Наприкінці минулого року, в розпал від’єднання цілих міст (Щолкіне, АР Крим) і житлових кварталів — чого не уникла навіть столиця — від теплопостачання, Комітет ВР з питань будівництва, транспорту, житлово-комунального господарства та зв’язку присвятив цій проблемі своє засідання. Скрупульозно розглянувши тоді ситуацію, що склалася в країні, комітет розробив, а ВР оперативно, 26 грудня, ухвалила постанову № 390, спрямовану на докорінне підвищення якості теплозабезпечення життя країни в зимових умовах. І ось настав час підбити підсумки. Зазначимо, що загалом проведену органами виконавчої влади роботу з виконання постанови члени комітету на своєму засіданні, що відбулося 02.07.03 р., визнали задовільною.
Як доповів голова Держжитлокомунгоспу Григорій Семчук, основну роботу з підготовки до зими сьогодні проводять органи місцевого самоврядування, міські та районні держадміністрації. Графіки розв’язання першочергових проблем, що нагромадилися, — ремонт мереж і котелень, забезпечення енергоносіями, взаєморозрахунки за надані послуги тощо — здебільшого дотримуються. Принаймні в тих областях, які було перевірено. Отож, судячи з усього, минулорічні катаклізми з теплом нашим співгромадянам не загрожують. Що, безперечно, не виключає аварійних ситуацій.
І ось тут, кажучи про надійність тепло- і водопостачання наших міст і сіл, а також про якість надаваних комунальниками послуг населенню та організаціям, тобто споживачеві, без теми реформування всього комунального господарства не обійтися.
Отже, минулорічною грудневою постановою ВР доручала Кабміну і Держжитлокомунгоспу розробити до 01.03.03 р. і подати Верховній Раді відповідну національну програму реформування та адаптації житлово-комунального господарства країни до ринкових реалій. До речі, саме минулої середи її мали обговорити члени комітету ВР. Не відбулося. З тієї простої причини, що терміни розробки програми було зірвано, а сам її текст передано буквально напередодні засідання профільного комітету.
Проте Григорій Семчук усе-таки доповів присутнім у найстислішому вигляді основні напрями розробленого документа. Зазначимо лише два аспекти. Можна сказати, базові, на яких побудована вся програма.
Перше. Сума, затребувана її розробниками як держпідтримка реформи житлокомунгоспу, наміченої до завершення в 2007 році, становить щонайменше 50 мільярдів гривень! Чи не маніловське прожектерство з огляду на те, що весь річний бюджет країни ледь-ледь за них перевалює?
І друге. Розробники програми виходять з того, що нинішні тарифи на комунальні послуги, зокрема за поставку тепла, становлять лише 60 відсотків реальної собівартості. Приблизно стільки само, за словами пана Семчука, платить за них населення. Тобто громадяни нашої країни — постійні боржники перед комунальниками.
Тим часом на руках у членів профільного комітету були дані відповідного моніторингу, який за результатами першого кварталу нинішнього року провело наше-таки Міністерство економіки і з питань європейської інтеграції. Ось лише деякі його результати. Тільки в Криму, та й то в окремих містах, тарифи нижчі собівартості тепла приблизно на три відсотки. В інших — перевищують її щонайменше на 8—12 відсотків. Це для населення. Для промисловості та бюджетних організацій тарифи ще вищі. В деяких областях вони перекривають собівартість одиниці тепла на 100 і навіть 150 відсотків! До того ж 16 регіонів цілком відшкодовують вимоги комунальників. А там, як, наприклад, у Львові, де розрахунки з населенням здійснюються за фактично споживане тепло, відшкодування навіть вище 100 відсотків!
Яка якість і реальність наступної реалізації національної програми, що грунтується на, м’яко кажучи, брехливих посиланнях, — питання риторичне.