Закон і зміни на селі

Після наукових досліджень, вивчення багаторічної вітчизняної та зарубіжної практики ведення сільського господарства опрацьовано наукові засади діяльності галузі на основі приватної власності на засоби виробництва, включаючи землю, і розвиток різних форм господарювання. Важливо і те, що науково обгрунтовано напрями й механізми здійснення земельної та аграрної реформ на селі.

За роки незалежності в країні створено земельне законодавство, яке значною мірою сприяє подальшому розвиткові земельних відносин. Особливе місце в цьому процесі займає Земельний кодекс, який є своєрідною конституцією в цій справі. Він допомагає формувати земельні відносини у період переходу народногосподарського комплексу до ринкових відносин і за короткий період зазнав змін у трьох його редакціях.

Перехід до ринкових відносин, зміна форми власності на землю передбачають її роздержавлення і приватизацію. На початковому етапі запропоновано змінити державну форму власності на колективну. Саме тому були прийняті постанова Верховної Ради України «Про земельну реформу» (18.12 1990 р.) та Земельний кодекс України (18.12 1990 р.). Останнім визначено правовий режим передачі землі у довічне успадковуване володіння громадянам і постійне володіння сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям. З цього й почалися аграрні перетворення на селі.

Передача громадянам земель у довічне успадковуване володіння стала передумовою запровадження приватної власності на землю, яка вперше врегульована законами України «Про селянське (фермерське) господарство» (20.12 1991 р.), «Про форми власності на землю» (30.01.92 р.). Невдовзі Верховна Рада прийняла нову редакцію Земельного кодексу (13.03 1992 р.), яким запроваджено державну, колективну і приватну власність на землю.

Реалізацію права приватної власності на землю розпочато після декрету Кабінету Міністрів «Про приватизацію земельних ділянок» (26.12 1992 р.), який діє як Закон України. Ним передбачено безплатну передачу у власність громадянам земельних ділянок, наданих їм для ведення особистих підсобних господарств та присадибних ділянок. Почали розвиватися підсобні господарства громадян, селянські (фермерські) господарства.

Прийняті тоді закони не забезпечували потреб сільського господарства у подальшому його реформуванні, наближенні до ринкових відносин. Проблеми виникли після передачі земель у власність колективним та іншим недержавним сільськогосподарським підприємствам. Не врегульовано права на землю громадян — членів колективних сільськогосподарських підприємств. Як і раніше, земельними ділянками колективної власності громадян розпоряджався колектив співвласників за рішенням його загальних зборів. Це означало, що окремі члени колективу (фізичні особи) не розпоряджалися землею, а значить, не були її власниками.

Вирішити не врегульовані на той час питання економічної реформи допоміг Президент України. Укази глави держави врегулювали такі питання: безплатну передачу землі в колективну і приватну власність для виробництва сільськогосподарської продукції на добровільних засадах, виходячи з того, що земля повинна належати тим, хто її обробляє; поділено землі, які передано в колективну власність, на земельні частки (паї) без виділення їх у натурі (на місцевості) з видачею сертифіката на право приватної власності на земельну частку (пай); право розпоряджатися земельною часткою (паєм), яка може бути об’єктом купівлі-продажу, дарування, обміну, успадкування, застави; право безперешкодного виходу члена колективного та іншого недержавного сільськогосподарського підприємства зі своєю земельною часткою (паєм) і виділення її в натурі (на місцевості) з видачею державного акта на право приватної власності на землю з відповідними правами розпоряджання земельною ділянкою, але без зміни її цільового призначення; здійснено паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств після перетворення їх на колективні підприємства. Вирішено також принципи справедливого поділу земель колективної власності, які полягають у тому, що при їх паюванні вартість і розміри (в умовних кадастрових гектарах) земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства мають бути рівними; оренди земельних ділянок і земельних часток (паїв); створення на базі КСП організаційно-правових форм господарювання ринкового спрямування. Правове врегулювання цих питань указами імплементовано в новому Земельному кодексі України (25.10 2001 р.).

Отож в основному створено законодавчу базу для реформування аграрного сектора економіки країни. Сьогодні на основі приватної власності на землю в поєднанні з індивідуальною, сімейною, колективною формами організації виробництва діє майже 19 тис. сільськогосподарських підприємств, які працюють на ринкових засадах, понад 43 тис. фермерських і близько 12,9 млн. особистих селянських господарств, які обробляють відповідно 63,4, 7,7 і 28,9% усіх сільськогосподарських угідь країни. Новостворені аграрні формування забезпечили приріст виробництва валової сільськогосподарської продукції порівняно з 1999 роком на 18%.

Практичне здійснення аграрної реформи на селі вимагає вирішення ще багатьох важливих моментів земельних відносин. Не до кінця врегульовано питання власності на землю у зв’язку з прийнятим в останній редакції Земельним кодексом (статті 86—89) щодо спільної власності на землю. У зв’язку з цим виникає правова колізія, коли право власності на одну і ту ж земельну ділянку посвідчується двома державними актами. До того ж ускладнено процедуру виходу члена підприємства зі своєю земельною ділянкою. Власник може її навіть втратити, коли за рішенням співвласників пропонується замість належної йому земельної ділянки відповідна компенсація (стаття 88). Ускладнено забезпечення руху земельних ділянок, земельних часток (паїв) до кращого господаря, що є необхідною умовою ринкових відносин. Потребують удосконалення орендні земельні відносини (орендна плата, строки оренди, укладення та розірвання договорів оренди землі тощо).

Новостворені господарські формування потребують значних кредитних ресурсів. А вони з’являться лише після того, як під заставу піде земля, через те що ліквідного майна під заставу практично немає. Нині необхідно прийняти Закон України «Про заставу права оренди землі», після чого власник землі не втрачає її навіть тоді, коли не виконує кредитні зобов’язання. Це також підвищило б відповідальність орендаря перед орендодавцем.

Законодавче вирішення питань власності на землю, створення різних рівноправних форм господарювання забезпечило організаційне розв’язання багатьох питань в аграрному секторі економіки. Проте все це не може дати бажаного ефекту без запровадження належного економічного механізму господарювання. Ось чому вимогою дня є прийняття відповідних законодавчих актів з удосконалення міжгалузевих економічних відносин у справі формування цінової, фінансово-кредитної і податкової політики країни.