Хоч як дивно, думка про нелюбов чиновників до підприємців — помилкова. Принаймні в межах окремо взятої території — Деснянського району столиці. Тут райдержадміністрація підприємців дуже любить, почуття свої невгамовні систематично, як і належить закоханому, доводить не словом, а ділом.
«Love story» райдержадміністрації з малими, приватними, відкритими, закритими тощо підприємствами і товариствами стала надбанням громадськості торік восени. Тоді міський голова Олександр Омельченко дуже занепокоївся станом орендних відносин на підвідомчих йому територіях. Річ у тім, що надходження від оренди нежитлових приміщень, загальна площа яких у столиці перевищує 28 мільйонів квадратних метрів, на даний час непропорційно малі. Підвищення орендної плати до розумного рівня сприяло б наповненню районних та міського бюджетів і розв’язанню низки столичних проблем, зокрема соціальних.
Обгрунтованість і реальність цього підвищення доводить досвід таких орендодавців, як, приміром, КП «Київжитлоспецексплуатація» чи КП «Київський метрополітен», Підприємці орендують у них нежитлові площі в середньому по 58 грн. та 61,9 грн. за 1 кв. м відповідно. Однак районні держадміністрації, за наявності величезного попиту на оренду нежитлових приміщень з боку комерційних структур, уперто не хочуть запозичувати успішний досвід. І тому ціна оренди в районах завмерла на позначці приблизно шість гривень за квадратний метр.
Так, Деснянською РДА розпорядженням № 529 від 21.05.2002 ТОВ «Юнона» надано в оренду додаткове приміщення площею в 29,2 кв. м для розширення магазину з продажу горілчаних виробів. Плата — чотири гривні за метр на місяць.
Виданими нинішнім головою Деснянської РДА Віктором Лагою розпорядженнями № 579 від 31.05.2002 орендну плату в розмірі дві (!) гривні за кв. м встановлено для ЗАТ «Джерело» (приміщення розміром 833,8 кв. м); № 591 § 1 від 04.06.2002 в розмірі 4 гривні — ЗАТ «Ярославна» (722,5 кв. м — також для реалізації, в тому числі й спиртного); № 609 від 06.06. 2002 —знову «Ярославна» з продажем випивки на інших площах, а саме: 456,8 кв м з тією ж орендною платою та 647,9, де квадрат площі коштує на гривню дорожче. І це не поодинокі приклади.
Але цим дивна поведінка РДА не вичерпується. Якщо пригадати, що 45 відсотків надходжень від оренди в районі спрямовується до спеціального фонду на ремонт ліфтів і 35 відсотків — на їх модернізацію (всього — 80 відсотків), то ситуація набуде рис трагікомедії. Завдячуючи любовному ставленню адміністрації до окремих підприємців лише 2003 року житлово-комунальна сфера району недоотримає більш як 800 000 гривень на підтримання ліфтового господарства. Але це ще не все.
З’ясовується, для надання пільг інколи нема потреби виносити окреме рішення. Достатньо розпорядитися «внести зміни до такого-то пункту» раніше ухваленого рішення і «замість слів 8 грн. слід читати 5», а то й «1 грн»! (Цитую за текстом розпоряджень №№ 180, 230, 343, 409, 424). Ось так просто: «слід читати»... Те, що такі вправи в читанні з урахуванням загального розміру орендованих площ дають відчутний прибуток підприємцям і точно таких збитків завдають районному бюджетові — вочевидь. 
Актом проведеної Київським міським територіальним відділенням Антимонопольного комітету України 7 серпня 2002 р. перевірки на предмет дотримання Деснянською РДА законодавства про захист економічної конкуренції стверджується: «Надання окремим суб’єктам господарювання... пільг з орендної плати, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів та дії по встановленню різних орендних ставок для однієї категорії орендарів, що працюють за одним профілеим діяльності, відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» є антиконкурентними діями органів влади.., мають ознаки порушення законодавства».
Отямившися, Деснянська райрада в листопаді минулого року завдяки настійливим вимогам двох десятків депутатів відібрала делеговані РДА повноваження з надання пільг. Напередодні новорічних свят депутати виносять рішення про затвердження з 1 січня 2003 р. нових, вищих, ніж раніше, ставок.
Однак комісія райради з питань приватизації, управління комунальною власністю і регулювання земельних відносин під тиском адміністрації району змушена була погодитися зі зниженням ставок: рішенням райради від 25 березня поточного року ставки було доведено до рівня, що близький до попереднього. І це при тому, що більшість фірм-орендарів уже погодилися на нові, цілком доступні ставки, а черга серед тих, хто через дефіцит вільної нерухомості в районі може про оренду лише мріяти, досягла шести десятків. І вони з задоволенням склали б нинішнім «бідним підприємцям» гідну конкуренцію.
Але що найбільше вражає, то це ставлення адміністрації району до випадково виявленого факту власної безгосподарності, яка спровокувала шахрайство. Коли О. Петинець подала документи на реєстрацію і приватизацію нічийного приміщення, РДА фактично стала на захист інтересів «Червоного маку» — фірми, яка протягом кількох років привласнювала вилучену в такий спосіб із бюджету району плату за оренду приміщення. Якось дуже важко віриться, що в даному випадку причиною вибіркового характеру адміністративного кохання є непередбачуваність цього почуття. Як там, у незабутнього Висоцького? — «Постой, чудак, она же грязная, и глаз подбит, и ноги разные! Постой, чудак, она ж наводчица! Плевать на все, мне очень хочется...». Питання лише в тому, чого ж хочеться чиновникам від улюблених їхніх підприємців?
А що депутатський корпус? Звичайно, є серед депутатів райради і люди цілком відповідальні, які виступають за те, щоб зробити прозорим бюджетні надходження. Але ті, хто послідовно відстоюють необхідність збільшення надходжень від оренди і пропонують реальні шляхи досягнення цього, — Віталій Черняховський, Раїса Спориш, Віктор Бичихін, Валерій Анісков та деякі інші, — поки що залишаються непочутими. Що й не дивно: в морі любителів активного розповсюдження спиртного легко потонуть не лише голоси тверезомислячих.