Жнивуватимуть, але не скрізь

Головківське товариство «Украгроком», що в Олександрійському районі, в цілому є одним з найблагополучніших агроформувань краю. Але стан його полів сьогодні мало чим відрізняється від ланів традиційно менш успішних сусідів.

— Кілька днів тому ситуація взагалі була критична, —розповів комерційний директор «Украгрокому» Сергій Кузьменко. — Так довго без дощів ми не працювали ніколи. Такого не пам’ятаю не лише я, а й наші сивочолі ветерани: з 12 квітня, від початку польових робіт, два місяці — жодного дощу. Рослини трималися на зимовій волозі, а вона залишилася аж на глибині 8—12 сантиметрів. Тільки кукурудза та соняшник встигли пустити коріння на таку глибину. Бодай один дощ протягом травня завжди був, а цього року — ні. Траплялися посухи, втрати врожайності, але ніколи не було загрози врожаю в цілому, як цього разу.

Дощ протягом минулого тижня врятував пізні культури — кукурудзу, соняшник, деінде буряки. До того ж у найкращому стані (який нині класифікується не вище задовільного) вони перебували тільки в тих нечисленних агрофірмах, де ідеально дотримувалися всіх вимог технології. Хочеться сказати щось втішне про ранні зернові — пшеницю, жито та горох, але зрозуміло одне: в кращому разі, скажімо, конкретний Олександрійський район збере собі зерна на насіння для осінньої сівби. Правда й те, що на території краю в деяких селах не буде жнив —косити і молотити нічого. Є поля, на яких кволенька озимина залишилася лише окремими смугами —місця, де пшениця загинула вся, господар заново засіяв соняшником чи кукурудзою. А частину площ фермери уже переорали, після того, як на них безрезультатно сіяли цукрові буряки, деінде навіть двічі.

Така важка ситуація склалася не лише в Олександрійському районі. Два місяці посуха випробовувала на стійкість посіви у більшості районів, були місцевості, де проходили локальні дощі, такі, що зрошували два-три розташовані поряд поля. Це рятувало їх, а сусідні лани так і залишалися під знаком питання.

— Та не хвилюйтесь ви так, — заспокоїли мене фахівці Торгового дому «Олександріяхліб» — одного з найбільших в області підприємств такого профілю. — Україна в цілому повинна зібрати необхідні їй сім мільйонів тонн продовольчого зерна для внутрішнього споживання. Нестача збіжжя на ринку конкретного регіону — якщо таке станеться на Кіровоградщині — не новина. В минулі роки таке траплялося і в західних областях, і у сусідньому Криворізькому районі. Хлібопекарські підприємства — наше чи інші —завезуть імпортного зерна. Очікується, Росія цього сезону продаватиме 2 млн. тонн, Казахстан — 5 млн. тонн, тож дефіциту не буде. Російський хліб традиційно дешевший за український, і на ціні факт імпорту значно не відіб’ється, хоча в цілому подорожчання пройде — і на внутрішньому ринку, і на світовому. Варіанти ввезення сировини нині прораховують фахівці Торгового дому, розробляють схеми поставок...

Але, як з’ясувалося, казахстанську пшеницю вже їдять на Кіровоградщині. Прискіпливі споживачі помітили, що останнім часом буханці виробництва потужних хлібозаводів стали меншими, за незмінної ваги, та і колір темніший. Але оскільки на смакових якості це не відбилося, даний факт нікого особливо не занепокоїв. Важливіше, що роздрібні ціни хліба в області залишаються незмінними — їх допомогли утримати недавні поставки зерна з держрезерву. Схоже, що до нового врожаю подорожчання не відбудеться. Тим часом місцева влада всерйоз замислюється над створенням запасів збіжжя для потреб міських хлібозаводів.

Люди у провінції розуміють, що, як у будь-якій країні з чималою часткою натурального господарства і млявою участю держави в регулюванні економіки, наслідки неврожаю відчує на собі кожен. Маються на увазі насамперед не намагання дрібних «базарників» нагріти руки на панічних чутках із серії «Буде голод!!!». Неврожай боляче вдарить по молодому класу бізнесменів-аграріїв і по міцніючій когорті дрібних фермерів-одноосібників. Одна справа, що вони не отримають восени жаданого прибутку, а з другого боку, в листопаді—грудні багатьом з них треба повертати банкам взяті навесні комерційні позички, а це вже загрожує банкрутством. На цьому тлі найбільше постраждає тваринницька галузь, яка тільки-но побачила світло в кінці тунелю десятирічного занепаду. Якщо під зиму, рятуючи себе від боргової ями, а худобу від голодної смерті, селяни пустять поголів’я під ніж, усі надії нашого молочного меню ляжуть на приватних корівок — їх, на щастя, в регіоні чимало, і здохнути їм господарі точно не дадуть.

Багато хто чекає подорожчання хлібопродуктів —логічного й закономірного. Схоже, нинішнього сезону зерноторговці, які будували свій бізнес на скуповуванні збіжжя з токів і з-під комбайнів з подальшим перепродажем його потужнішим трейдерам, зароблять лише жалюгідні копійки. Кажуть, через це навіть гривня може впасти. Ось так тобі, українцю, маєш: будуєш незалежну країну, піднімаєш індустрію, розвиваєш дипломатію і з останніх сил заробляєш авторитет в Європі та світі... А тут лише й усього, що дощик у травні не пройшов — і зусилля нанівець.