Коли йдеться про Балаклаву, глава райдержадміністрації Едуард Ганчев обов’язково наголошує, що земля, оспівана Гомером, славиться не тільки чудовим виноградом і винами; що це невелике пропахле рибою приморське місто міцно стоїть на ногах завдяки ритмічній роботі його агропромислового сектора. Балаклава — сакральне місце, земля, поцілована Богом, —кузня чудової творчої інтелігенції, яка виховує талановитих дітлахів, славних нащадків знаменитого хитромудрого Одіссея.
Місто зі стародавньою назвою Балик-Юве (риб’яче гніздо), що розкинулося на дні величезної чаші, оточеної горами, володіє дивовижним магнетизмом. Той, хто хоч раз побував тут, скупався в унікальній за красою й природними даними Балаклавській бухті, обов’язково приїде сюди ще раз. Підтвердження цьому можна знайти в Купріна й Пушкіна, Чехова й Лесі Українки, Грибоєдова й Паустовського, Климента Квітки й Олександра Гріна. У відомого тенора Собінова тут навіть народилася дочка. Прізвища знаменитостей, які відвідали Балаклаву чи жили в ній, полюбили й оспівали цей романтичний куточок Криму, можна ще довго перелічувати. Ну, а що ж сучасники?
А сучасники не гірші
Тисячу разів мав рацію Едуард Ганчев, який відчуває гордість за творчі сили рідного району. Судіть самі. Де ще можна відшукати місто з населенням 25 тисяч душ, у якому народилися б, жили, працювали десятки відомих письменників і поетів, журналістів і художників, композиторів і бардів? Мені такі невідомі.
Тетяна Вороніна (Куликова), уродженка Балаклави, член Спілки письменників України, очолює літературне об’єднання «Поетична гавань Сюмболон», під дахом якого діє близько сотні професіоналів і аматорів. Друкуючи свої твори і в севастопольських виданнях, і далеко за межами міста-героя. В останньому збірнику цього ЛітО опубліковано вірші більш аніж сорока відомих балаклавських авторів: Любові Матвєєвої і В’ячеслава Тужиліна (народженого, щоправда, у Китаї), Вадима Романенка й Олени Тишиної, Альберта Хлєбникова і Віри Шапкіної... Нехай вибачать мені ті, хто залишився за дужками, також гідні бути згаданими на сторінках шановного видання, чиїм віршам, «как драгоценным винам, настанет свой черед».
Самобутній поет-аматор, якого годує робота в «Міськгазі», дуже влучно передав дух Балаклави у своїх віршах.
...Балаклавцы не якуты
и у них алмазов нет.
Но зато есть скалы, бухты,
Есть Айя и Фиолент.
Шум прибоя слух ласкает,
Горы радуют их взгляд.
Балаклава не «Ла Скала»,
Но здесь свой амфитеатр.
Балаклавцы — это смелый
и отчаянный народ:
Рыбаки и виноделы,
может быть, наоборот.
Вряд ли стоит удивляться,
Что Гомером край воспет:
В балаклавца тыкни пальцем —
Он окажется поэт.
Особливе місце в цій когорті займає член Спілки письменників України, поет і прозаїк Валерій Воронін. Пишучи російською й українською мовами, він один з небагатьох, хто живе за рахунок літературної праці.
«Мистецький шлях»
Художниця Тетяна Михно приїхала одного разу до Балаклави на відпочинок і закохалася в неї. Залишивши рідний Житомир, вона разом з родиною переїхала сюди й от уже 10 років керує місцевою спілкою художників «Мистецький шлях». Російською вона говорить з м’яким українським акцентом, тому що береже рідну мову («Голос України» передплачує й читає виключно по-українськи). У виставковому залі Т. Михно демонструють свої роботи художники Анатолій Терентьєв, Олександр Бурцев, Олександр Лахтенко, скульптор Володимир Суханов, кераміст Наталя Дарчич... Уся творча інтелігенція Балаклави знаходить притулок тут, на Баштовій, 1. Не менш гостинна бібліотека ім. О. Купріна та її господарка Людмила Снопкова. Обидві Тетяни так розстаралися, що зуміли організувати і жіночий однойменний клуб, куди потрапити на свято 25 січня вважають за честь багато іменитих чоловіків. Рідко хто з гостей, їдучи з Балаклави, не везе звідси чудові роботи фотохудожників Віктора Гнойового й Василя Бурляєва. Саме на цій стародавній землі почалося і мистецтво художньої кераміки, кращі зразки якої можна купити за сотню кроків від крайки моря.
Сіхуралідзе та інші
Балаклавська кераміка тісно пов’язана з ім’ям Мурата Сіхуралідзе -талановитого художника-кераміста, дуже шанованого не тільки в народі, а й у середовищі професіоналів. Саме він багато років керував художнім напрямком цеху майоліки Балаклавського заводу будматеріалів, що, переживши крах, відроджується тепер у руках нових господарів. Сіхуралідзе відкрив власну майстерню і продовжує радувати людей своїм мистецтвом. А Балаклавський завод майоліки, зберігши колишні зразки, розробляє інші, з новою символікою. Набираючи обертів, оновлене підприємство вже встигло одержати нагороди за вагомий внесок в організацію і проведення ювілейної виставки «Україна. 10 років незалежності», за активну участь у 1-й спеціалізованій виставці «Малі й середні підприємства України». Фотокартка невеликого колективу, очолюваного Анатолієм Зайцевим, прикрашає районну Дошку пошани. А балаклавська майоліка прикрашає житла земляків і гостей з усіх куточків України, країн близького і далекого зарубіжжя.
Розповідь про Балаклаву буде неповною, коли не згадати імена бандуристки Вікторії Накорнєєвої й гітариста-віртуоза Юрія Журавльова, барда Сергія Курочкіна та його друга тележурналіста Володимира Ілларіонова. Останній, до речі, є депутатом Севастопольської міськради, захисником екологічної безпеки і (як у народі кажуть) оспівувачем Балаклави.
Не менш популярне подружжя Гоцуленків, творці і незмінні керівники зразкового хореографічного ансамблю «Радість», яке зуміло об’єднати своїм захопленням 400 юних балаклавців. На Всеукраїнському фестивалі народної хореографії ім. Павла Вирського, що відбувся недавно в севастопольському Українському культурно-інформаційному центрі (УКІЦ), «Радість» отримала дуже високу оцінку столичного журі. І тепер разом з «Атлантикою» УКІЦу й ансамблем Чорноморського флоту РФ у жовтні візьме участь у заключному концерті на київській сцені.
Став дуже популярним міжнародний фестиваль авторської пісні «Балаклавські канікули» під егідою «Севастопольской газеты» й керівництвом її незмінного редактора й барда Андрія Соболєва. На початку серпня фестиваль уже вп’яте прийматиме гостей з різних куточків України, країн СНД і далекого зарубіжжя.
Кожен кулик?..
Коли ми прощалися з письменницею і моєю давньою колегою Т. Вороніною (КУЛИКовою), яка є ще й головним редактором літературно-історичного альманаху «Севастополь», Тетяна на повному серйозі заявила мені: «А взагалі я хочу тобі сказати, що найкращі, найталановитіші люди живуть у Балаклаві».
Не смію сперечатися. Думаю, феномен сивого міста, яке стоїть на порозі свого 2500-річного ювілею, ще треба осмислити. Мине час, і про нього обов’язково напишуть свої дослідження історики й мистецтвознавці.
Світлана КАЛИНОВСЬКА, колишня жителька Балаклави.