Цей солодкий, солодкий запах. Не нафти, а акцій

Кременчуцький нафтопереробний завод з 1995 року працює в складі ЗАТ «Укртатнафта». Нагадаємо. Компанія виникла з легкої руки президентів України і Татарстану як втілення ідей фінансово-промислової інтеграції на теренах СНД, що їх Леонід Данилович інтенсивно озвучував, коли був головою вітчизняної спілки промисловиків та підприємців.

Але, може, часи були не ті, бо дитина, чию вартість на момент народження визначали в 900 млн. доларів США, насправді виявилася вельми кволою. Труднощі наповнення капіталу компанії реальними грошима, насамперед з боку банків — засновників першої хвилі, призвели до того, що статутний фонд 1998 року було зменшено більш як удвічі. Але Україна передала до нього не якісь там акції сумнівної цінності або свердловини з більш ніж жалюгідним річним дебетом в 400 тис. тонн, як вчинив Татарстан, а найпотужніший в Європі НПЗ, котрий виробляє, крім звичних бензинів та мастил, до 100 найменувань дуже цінних продуктів глибокого нафтоорганічного синтезу.

Злі язики одразу почали казати про те, що майстри від приватизації за викидними цінами вирішили розтягнути «Укртатнафту».

Фонд держмайна України розмови про приватизацію транснаціональної компанії категорично спростував, до того ж переоцінка статутного фонду за всім галасом відійшла на другий план. Зазначена вище сума зависла, начебто не відреагувавши на гривнєвий обвал і російський дефолт серпня 1998 року. Але навколо вертикально інтегрованого, транснаціонального ЗАТ спалахували скандал за скандалом.

То раптом голова спостережної ради, він же перший віце-прем’єр Татарстану, Равіль Муратов заявив про виведення татарських активів із компанії. То звідкись з’явилася панамська фірма Meyner Іnvestments S. A., яка пропонувала кредит у 17 млн. доларів США під заставу цінних паперів компанії вартістю 104 мільйони. То ФДМ України подав позов про визнання незаконними акціонерних прав двох іноземних співзасновників (Amruz Tradіng AG та Sіa Group Іnternatіonal), що прийшли на зміну банкам, які не виправдали інвестиційних сподівань. Цю справу він, до речі, геть чисто програв у господарських судах.

А на самому початку нинішнього року спалахнула паніка серед кредиторів, унаслідок чого було заарештовано банківські рахунки Кременчуцького НПЗ. Видима причина — зміна власника. З’явилися чутки, що акції іноземців уже скупила татарська сторона. Масла у вогонь підлило й те, що в спостережній раді компанії рахунок змінився на 6:5 на користь Татарстану. Отже, кременчуцький комплекс нафтооргсинтезу перейшов під контроль іншої держави не лише за кількістю акцій, що голосують, а й за представництвом фізичних осіб у керівному органі. І наші банкіри начебто почали панікувати. Справу про банкрутство порушили через якісь 200 мільйонів гривень. Що навіть за нинішніх шести млн. тонн (третини від проектної потужності заводу) переробки сирої нафти на рік — справжня дрібниця. І тут на сцену вийшов...

Нинішній глава ФДМ пан Чечетов гарантує надходження цього року 2,15 мільярда гривень від приватизації. І серед об’єктів, продаж яких може серйозно поповнити державний бюджет, Кремечуцький НПЗ посідає аж ніяк не останнє місце.

Але тільки теоретично. Адже пакет акцій, що належить українській стороні, вочевидь не є контрольним.

Тим часом наприкінці квітня надійшла звістка про те, що Олександр Ярославський, відомий насамперед як президент достатньо успішного УкрСиббанку, купив 1,154 відсотка акцій ЗАТ «Укртатнафта». У кого? Дивися нижче.

У десятці «найпросунутіших» вітчизняних банків УкрСиб має вельми позитивну репутацію. Не заглиблюючися в тонкощі податкового та фінансового обліку, зазначимо, що співвідношення виплачуваних харківськими фінансистами податків до чистого прибутку засвідчує надійність їхнього дітища.

Інша річ, чим досягається цей запас міцності за відносно невеликих (90 млн. грн.) статутному та балансовому (171, 4 млн. грн.) капіталів. Часто-густо банки з такими коштами вдаються до ризикованих ігор на підвищення прибутку, що і позначається на вищезгаданому співвідношенні і зазвичай призводить до краху. Один із найяскравіших прикладів — доля банку «Слов’янський». До честі УкрСиббанку — в такі ігри він не грає. Однак тоді, перефразуючи відому баладу Висоцького, звідки міцність, Зін?

Деякі аналітики переконані, що надійність УкрСиббанку зумовлена операціями, що їх проводять за межами цієї шанованої фінансової установи. Вельми успішними операціями. Хоча...

