Реальне забезпечення дотримання прав громадян, визнаних підозрюваними або обвинуваченими, на стадіях порушення кримінальної справи і досудового слідства — одне з найактуальніших завдань законодавства. Це випливає з конституційно закріпленого принципу пріоритету прав людини у зв’язку з особливою вразливістю прав таких осіб. Практика свідчить про те, що працівники органів дізнання і досудового слідства на стадії порушення кримінальної справи і досудового слідства все ще допускають порушення прав, свобод і законних інтересів підозрюваних та обвинувачених.
Тому виникають цілком логічні запитання. Зокрема, як у такій ситуації громадянин може захистити свої порушені права. Що можна зробити для їх відновлення?
Видається, що за нинішнього стану речей органи прокуратури не можуть повноцінно виконувати покладені на них обов’язки нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство, оскільки самі виконують функцію досудового слідства і, по суті, зацікавлені у прийнятті тих чи тих процесуальних рішень.
Поза сумнівом, що основною гарантією захисту прав, свобод і законних інтересів осіб у кримінальному процесі має стати інститут судового контролю за діями посадових осіб органів дізнання, досудового слідства і прокуратури. Тільки суд, як неупереджений і незалежний орган, може якісно захистити порушені права, свободи і законні інтереси громадянина, реабілітувати його тощо.
Як відомо, ст. 55 Конституції гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. На жаль, передбачений кримінально-процесуальним законодавством порядок оскарження рішень і дій працівників органів дізнання та досудового слідства має певні вади і не гарантує швидкого і повного відновлення порушеного права.
Значна кількість норм кримінально-процесуального законодавства, покликаних забезпечити процес оскарження дій посадових осіб органів дізнання, досудового слідства і прокуратури, насправді дещо обмежує право людини на судовий захист, відкладаючи його на певний час, а інститут реабілітації особи і досі не введено в кримінально-процесуальне законодавство.
Згідно з ст. 234 КПК України дії слідчого можуть бути оскаржені прокуророві або до суду. Скарги на дії слідчого розглядаються судом першої інстанції під час попереднього розгляду справи або розгляду її по суті, якщо інше не передбачено КПК. Отже, підозрюваному чи обвинуваченому, який заявив скаргу до суду на стадії досудового слідства, потрібно щонайменше дочекатися закінчення досудового слідства. Це стосується і порядку оскарження дій прокурора (ст. 236 КПК). Навряд чи такий стан сприяє дотриманню права людини на судовий захист.
Особливо неоднозначним у контексті захисту конституційних прав громадянина видається процес оскарження підозрюваним до суду факту його затримання. Так, відповідно до ч. 7 ст. 106 КПК України скаргу розглядає суддя водночас з поданням органу дізнання про обрання запобіжного заходу. Якщо скарга надійшла після обрання запобіжного заходу, її розглядає суддя протягом трьох діб з часу надходження. Але коли подання не надійшло або у разі, якщо скарга надійшла після закінчення 72-добового терміну після затримання, її розглядає суддя протягом п’яти діб з часу надходження.
Аналізуючи норми, ч. 7 ст. 106 КПК України, можна дійти висновку, що в будь-якому разі (навіть якщо затримання було незаконне) скаргу підозрюваного відразу ніхто не розглядатиме, практично розгляд справи відбудеться після перебігу терміну затримання, коли порушене право поновити буде вже неможливо. Але сама суть подання скарги полягає в тому, щоб її розглядали негайно і в разі відсутності підстав, передбачених ст. 106 КПК України, особу можна було негайно звільнити.
Окремого розгляду потребує питання про можливість підозрюваного звернутися до суду. У разі відсутності в підозрюваного захисника його можливість звернутися зі скаргою на затримання до суду — мінімальна, оскільки працівники органів дізнання та досудового слідства не дадуть йому такої можливості попри те, що такі дії є злочином, передбаченим ст. 374 КК України.
Донедавна кримінально-процесуальне законодавство не передбачало можливості оскарження рішення слідчого про порушення кримінальної справи щодо особи. Як свідчить практика, одного нагляду прокуратури за законністю порушення кримінальних справ (ст. 100 КПК України) недостатньо, а оскаржити рішення про порушення кримінальної справи до суду було неможливо.
Своїм рішенням у справі № 1-12/2003 від 30 січня 2003 р. Конституційний Суд України визнав неконституційними положення ч. 6 ст. 234, ч. 3 ст. 236 КПК України, що не передбачали можливості розгляду судом скарг на постанови слідчого, прокурора про порушення кримінальних справ стосовно особи на стадії досудового слідства. Він наголосив на неконституційності вказаних норм, яка полягає в неможливості розгляду судом скарг на постанову про порушення кримінальної справи щодо особи на стадії досудового слідства, перенесення їхньої перевірки судом на стадію попереднього розгляду справи суддею або на стадію розгляду її по суті, відстрочка судового контролю — все це обмежує конституційне право людини на судовий захист.
Попри те, що з моменту вступу рішення Конституційного Суду України у законну силу пройшов певний час, відповідні зміни до закону з приводу механізму (процесу) оскарження особою рішення про порушення щодо неї кримінальної справи не внесені й досі.
Зауважте, глава 22 КПК України передбачає лише можливість оскарження дій органу дізнання, слідчого і прокурора, а не відновлення порушених прав і завданої шкоди.
Отже, для відновлення порушених прав і відшкодування заподіяної шкоди громадянину потрібно буде звертатися до суду, але не на підставі КПК України, а на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду». Згідно зі ст. 14 цього закону заяву про оскарження постанови про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства чи прокуратури, на вибір громадянина може бути подано до суду за місцем його проживання або за місцезнаходженням відповідного органу дізнання, попереднього слідства чи прокуратури. Сторони у цих справах звільняються від сплати судових витрат.
Немає потреби наголошувати на складності такої процедури. Громадянин, як суб’єкт кримінально-процесуальної діяльності, за логікою речей повинен мати б право оскаржити рішення органу дізнання, слідчого або прокурора на підставі норм КПК, а вже після цього заявляти відповідні вимоги в суд на підставі норм Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» для відшкодування завданої шкоди та поновлених прав.
Як бачимо, процедура ускладнена, не забезпечує оперативного і належного захисту прав, порушених діями вказаних посадових осіб. З огляду на це, необхідна відповідна корекція процесуального закону. Виправити зазначені недоліки, зробити процедуру захисту в суді прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина простішою та ефективнішою може проект нового КПК України, що прийнято парламентом у першому читанні і робота над вдосконаленням змісту якого нині триває у профільному парламентському комітеті.
Василь ОНОПЕНКО, голова Комітету з питань правової політики Верховної Ради України.
