Туризм — за кадром?

Внесений на розгляд Верховної Ради України законопроект, його ідеологія грунтуються на хибних концептуальних засадах. Неупереджений аналітик не побачить тут державницьких підходів до розвитку і перспектив вітчизняного туризму. Законопроект зорієнтований цілком на виїзний туризм, що є економічно невигідним для України. І так само всі без винятку підписанти публікації в «Голосі України» очолюють структури, що працюють на виїзд (хоча це, із зрозумілих причин, не афішується). Тим часом найбільшої підтримки та стимулювання потребують в’їзний, внутрішній туризм та екскурсійна діяльність, які в проекті залишилися «за кадром» і поза межами правового регулювання. Саме ці види насамперед сприяють наповненню державного та місцевих бюджетів, збереженню наявних та створенню нових робочих місць, забезпеченню роботою суміжних галузей.

Законопроект іде врозріз з державною політикою підтримки розвитку малого та середнього підприємництва. Ним створюються додаткові, штучні бюрократичні бар’єри перед українським туристичним підприємництвом. Це шлях до ліквідації конкурентного середовища, до витіснення з ринку майже 96 відсотків туристичних підприємств — суб’єктів малого підприємництва, а отже, позбавлення роботи десятків тисяч працівників галузі.

Щоправда, такі монополістичні устремління прикриваються благими намірами — посиленням боротьби з нелегальною міграцією, торгівлею візами та тіньовою діяльністю. Хоча така аргументація позбавлена елементарної логіки і розрахована на необізнаних людей: підприємства, які займаються в’їзним туризмом, взагалі не мають справи із закордонними візами, а маленькі компанії, що працюють на виїзд, практично позбавлені доступу до іноземних посольств для отримання віз (як правило, право подання документів на оформлення віз мають лише кілька великих турпідприємств). І вже зовсім незрозуміло, як, отримавши виїзну візу, можна бути «незаконним емігрантом», як стверджується у зазначеній публікації. До речі, в законопроекті не передбачено жодної, навіть приблизної, норми, здатної запобігти виникненню цієї проблеми. Бо, зрештою, порядок в’їзду в Україну та виїзду з неї передбачений іншим спеціальним законодавством.

Переважна більшість положень законопроекту, повторюємо, спрямована на обмеження підприємництва і передбачає зайве, необгрунтоване втручання державного органу з туризму в діяльність туристичних підприємств, що може призвести до ліквідації конкуренції на ринку туристичних послуг та його монополізації.

Характерна деталь: обгрунтовуючи те чи інше положення законопроекту та доводячи його актуальність, корисність і навіть життєву необхідність, розробники і пропагандисти проекту посилаються на недобросовісні турпідприємства, які тільки й роблять, що йдуть у «тінь», порушують закони та обдурюють туристів — і це ще не весь перелік їхніх гріхів. Безумовно, на нашому туристичному ринку ще далеко не все гаразд, і ті його суб’єкти, які не в ладах із законом та порядком, повинні нести відповідальність у кожному конкретному випадку.

Але це аж ніяк не означає, що всі зазначені структури можна гамузом відносити до фактичних або потенційних порушників. Адже є й такі, і їх чимало, які хочуть працювати чесно й законослухняно, розвивати здоровий і ефективний бізнес. Як же сприятиме цьому новий закон у разі його прийняття?

А ось як. У ньому пропонується жорстке розмежування туроператорської та турагентської діяльності. Тобто диференціація тих структур, які створюють туристичний продукт, і тих, які його продають, з відповідним їх ліцензуванням.

Нинішній стан нашого туристичного ринку такий, що на ньому часто доводиться бути одночасно і туроператорами, і турагентами — інакше підприємствам просто не вижити. До речі, структури, керівники яких гордовито похваляються у «Голосі України» тривалою діяльністю своїх підприємств на цьому ринку, їхніми «торговими марками» (?) тощо, де-факто є звичайними турагентами — посередниками між зарубіжними компаніями, які є власниками туристичного продукту, і нашими співгромадянами, яким вони цей продукт продають.