Останні два роки саме харків’яни здійснюють трастове керування ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат імені Ф. Е. Дзержинського», 98,8 відсотка акцій якого де-юре належать державі. За цей час кредиторська заборгованість підприємства сягнула 1,6 мільярда гривень. Ну просто чорна дірка, а не виробництво!

І за таких велетенських боргів та ще коли зважити на те, що серед найбільших кредиторів «Дзержинки» — Приватбанк, Укрексімбанк, Промінвестбанк і, звісно, УкрСиб, — ФДМ розраховує її продати щонайменше за 500 мільйонів!

Своєї націленості на акції «Укртатнафти» УкрСиббанк аж ніяк не приховує. Хоча, здавалося б, навіщо йому пакет, що не контролює підприємство. Наголошую, на акції, а не на Кременчуцький НПЗ. І в цьому вся тонкість.

За великим рахунком справжнім фінансистам, а харківські банкіри безперечно такі й є, глибоко наплювати на капітал промисловий. Для них акції — лише цінні папери. Такий само товар, як і гроші.

Але якщо спекулятивні операції з грішми Нацбанк суворо контролює і тримає в певних рамках, аби не розверзлася прірва гіперінфляції, то операції з активами промислових підприємств, виражених в акціях (за чахлого стану, а фактично за цілковитої відсутності в країні фондового ринку), переважно перебувають у глибокій тіні. Саме тут крутяться величезні, невраховані державою капітали.

Майбутній цілком вірогідний сценарій з приватизацією українського держпакета акцій ЗАТ «Укртатнафта» прорахувати неважко навіть дилетантові. Спочатку пригадаймо номінал статутного фонду компанії, який не відреагував на фінансові бурі 1998 року, а отже, штучно збережений. Адже реальна ціна активів українських підприємств тоді впала щонайменше вдвічі. В Росії — ще більше. Додамо до цього сумнівну ціну виснажених за дебетом свердловин «Татнафтопрому» і очевидність переоцінки паперових активів компанії стає більш ніж видима. Звичайно, в бік багаторазового зниження їхнього номіналу. І ось тут саме УкрСиббанк — за цілком певних, але відносно до реальної ціни цілісного комплексу в Кременчуці, спроможного щороку переробляти до 19 мільйонів тонн сирої нафти, зовсім незначних витратах, — запросто зможе скористатися з права першої шлюбної ночі. Адже «Укртатнафта» — акціонерне товариство закритого типу. Отже, його члени мають першочергове право на викуплення акцій у свого партнера по компанії. У цьому разі — у держави Україна.

Фантазуємо далі. За штучно зниженим номіналом акції переходять до третіх рук, а боковик, який відображає реальну ціну підприємства, чорною готівкою або безготівковими коштами (яка в таких випадках різниця!) осідає вже за «бугром», на кодованих рахунках в офшорних банках. У дурнях, як це вже часто бувало, залишається рідна держава, а отже, і всі ми з вами, пересічні платники податків.

А що ж наші керманичі? На щастя, серед них, незважаючи на всю трясовину суто політичних ігрищ, про яку нам сумлінно і щоденно розповідають вітчизняні ЗМІ, є й такі, кому небайдужі економічні проблеми держави. У стінах Верховної Ради з’явився проект закону України «Про особливості приватизації пакета акцій, які належать державі в статутному фонді ЗАТ «Укртатнафта». Іншими словами, закон про продаж цілісного промислового комплексу Кременчуцький завод нафтооргсинтез.

Суть проекту проста і прозора. Незважаючи на те, що компанія — акціонерне товариство закритого типу, продавати пакет гласно і на відкритому конкурсі. Власне, накласти вето на феодальне право першої шлюбної ночі. Бо Кременчуцький НПЗ, і це очевидно, є одним з основних у вітчизняній нафтопереробці. І якщо допустити спекулятивні ігри з його акціями, які поки що належать Україні, тим самим буде завдано величезної шкоди державі. Адже придбано Лінос за жалюгідні 40 мільйонів, тоді як експертна ціна в кілька разів більша.

Речі, здавалося б, очевидні та справедливі. До того ж і наочний приклад навіч. Достатньо порівняти долю ледь животіючої «Дзержинки», куди тишком-нишком було допущено фінансово-спекулятивний капітал, і такий, що активно розвивається в інженерно-технологічному та соціальному плані, Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча, приватизація якого проходила за ідентичним пропонованим для «Укртатнафти» законом.

Зрозуміло одне. Шаленої атаки на проект закону його авторам не уникнути. Бажаючих пролобіювати інтереси національного фінансово-спекулятивного капіталу у Верховній Раді знайдеться чимало. Чи витримають автори їхні атаки? Дай Боже їм сили, щоб витримали. А колегам і соратникам по парламенту розуму та совісті, щоб їх підтримали.