Граємо в азартні ігри

Можна відшукати однакову кількість аргументів «за» і «проти» азартних ігор. Принаймні відвідувати гральні заклади і грати в азартні ігри закон не забороняє. Та якщо шанси набрати потрібну комбінацію символів, коли порух ручки запускає диски автомата, цілковито непередбачувані і підлягають законам випадкових чисел, то азартні ігри як вид бізнесу мають перебувати у чітких законодавчих рамках. Київрада спробувала була піти ва-банк, вирішивши поставити власні правила понад законами України. Та — слід віддати належне — сесія Київради задовольнила протест столичної прокуратури. Старожили кажуть, що взагалі вперше в історії.

У березні сесія Київради прийняла нові правила ведення господарської діяльності з організації та утримання тоталізаторів і гральних закладів у столиці, котрі передусім торкнулися гральних автоматів. Їхні власники одразу бурхливо зреагували. На їхнє переконання, гральний бізнес у кращих традиціях західних країн став невід’ємною, цілковито легальною частиною економіки України і приносить бюджету неабиякий зиск. Тим часом новації Київради суперечать законам, за якими грали дотепер, і ставлять під удар стабільність на гральному ринку.

Каменем спотикання стали три питання: ліцензування приватними операторами кожного грального автомата, заборона встановлювати автомати поза гральними закладами і вимога покласти п’ятдесят можливих максимальних виграшів у вказаний міськими депутатами банк.

Оcкільки в українському законодавстві, нідe правди діти, трапляються правові прогалини, великі оператори, об’єднані в Асоціацію діячів грального бізнесy України, звернулиcя до правників та аналітиків, що знаються на тонкощах цієї загалом нової для дepжави справи. Асоціація спробyвала отримати у відповідних інcтанціях тлyмачення з усіх неоднозначно виписаних у законах питань, зокрема з ліцензування, можливості грати «живою» монетою тощо. Юристи дійшли висновку, що правила, встановлені Київрадою, нехтують права діячів грального бізнесу, змушуючи їх робити те, що не передбачене в жодному законі. Про це промовисто свідчить протест столичної прокуратури на відповідне рішення міськради.

Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва 2001 року визначив, що діяльність гральних електронних автоматів ліцензуванню не підлягає. Досить того, що на кожний механізм купують патент, який коштує 1400 грн. на рік, а ліцензія загалом на гральний заклад коштує 340 грн. на три роки.

У законі про підприємництво у частині про свободу діяльності сказано, що підприємці мають право самі —без обмежень! — приймати рішення і провадити будь-яку діяльність, що не суперечить національним законам. Відповідно, бізнесмен сам має право обирати, в якому банку і в якій кількості тримати свої кревні. Жодним словом у законі не заборонено розміщувати автомати по одному, два чи то по десять і зовсім нічого не сказано про спецзали. Адже саме через доступність і демократичність цей вид розваги став таким популярним у всьому світі.

Гральний бізнес має всі шанси перетворитися на перспективну галузь економіки, неабияку підтримку доходної частини держбюджету, але стереотипи залишаються незмінними, щоб не сказати совковими. Навіть церква не виступає проти азартних ігор, застерігаючи, щоправда, що азартна гра — не найрозумніше витрачання грошей.

Якщо говорити про гральний бізнес як про діяльність, яка дає державі прибуток, то найлогічніше було б, не мудруючи лукаво, зробити елементарні підрахунки. У Києві п’ять тисяч окремих автоматів, які, згідно з новими правилами, мають бути закриті. Перемножимо цю кількість на суму патенту — 1400 грн., і в результаті щороку столиця (а це переважно соціально незахищені прошарки населення — пенсіонери, малозабезпечені, інваліди) втрачатиме сім мільйонів гривень.

Припустімо, декого із конкурентів «реформатори» грального бізнесу все-таки витіснять із цього бізнесу, але, погодьтеся, втрат зазнають в основному громадяни. Чиновники завжди зможуть знайти «яскраві» аргументи проти «одноруких бандитів». А поготів якщо, нібито «борючися зі злом», вперто наміряються, замість підтримати приватний бізнес і ефективно його контролювати, встановити власні правила гри. От у чім вся суть проблеми.

Та є й альтернативна позиція, котру висловлює виконавчий директор Асоціації діячів грального бізнесу Сергій Микитенко: «Наша позиція однозначна — не можна вбивати бізнес, який уже існує. Тільки в Києві ми створили чотири тисячі робочих місць, які нині поставлено під загрозу знищення. Положення нових правил спричинять банкрутство багатьох компаній, чимало із них втечуть у тінь. Це не може бути вигідне для держави. Не хочеться думати, що Київрада стала розмінною монетою в чужій грі або веде власну азартну гру».

А щодо спірних законодавчих моментів, то Сергій Микитенко вважає, що депутати разом із бізнесменами можуть вирішити їх без допомоги судів і прокуратури. Хоча б узявши за основу чинні інструкції Ліцензійної палати.