Мені вже доводилося звертати увагу на сторінках газети, кому й чому не потрібен Господарський кодекс (див. «Голос України», 18 жовтня 2002). Але кампанія проти кодексу і після його прийняття Верховною Радою та підписання Президентом України триває. І, схоже, підтримується зовнішніми силами, мішенню яких є не так кодекс, як економіка України загалом.

Не встигли українські юристи й промисловці як слід ознайомитися з опублікованим Господарським кодексом, як у пресі стали з’являтися заяви, що треба вводити його в дію не з 1 січня 2004, як це передбачено законом, а років на два пізніше чи навіть зовсім не вводити. Мотив — є різночитання з деякими статтями прийнятого Цивільного кодексу. Мін’юст підготував проект закону про внесення уточнень у сімнадцять (з 418) статей Господарського кодексу, у тому числі такі, як, наприклад, заміна слова «кодекс» у розділі ІХ словом «закон». Здавалось би, поправки цілком можна розглянути до кінця цього року і, якщо їх буде визнано обгрунтованими, внести до 1 січня 2004 року. Але ні. Пропозиції про внесення окремих поправок трактують як підставу для відстрочення запровадження кодексу. Матеріали обговорень подаються деякими журналістами так, наче названі пропозиції отримують широку підтримку. А заперечення проти паплюження кодексу замовчуються.

Усе це робиться в ситуації, коли, крім названих пропозицій Мін’юсту, прямих конкретних пропозицій принципового характеру щодо удосконалення Господарського кодексу немає. Свої послуги в забезпеченні «стикування» кодексів до 1 січня 2004 року знайшло за можливе запропонувати посольство США, повідомивши, що чотири структури, які діють у Києві і фінансуються США, можуть допомогти у цій справі. Здавалось би, зацікавлені особи й організації могли не один раз внести свої пропозиції з удосконалення проекту Господарського кодексу під час його більш як шестирічного обговорення у Верховній Раді, прийняття в трьох читаннях. Що ж тепер так непокоїть критиків у змісті Господарського кодексу після його прийняття, про що вони не хочуть заявити прямо? Це можна зрозуміти, зіставивши з деякими положеннями Господарського кодексу окремі положення кодексу Цивільного, що залишилися в ньому всупереч рішенню Верховної Ради про вилучення із предмета ЦК підприємницьких відносин.

Державна власність,а навіщо?

Критиків ГК, внутрішніх і зовнішніх, як видно з усього, не влаштовує, що в ньому не передбачено цілковитої ліквідації державної власності і державних підприємств. У Цивільному кодексі це пропонується зробити, визнавши підприємства просто майном, об’єктом, а не суб’єктом господарювання, яким вони є тепер, і визнавши власниками майна усіх юридичних осіб. Визнання юридичних осіб власниками (а значна частина юридичних осіб — це державні організації) означає «тиху» миттєву ліквідацію державної власності, частка якої у нас і так уже значно менша частки держвласності у країнах з розвиненою економікою. Не влаштовує критиків і те, що, на відміну від Цивільного кодексу, в Господарському визнається легітимність багатьох суб’єктів господарювання, а не лише господарських товариств, як у ЦК. Із виступів критиків, що грунтуються на концепції заперечення необхідності державного регулювання економіки, можна зробити висновок, що взагалі не повинно бути поняття підприємства як суб’єкта господарювання, не повинно бути державних підприємств, казенних підприємств, підприємств колективних, орендних — тільки господарські товариства і лише відкриті.

Але прийняття такої концепції, що не має жодного соціально-економічного обгрунтування, означало б ліквідацію саме тих суб’єктів господарювання, виживання яких в умовах нав’язаної нам закордонними порадниками «шокової терапії», дало змогу вижити нашій економіці. Ліквідувати їх — значить, завдати по економіці нового удару якраз у той період, коли вона стала виходити із штучно створеної кризи. Дурили нас уже не раз. У науковій необгрунтованості, якщо не сказати — шкідливості, «шокових реформ» і багатьох конкретних порад Сакса і йому подібних ми вже переконалися.

То що, знову будемо довірливо наступати на граблі, які підставляють нам тихою сапою? Ми вже докотилися до того, що навіть вивчення нашими господарськими суддями наших же кодексів організують закордонні структури. І це за наявності достатньої кількості й рівня своїх фахівців і організаторів. Може, час уже зрозуміти, що зарубіжні порадники мають власні інтереси, а не дбають про наші, і почати жити своїм розумом, думати власною головою, враховуючи вже накопичений досвід? Приймання допомоги зарубіжних порадників не повинно переходити в національне приниження, в самоприниження.

