Чи є національність у злочинності? На це абсурдне запитання в деяких країнах можуть відповісти «так». Досить прикро читати повідомлення, приміром, в польській чи чеській пресі про так звану українську мафію. Ще донедавна таке можна було побачити і в угорських ЗМІ. Проте нині ситуація змінилася.

«Справді, ще шість—сім років тому в Угорщині діяли змішані угорсько-україно-російські злочинні угруповання, —розповів перший секретар українського посольства в Угорщині Валерій Святобог. — Але завдяки спільним зусиллям українських і угорських правоохоронних органів цю проблему, можна сказати, вдалося подолати. 19 травня 1996 року було підписано міжвідомчу угоду про співробітництво. Співпраця з конкретних кримінальних справ має і конкретний результат. Нині навіть угорські ЗМІ, які ще донедавна досить тенденційно висвітлювали цю тему, втратили всі козирні карти».

Щоб не вдаватися до марнослів’я, наведу кілька цифр. Тільки один—два відсотки зафіксованих в Угорщині злочинів і правопорушень — на совісті іноземців. З них — п’ять—сім припадає на українців. Коментарі зайві. Щодо структури злочинів, то 73 відсотки потрапляє до поля зору правоохоронних органів через порушення правил перебування в Угорщині, незаконну торгівлю підакцизними товарами і... під час перетину кордону. Йдеться про контрабанду. На щастя, не зброї чи наркотиків, а цигарок. Щоправда, у першому кварталі цього року було зафіксовано вісім випадків контрабанди людей. І це — один з найтяжчих злочинів.

Навіть ситуація з нелегалами в Угорщині, попри те, що це країна сусідня, не стоїть так гостро, як, скажімо, в Росії, Чехії, Португалії чи Іспанії. «Явище таке є, — зауважив консул Іван Лукачук. — Але навряд чи його можна назвати проблемою. По-перше, в Угорщині можна влаштуватися на роботу цілком легально. По-друге, нелегальних українських заробітчан тут справді мало. Та й тих виявити практично неможливо. Бо серед нелегалів переважають мешканці Закарпатської області, етнічні мадяри, які ледь говорять українською чи російською і в Угорщині почуваються, як удома. Вони їздять сюди, мов у сусідню область, за спрощеною процедурою перетину кордону. Ночують удома, а на роботу — в Угорщину».

Нині ж у нашому посольстві занепокоєні іншим. Дедалі більше українців стають жертвами злочинців в Угорщині. «Щороку до консульства звертається майже 300 осіб по свідоцтво про повернення на Батьківщину, — розповів Іван Лукачук. — Це люди, в яких разом з грішми викрали паспорт. Люди, яких обікрали, але вони залишилися з документами, до нас не звертаються».

На що ще скаржаться наші громадяни? Ті, що опинилися за гратами, — на затягування з розглядом їх справ. Нині у попередньому ув’язненні за підозрою у вчиненні злочину перебуває 39 громадян України. З них вісім —під вартою з 2000 року, а двоє — з 1999-го. Є випадки, коли людей тримали в слідчому ізоляторі майже рік і тільки після втручання посольства випускали, бо не було ні складу, ні самого злочину. Без вибачень.

А щодо розгляду справ, коли жертвами стають українці... Ось промовистий приклад. Протягом останніх трьох років тільки проти наших дипломатів і адміністративних працівників посольства було скоєно 18 злочинів. У тому числі — розбійний напад, три пограбування, три крадіжки транспорту, три крадіжки з автомобілів, шість крадіжок з проникненням в квартири... Жоден з них досі не розкрито. Для порівняння: з часу існування посольства Угорщини в Києві зареєстровано одну крадіжку з квартири дипломата. А в цілому щодо угорських громадян у Києві скоєно три злочини, кожен з яких було розкрито протягом двох діб. Коментарі зайві.