Парламентський Комітет у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів провів у Харкові виїзне засідання. Депутатська делегація побувала в багатьох установах і на підприємствах регіону, покликаних розв’язувати проблеми престарілих, людей з фізичними вадами, займатися реабілітацією інвалідів. Як зазначив голова комітету ВР Петро Цибенко, парламентарії загалом залишилися задоволені побаченим — турботу про ці категорії населення в області видно багато в чому. Проте нерозв’язаних проблем, на жаль, значно більше, ніж досягнень. Людина з тими чи іншими каліцтвами, інвалід з дитинства та й просто стара людина почувається сьогодні скоріш ізгоєм суспільства, ніж його повноцінним членом.

Один із головних підсумків виїзного засідання комітету — Український науково-дослідний інститут протезування та відновлення працездатності інвалідів стане пріоритетним об’єктом депутатської уваги. Установа справді унікальна, до того ж єдина в країні, але використовується аж ніяк не на повну силу. Причина банальна — нестача коштів. Але хіба може держава претендувати на статус цивілізованої, європейської, якщо вона не в змозі забезпечити навіть мінімальні потреби людей, котрі випали за примхою долі із звичної колії життя.

Проблеми інвалідів Харківської області як промислового, густонаселеного регіону багато в чому типові для країни. Так, з одного боку, стан справ у цьому питанні начебто заслуговує похвальної оцінки діяльності влади, інститутів соціального захисту найуразливіших верств населення. Близько тисячі молодих людей з інвалідністю навчаються у вищих навчальних закладах, майже 200 — у спеціальному обліково-економічному технікумі, близько 300 —опановують робітничі професії. Депутатам показали Центр ранньої реабілітації, де дітям з фізичними вадами надають медичну допомогу вже в перші місяці життя; заводську лінію, де успішно працюють десятки інвалідів і отримують гідний заробіток. Пансіонат для ветеранів, де старість начебто не скривджено... Проте у людини мислячої і фізично здорової не може не з’являтися відчуття гіркоти і провини, коли йдеться про тих, хто з нами поруч, але неначе осторонь. У суспільстві, яке роздирають безліч проблем, його громадяни поки що не усвідомили, що на місці начебто неповноцінної людини будь-якої миті може опинитися будь-хто із нас. А отже, і ставлення до інвалідів як людей другосортних, на жаль, поки що ще правило, а не виняток з нього.

Більшість проблем, вважають депутати, не розв’язуються не тому, що на них немає коштів, а тому, що відсутнє елементарне бажання, співчуття. Голова підкомітету у справах інвалідів Валерій Сушкевич навів сумний приклад. Нещодавно почав курсувати новий швидкісний потяг між Харковом і Києвом — «Столичний експрес». Добру справу зроблено. Але конструктори і творці вагонів «забули», що в країні є інваліди, інвалідний візок до вагону заїхати не може — бракує двох сантиметрів.

Треба простягати руку допомоги тим, хто її найбільше потребує, якщо ми вже називаємо себе цивілізованими людьми. А починати, вважають депутати, треба хоча б з того, щоб не створювати труднощів для інвалідів під час будівництва нових будівель, проектування вулиць і площ. Безбар’єрними для початку мають стати бодай установи, які створено передусім для обслуговування старих людей, ветеранів та інвалідів. Але робити це потрібно не для галочки, а для людини. І тоді, як сказав один із учасників виїзного засідання комітету, 95 відсотків проблем інвалідів і старих людей зникнуть самі по собі.

Харків.