Як відомо, Президент України увільнив голову Львівської облдержадміністрації Мирона Янкова, зажадав відставки тамтешніх керівників силових структур. Народний депутат України Петро ПИСАРЧУК (фракція об’єднаних соціал-демократів) не з чужих розповідей знає про криміногенну ситуацію у столиці Галичини. Під час двох зустрічей він не лише ділився враженнями, а й дав оцінку рішенню глави держави.
— Петре Івановичу, як сталося, що Львів нині перехопив естафету найкримінальнішого міста?
— Передусім тому, що відбулася надзвичайна централізація правоохоронних органів. А це дає змогу місцевим працівникам правопорядку давати Києву інформацію в рожевих тонах, як це їм вигідно.
По-друге, на Львівщині з 1990-х років голови облдержадміністрацій були не готові, не вміли, а може, й не бажали здійснювати громадський контроль над роботою правоохоронних органів. Не треба соромитися це визнавати, бо в органах виконавчої влади і місцевого самоврядування переважають економічні проблеми, ділять бюджет, намагаються ремонтувати дороги.
А сфера правоохоронної діяльності сьогодні несе велику загрозу стабільності, подальшому розвитку. Бо існує поголовна корупція, домінує неправда. А незахищеність людей може вилитися в дестабілізуючий суспільно-політичний чинник.
На Львівщині в роки незалежності майже щорічно міняли генералів міліції, але від того стан справ не поліпшувався, а навпаки — погіршувався. Я хотів би зазначити, що Львів має особливе географічне місцерозташування, що відбивається на роботі правоохоронних органів. Бо вони сконцентрували свої зусилля на західній митниці. Здебільшого спрямовують зусилля проти контрабанди. І результати їхньої праці нещодавно оприлюднила комісія, яка дійшла висновку, що контрабанди не меншає, а більшає. Тому що контрабандисти працюють під «дахом» правоохоронних органів. Там крутяться надзвичайно великі гроші. Вони — основний мотив роботи правоохоронних структур, породжують конфлікти між ними.
А суспільство вводять в оману, що правоохоронні органи бідні, що бракує бюджетного фінансування, що немає грошей. Це також — правда. Але, з другого боку, якщо подивитися на палаци полковників, у яких вони живуть, автомобілі, на яких вони їздять, то таке твердження — цинізм, який важко віднайти. І це породжує у людей недовіру до правоохоронних органів, страх.
— Покійний В’ячеслав Чорновіл, який був першим головою обласної ради, говорив про Львів як про «локомотив реформ» в українській економіці...
— ...В’ячеслав Максимович щиро у це вірив...
— ...А от нині ви стверджуєте, що підприємцям у Львові дедалі важче працювати. Мені відомо, що був замах на ваше життя, застрелили вашого найближчого соратника...
— У мене немає сумніву в тому, що правоохоронні органи поділили не тільки кордон, а й починають ділити сфери впливу в бізнесових структурах, списуючи все на кримінальні розборки, вигадуючи легенди. Я сьогодні впевнено й цілком відповідально заявляю, що жодне замовне убивство у Львові не обійшлося без участі колишніх чи діючих правоохоронців.
Схожа ситуація склалася навколо торгового центру, який я очолював. І я вдячний Генеральній прокуратурі, котра взяла цю справу в своє відання. Переконаний: крапки над «і» будуть розставлені і громадськість знатиме правду про те, що стало причиною усіх кривавих розборок.
Хоча вже сьогодні можу стверджувати: я знаю, хто виконував замовлення, хто організовував. Правоохоронцям залишилося тільки затримати цих людей і довести їхню вину в суді. Потім ми зможемо говорити про це докладніше.
— Петре Івановичу, скажіть, будь ласка, якщо ви знаєте про це, то чому й досі ніхто не зреагував?
— Не вистачає волі й політичної мудрості, спрацьовує принцип кругової поруки. Честь мундира важливіша для наших правоохоронців, передусім місцевих прокурорів. Їх влаштовує ситуація паритету. І така «тиха заводь», яка утворилася у Львові, усіх влаштовує, бо кожен про іншого щось та знає, у всіх трохи рильце в пушку
— Але існує централізована структура правоохоронних органів. То куди дивляться Міністерство внутрішніх справ, Генеральна прокуратура?
— Я хочу сказати, що в мене немає підстав пускати критичні стріли на адресу перших керівників цих структур. Бо я зустрічався і з Юрієм Смирновим, і Станіславом Піскуном. Завдяки цьому розслідування у справі замаху на моє життя зрушило з місця.
Хочу навести такий приклад: у 20-х числах квітня було вчинено збройний напад серед білого дня на колишнього мого помічника, нині банкіра Володимира Дяківа. На щастя, усе обійшлося. Водій не розгубився, встиг розвернутися і, хоча по них стріляли, швидко від’їхати з місця пригоди.
А сталася вона у Перемишлянському районі, де я народився. І мушу констатувати: народ заляканий. Після мого відкритого листа міністр внутрішніх справ прислав працівників УБОЗу для розслідування цього інциденту. Але Дяків боїться писати заяву. Бо йому телефонували додому і залякали. Він також бачить, чим закінчуються мої героїчні потуги, хоча я й народний депутат. Протягом двох років віз не зрушив з місця. А після того, як поскаржився у Генеральну прокуратуру, спалили автомобіль доньки мого соратника, теперішнього директора торгового центру. А тому він не хоче писати заяву, хоче приховати факт нападу на нього.