Кажемо це не для того, щоб комусь докорити. Просто час нині такий — і така ситуація буде завжди — хочеш вижити, умій крутитися. А якраз цю можливість, яка й без того була досить обмеженою, у турпідприємств можуть відібрати остаточно.

Річ не тільки у згаданому поділі на туроператорів та турагентів, хоча це принесе підприємцям у цій сфері безліч труднощів, складностей і неясностей, а й у тім, що туристична діяльність визначається у законопроекті як виключний вид підприємництва. Тобто нічим іншим, крім цього, підприємство не має права займатися. А як же тоді бути з Конституцією України, що надає кожному право на підприємницьку діяльність, як бути з нормами законів про підприємства і підприємництво, зокрема мале, про захист економічної конкуренції та інші? Нарешті, як виживати галузі й її структурам нині, коли, пов’язані з туризмом проблеми, постали не тільки в Україні, а й в усіх державах світу, в тому числі визнаних лідерах туристичного бізнесу?

Такі «дрібниці» наших опонентів не турбують. Вони вперто стоять на своєму, обмежуючись у разі безвиході суто косметичним макіяжем. Чого варта, скажімо, історія з пропонованим у першому варіанті законопроекту так званим Гарантійним фондом, до якого туроператори мали вносити у вигляді грошової застави по 130 тисяч гривень, а турагенти — по 13 тисяч. Уявіть собі, що підприємство, яке ще не стало, як слід, на ноги, має заморозити таку суму в фонді, до якого не матиме жодного доступу і з якого нібито відшкодовуватимуться збитки туристам у разі завдання шкоди їхнім інтересам. Причому кому, як і в яких розмірах це відшкодовувати — одноосібно вирішуватиме Держтурадміністрація.

Згаданий орган отримував би практично у безконтрольне розпорядження чималі суми. А на ринку залишилися б тільки ті підприємства, які в змозі сплатити такі «гарантійні» внески. Ось вам і монополізм, і відповідь на сакраментальне запитання: кому вигідно?

Богу дякувати, дана новація викликала сплеск обурення туристичної громадськості, і номер не пройшов. Так то воно так, але в остаточному варіанті законопроекту бачимо статтю 20 — «Фінансові гарантії діяльності суб’єктів туристичної діяльності». І йдеться в ній про те, що суб’єкти туристичної діяльності зобов’язані покривати витрати туристів у разі невиконання договору на їх обслуговування через банкрутство цих суб’єктів або «набуття (?) форс-мажорних обставин».

Не вдаватимемося у те, що існує таке поняття, як страхування, а настання форс-мажорних обставин у всіх договорах було і є підставою для звільнення від матеріальної відповідальності. Дуже промовистою є завершальна фраза цієї статті: «Порядок та механізм застосування фінансових гарантій для суб’єктів туристичної діяльності встановлюється Кабінетом Міністрів України».

Знайомий мотив, чи не так? От уже воістину: його виганяють у двері, а він лізе через вікно...

Ось і вір після цього у щирість намірів тих, хто задекларував мету зазначеного законопроекту таким чином: «Створення рівних можливостей на ринку туристичних послуг для суб’єктів господарювання незалежно від форм власності та сприяння розвитку конкуренції, забезпечення дотримання у цій галузі антимонопольного законодавства».

Дуже не хотілося б порівнювати згодом цю гарячу декларацію з реальним станом справ після прийняття пропонованого закону. Бо тоді вже буде просто пізно: український туризм, який ніяк не може набратися сил і у себе вдома, і на міжнародному ринку, остаточно здасть і без того хиткі позиції.

І ось такий документ намагалися будь-що «продавити», просунути якомога швидше, переконуючи на всі лади, що без нього вітчизняному туризму далі нікуди йти і просто не жити.

Втім, схоже, декому просто не терпиться дочекатися прийняття закону, і ряд пропонованих у ньому норм реалізуються, так би мовити, явочним порядком. Такою є, наприклад, пропозиція щодо створення Національної (не менше!) туристичної організації, яка покликана здійснювати, та ще й з переважним правом, рекламно-інформаційну, виставкову та видавничу діяльність.

