У серпні найвищій споруді столиці — 380-метровій вежі Київського радіотелевізійного передавального центру (КРТПЦ) — виповниться 30. Тож ідея написати репортаж з висоти пташиного польоту виникла неспроста.
Та з’ясувалося, без листа з редакціїї жодного кроку територією КРТПЦ ступити не можна. Порядок є порядок. Надсилаємо листа і разом з фотокореспондентом їдемо підкорювати висотний об’єкт.
Директор центру Валер’ян Сидоренко (обіймає посаду ще з часів будівництва вежі) зустрів нас привітно. Але відразу попередив: знімати місто з висоти без дозволу Генштабу ЗСУ заборонено.
Зате Валер’ян Олександрович розповів про будівництво та експлуатацію ввіреного йому об’єкта. Скажімо, «росла» вежа, як гриб. Тобто спочатку побудували самісіньку верхівку, а потім піднімали її вгору й поступово добудовували нижні яруси. До речі, вежу ніщо не підтримує. Вона стоїть «сама по собі», як відомий Олександрійський стовп.
За часів Союзу до державних свят на верхівці вежі вивішували червоний прапор розміром два на чотири або три на шість метрів. Шили його зі спеціального надміцного матеріалу — флагтуху. Проте і його за 10—12 днів вітер перетворював на шмаття.
Звісно, величезна красуня потребує й відповідних витрат на «косметику». Один раз на п’ять років передбачено її фарбувати. Вісім тонн фарби та робота відважних верхолазів коштують 700 тисяч гривень.
Серцевиною вежі є труба діаметром чотири метри. Метал, з котрого вона виготовлена, майже такий само, як танкова броня. Споруда обладнана двома швидкісними ліфтами. Перший піднімає на висоту 200 метрів, другий — 336 метрів. Проте, за словами Валер’яна Сидоренка, на цій — другій — висоті дуже сильне випромінення. Тож піднятися туди нам, як ви зрозуміли, не дозволили. Двохсотметрову позначку ліфт підкорює менш як за хвилину. Піднімаємося, наче в літаку: закладає вуха й відчувається додаткове навантаження на організм. Та дивитися з цієї висоти на столицю анітрохи не страшно. Щоправда, нам дозволили це робити тільки через скло. Чому не з майданчика? Начебто колись один журналіст вийшов на нього, злякався і вчепився за перила. Знадобилося кілька годин, аби відчепити його й затягти назад. До речі, підніматися на вежу можна й за сорок хвилин драбиною! Вона розміщена всередині тієї самої труби.
З вежі видно майже весь Київ. Серед інших споруд ми розгледіли й приміщення рідного «Голосу України», який з висоти видається іграшковим макетом. Проте відрізнити чоловіка від жінки чи впізнати окремі марки автомобілів вдається й звідсіля.
Залишається подякувати працівникам КРТПЦ за допомогу в підготовці матеріалу й побажати в майбутньому не демонструвати вершини обережності з посиланням на Генштаб... Військові, до речі, пообіцяли дозволити зйомку. За умови отримання листа від редакції...