— Але, скажімо, в Одесі ситуація була не краща, та коли за вказівкою Президента створили оперативно-слідчу групу...
— Власне кажучи, цими своїми публічними виступами я хотів би привернути увагу і Президента України, інших керівників держави до ситуації у Львові, яка в плані роботи правоохоронних органів є загрозливою. Це — справа для фахівців з питань національної безпеки: приїхати, неупереджено розібратися в усьому і розставити всі акценти. Ідеться не про те, що я ображений, що в мене є особисті претензії чи не влаштовують якісь політичні аспекти. Йдеться про те, що людина, яка проживає на Львівщині, зовсім не захищена, безправна.
Найпарадоксальніше в цій ситуації те, що вона кляне не місцевого генерала чи прокурора, а Президента, уряд і державу.
— Петре Івановичу, так сталося, що в день нашої першої розмови Президент України ухвалив указ про звільнення керівника Львівської облдержадміністрації...
— З приводу рішення Леоніда Кучми є багато розмов, чуток, домислів, спекуляцій. Однак ці розмови — не що інше, як політика. Точніше — гра в політику. Якщо аналізувати те, що відбулося, з позиції здорового глузду, то я вважаю рішення Президента трохи запізнілим. Але, як то кажуть, краще пізно, ніж ніколи.
Бо, можливо, повторюся: ситуація була вельми загрозлива. Чим загрозлива? Люди, які очолювали правоохоронні органи на Львівщині, були нездатні змінити ситуацію на краще, бо вжилися, обросли зв’язками. Інколи ці зв’язки попахували криміналом. А тому справжній стан речей прикрашали. Для прикладу. УВС області надало в Київ інформацію про те, що на теренах області залишилося не зліквідованим одне злочинне угруповання. Більше лицемірство годі й вигадати.
А тому, на мій погляд, ситуація, яка складалася на Львівщині, могла спричинити соціальний бунт. Бо люди бачили, що діється навколо, були залякані, говорили про це пошепки. Скажімо, якщо взяти минулий рік, то практично кожного місяця у Львові було скоєно вбивство. Львів почали порівнювати з Палермо.
З точки зору піклування про виборців, про людей, про народ, а це — найважливіша політика, важливіша за кланові, групові інтереси, то, вважаю, ми повинні схвально поставитися до рішення Президента України.
— Ставлю запитання, не вельми для вас приємне. Політичні противники об’єднаних соціал-демократів вважають: таким чином партія хоче взяти контроль над областю. Ви входите до складу фракції СДПУ(о). А тому у відповідь ваші опоненти можуть сказати: немає нічого дивного, що ви обстоюєте рішення Президента.
— Я завжди їм кажу: а як мені дивитися в очі матері мого побратима, соратника Семенюка. Ця людина, яка була аполітичною, будувала, працювала, створювала робочі місця, у розквіті сил пішла з життя у мирний час. А тому, якби есдеки конституційним шляхом узяли владу в області, навели там лад, що й відчули б люди, то я б тільки схвалював це.
Але ситуація, яка склалася в області, у правоохоронних органах, це результати праці, підходів, розуміння і тих людей, думку яких навели. А тому вони мали б мовчати.
Сьогодні хочуть зняти прокурора області, який — суджу про це не з політичної, а професійної точки зору — вів розслідування моєї справи і заявляв: якби я не ходив до Генерального прокурора і якби він мене не послухав та не направив свою оперативну слідчу групу, то ця справа ніколи не була б розслідувана. То до чого тут політика?
І таких справ, які «висять» роками, на жаль, дуже багато. Прокуратура, та й правоохоронні органи в цілому, на Львівщині конкурують не на полі боротьби з організованою злочинністю, а на кордоні, про що ми говорили раніше. А тому рішення Президента, повторюся, відповідає інтересам жителів регіону.
— Проте ваші політичні опоненти стверджують: головне джерело корупції на Львівщині — податкова адміністрація, яка, мовляв, контролює й кордон. А як відомо, її очолює брат лідера об’єднаних есдеків Сергій Медведчук...
— Хочу вам сказати: можна лише поспівчувати Медведчуку-молодшому. Бо, як родич Віктора Володимировича, він став жертвою, об’єктом розмов про розгул корупції у податковій адміністрації.
Податківці — не ангели. Їх не люблять не тільки в Україні. Не беруся порівнювати, де більше корупції, де менше. Як член комісії Верховної Ради, яка вивчає роботу митниць, можу відповідально заявити: кордон контролювала не податкова адміністрація, а УБОЗ, прокуратура, СБУ. Податкова — десь там далеченько. Це — факт.
А взагалі я хотів би сказати, що податкова працює в рамках того законодавства, яке ми їй дали. І слава Богу, що сьогодні в державі інше розуміння місця, ролі податкової адміністрації. Йдеться про те, що якщо в мене є якась суперечка з податковою адміністрацією, то я подаю позов до суду. І — все.
А от у стосунках з правоохоронними органами діє не закон, а бізнес. А тому їх треба реформувати. Від них треба забрати економіку. Прокуратура нехай собі здійснює нагляд за законністю, а від МВС і СБУ треба забрати економічний блок. Бо вони долучилися до переділу власності й нерідко стають заручниками криміналу. І тоді вже немає жодної моралі, бо після їхніх діянь залишаються спустошені фірми, поламані долі, ще гірше — небіжчики.
Розмову вів Володимир КОРОЛЮК.