Тут варто було б спитати, навіщо в такому разі сама Держтурадміністрація, на яку покладено реалізацію зазначених завдань, і вони мають бути не на останньому місці. Але запитаємо про інше: на які кошти утримуватиметься ця чергова чиновницька надбудова, якщо її створять? Тут у розробників немає найменших сумнівів: звичайно ж, «за рахунок цільового бюджетного асигнування (?), коштів місцевих бюджетів та доходів від здійснення підприємницької діяльності».

Звідки візьмуться оті самі кошти — це їх, як видно, не особливо обходить. І в разі успіху бюджет подоїли б добряче, що, зрештою, робиться вже впродовж багатьох років без видимої користі для вітчизняного туризму.

Ми віримо, що народні депутати запалять червоне світло і перед цим, і перед іншими подібними прожектами. Але водночас на власні очі бачили, що на будинку Держтурадміністрації вже з’явилися вивіски українською та англійською мовами, на яких красуються оті самі горді слова: «Національна туристична організація». Хто її створив і з яких джерел вона фінансується — чи не звичним способом перекачування бюджетних коштів?

Зате у законопроекті немає і згадки про Національну раду з туризму — представницький координаційний орган, який під керівництвом віце-прем’єр-міністра України забезпечував дійовий міжгалузевий механізм розв’язання наймасштабніших та актуальних проблем туристичної галузі. Спочатку згорнувши її діяльність, Держтурадміністрація тепер намагається законодавчо поховати Національну раду, на засіданнях якої висловлювалося чимало гострих зауважень на адресу штабу галузі.

Ми говоримо Держтурадміністрація, хоча її керівництво особливо не афішує свою причетність до законопроекту. Скоріше, навпаки, з цього приводу доводиться чути різні твердження, аж до досить дивних — на кшталт «я цього закону не торкався спеціально, оскільки мене вважають непрофесіоналом» чи «мені особисто цей закон не потрібний». Але спроби затулити рота опонентам робляться регулярно.

Річ у тім, що такий документ повинен був пройти глибоку та всебічну експертизу — і суто професійну, і громадську.

Одначе своєчасного і грунтовного обговорення не вийшло — тексти законопроекту довелося роздобувати з чималими труднощами, а в публічній полеміці гра йшла в одні ворота:

беззастережно захвалювався законопроект і так само без усяких гальм таврувалися його противники.

Звернення, на яке сьогодні дається відповідь, — з цього ряду. Гадаємо, що фахівці-аналітики, насамперед правознавці, знайдуть чи вже знайшли у законопроекті набагато більше неузгодженостей з Конституцією, чинним законодавством та елементарних недоречностей.

Ми ні з ким не зводимо рахунки. Ми просто хочемо запитати: доки замість конкретного, предметного і професійного керівництва українським туризмом матимемо нескінченну балаканину про Україну як туристичну Мекку і туристичний клондайк, заповзяту паперотворчість і сумнівні новації?

До тих, кому такі судження здадуться надто різкими, лише невеличке запитання: назвіть хоча б один повноцінний і колоритний продукт, створений за останні роки в Україні.

Ми також, як і автори звернення, вболіваємо за туристичну справу, але на відміну від них хочемо мати цивілізоване законодавство.

Наші пропозиції щодо розробки з чистого листа такого законодавчого акта були проігноровані. Мало того, частина з нас продовжувала брати участь у так званому доопрацюванні проекту. Однак пропозиції, що вносилися нами, як і багатьма іншими, також не були враховані. Отже, законопроект у запропонованій редакції не має права на життя.

Вважаємо за доцільне зосередити всі зусилля на кодифікації туристичного законодавства — розробці до 2005 року, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 року, проекту Туристичного кодексу України. Він має забезпечувати стабільний, ефективний та всебічний розвиток вітчизняного туризму.

Саме така пропозиція вносилася нами раніше, ми готові до співпраці над ним.