Пільговий режим для спонсорів здалеку

Не влаштовує критиків і підтвердження в Господарському кодексі легітимності СЕЗ і ТПР, що сприяє стабільному розвитку нашої держави. На відміну від попередніх положень, у цій частині критика, розпочата МВФ ще до прийняття кодексу, йде напряму. Зрозуміло, МВФ не зацікавлений у тому, щоб інвестиції в Україну йшли не через, а поза ним. Але чому всупереч фактам, що свідчать про корисність СЕЗ і ТПР як в інших країнах, у тому числі в США, так і в Україні, позиція МВФ знаходить підтримку в деяких українських державних діячів? Чи не є це та сама корупція, з якою нас закликають боротися деякі політичні сили США? Чи це глибоко лицемірні заклики?

Розробники Господарського кодексу ще 1996 року зазначали, що заяви декотрих закордонних порадників про начебто цілковиту свободу підприємницької діяльності в країнах розвиненої економіки — облуда, спрямована на те, щоб створити в Україні для своїх спонсорів більш пільговий режим діяльності, ніж у себе на батьківщині, де існує жорстке правове регулювання.

Судячи з усього, критикам не подобається закріплення в ГК одного з напрямів економічної політики держави стимулювання науково-технічного прогресу і появи у зв’язку з цим в Господарському кодексі спеціальної глави, присвяченої інноваційній діяльності.

У який бік спрямовано стріли

Думаю, що неконкретна критика Господарського кодексу загалом має підтекст недоброзичливості до забезпечення стабільного розвитку України. Такий підтекст проглядає в багатьох сферах. Обіцяної широко розрекламованої допомоги (яка була мінімального розміру, поки «реформування» йшло за вказівками МВФ) не стало, тільки-но дещо скоригували курс і внаслідок цього почали досягати певних успіхів. Є, мабуть, сили, котрі не зацікавлені у здійсненні заходів, які сприяють поступовому поліпшенню справ у нашій економіці. Здавалось би, якщо йдеться про різночитання двох-трьох десятків статей ЦК зі статтями ГК, то чи не простіше відредагувати ці статті так, щоб не було різночитань чи вилучити деякі з них із ЦК як такі, що не відповідають його предмету. Ні. Уся критика спрямована на торпедування Господарського кодексу.

Критики не хочуть сказати прямо, що конкретно їх не влаштовує в ГК, оскільки в цьому разі їх можуть не підтримати. Тому і немає конкретних конструктивних пропозицій і зауважень. А просто — не вводити ГК у дію. Він, мовляв, не виправдав наших (чиїх саме?) сподівань, недостатньо прогресивний (а в чому має полягати прогрес — у цілковитій ліквідації державної власності, державного регулювання?) і т. д.

Отже, кампанія, розпочата за підтримки фінансованого з-за кордону Центру комерційного права і, певно, інших подібних структур (чи не надто багато їх у Києві?), спрямована не проти Господарського кодексу як документа, в якому, звісно, як і в інших ухвалюваних актах, можна виявити недоліки, а проти важливих господарських структур, проти збереження необхідної частки державної власності, державних і недержавних підприємств, проти ефективних методів залучення власних і зарубіжних інвестицій, забезпечення інноваційної діяльності тощо, тобто проти нашого національного господарства.

Кодекс повинен діяти

Щодо різночитань між Господарським і Цивільним кодексами в питаннях, які стосуються господарської діяльності, то їх треба усувати. І насамперед шляхом вилучення з Цивільного кодексу норм, які дублюють регулювання господарських відносин.

Звичайно, Господарський кодекс, як і більшість нових нормативно-правових актів, не позбавлений недоліків. Але їх потрібно усувати, а не придумувати, під яким приводом загальмувати введення його в дію. Господарський кодекс — інструмент подолання дезорганізації, сприяння упорядкуванню, стабілізації економічних відносин, стабільному розвитку України. Цей інструмент треба і можна було задіяти ще 1996 року, що поставило б тоді заслін «тінізації» та криміналізації економіки. Але цьому завадили ті самі сили, що заважають і тепер. Шестирічне зволікання і підкилимове вовтузення навколо Господарського кодексу призвели до вихолощування низки важливих положень, що містилися в проекті, внесеному в березні 1996 року, до скорочення обсягу найактуальніших розділів і кодексу загалом на двадцять відсотків. Але і в такому вигляді ГК — стрижневий акт господарських законів — може відіграти позитивну роль у національному господарстві, сприяти «детінізації» і декриміналізації економіки, протидіяти відомчій сваволі, забезпеченню багатоманітності і розвитку підприємницьких структур, гарантуванню їхніх прав.

Реалізація лише однієї — двісті п’ятдесятої — статті ГК, що обмежує застосування до суб’єктів господарювання різних штрафів контрольними органами — «не пізніш як півроку з моменту виявлення порушення, але не більше року з моменту скоєння» — захищає права підприємців краще, ніж усі статті Цивільного кодексу разом узяті (тепер можна нараховувати і стягувати ці штрафи без обмеження будь-яким терміном). І це — не єдина в ГК гарантія.

Треба прискорити внесення уточнень, поправок в окремі статті ЦК і ГК і забезпечити реалізацію Господарського кодексу з 1 січня 2004 року. Як це передбачено законом.

Валентин ЛАНДИК,народний депутат України.