Хто кидав насіння у землю, знає, як інколи тяжко воно проростає. То бур’ян заглушить, то хвороби, а то й горобці склюють... Природа веде свій відбір і змушує виживати сильніше. Та інколи до усього цього докладе свою руку ще й чиновник. Саме через нього ось уже майже рік ніяк не може пробитися насіння хмельницького ТОВ СП «ІТЕРА—Агро». 

Ще у серпні минулого року «ІТЕРА—Агро» звернулася до обласного управління сільського господарства і продовольства із проханням видати ліцензію на право виробництва та реалізації насіння зернових. Звичайне виробниче питання, котре і вирішуватися мало в робочому порядку. Якось навіть незручно говорити про якийсь бюрократичний опір. Навпаки, справа потребувала всілякої підтримки. Та виявилося, що й року не вистачило для того, аби її вирішити.

А напередодні жнив для хліборобів вона стала особливо актуальна. Область потерпає від погодних умов, ніхто не розраховує не рекордні врожаї. У багатьох господарствах ставлять перед собою лише одне завдання — забезпечити себе насінням, про продаж зерна ніхто й не каже.

А у низці господарств уже тепер готові купувати насіння для нової посівної. Пригадалася розмова із керівником, котрий розповідав, що навесні насіннєвий ячмінь вони купували по 1,2 тисячі гривень за тонну. А вже до осені очікують, що ціна зросте вдвічі. Для господарств таке фінансове напруження стане просто нестерпним, отож і ставлять завдання — попри все передусім запастися насінням.

«ІТЕРА—Агро» від минулої осені готова була поставити на ринок високоякісне насіння І та ІІ репродукцій. Тут, на місці, за реальними цінами, з гарантією високої якості. Але... У тому, що є багато охочих надурити селянина, сумніватися не доводиться. І насіння підсовують усяке. А в результаті урожай у 15—20 центнерів з гектара навіть за дотримання всіх агротехнічних умов говорить сам за себе. Третій рік фірма працює на хмельницьких ланах. Землі, котрі дістались їй у спадок від колишніх господарів, по п’ять—сім років ніхто не орав і не обробляв. Бур’ян виріс такий, що плуги ламалися від його коріння. Отримати урожай з таких площ можна було за однієї умови: засівати не насінням, а інвестиціями.

Фірма справді не пошкодувала грошей. Практично за рік до того, як на полях з’явилася пшениця, в кожен гектар уже було вкладено по півтори тисячі гривень — вапнували, виводили бур’яни, закладали добрива. Якщо врахувати, що сьогодні «ІТЕРА—Агро» обробляє мало не десять тисяч гектарів, буде зрозуміла масштабність витрат. А під час вирощування насіння вони практично подвоїлися. Лише за елітне насіння платили по 1,3 тисячі гривень за тонну, коли ринкова ціна на зерно не перевищувала 400 гривень. Добрива, гербіциди обійшлися ще в мільйони гривень.

За таких витрат сподівалися на добрий результат. І він справді був. Середня врожайність на полях компанії становила майже 62 центнери з гектара. А були й такі площі, де вона сягнула за 70 центнерів. Щедро вродила нива і з насіннєвим зерном — його зібрали дванадцять з половиною тисяч тонн І та ІІ репродукцій.

Проблем із обробкою насіння не було. У Солобківцях компанії разом із орендованими землями дістався ще й покинутий насіннєвий завод. З того часу, як занепало місцеве господарство, потреба в ньому відпала, нове підприємство перетворилося на пустку. «ІТЕРА—Агро» не тільки знайшла для нього роботу, а й взялася за спорудження нового насіннєво-калібрувального заводу із сучасними устаткуванням та технологіями, який оброблятиме майже 30 тисяч тонн насіння. На обладнання для нього вже виділено близько півтора мільйона гривень.

Як кажуть в «ІТЕРА—Агро», Український центральний інститут землеробства вже дав згоду на створення тут базового опорного господарства з вирощування елітного насіння. Оцінивши результати роботи компанії, науковці побачили реальні можливості для роботи зразкового насіннєвого господарства. І це за умов, що ніхто не вимагав жодної копійки державних чи бюджетних капіталовкладень. Усі витрати брала на себе тільки фірма.

Здавалося, добра справа поставлена на широку ногу. Аж раптом з’ясувалося, що вона й з місця зрушити не може через... підпис чиновника.

— Не маючи офіційного дозволу на право продажу насіння, ми не могли продавати його в обхід закону, — розповідає директор підприємства Михайло Стадник. — Ми високо цінуємо свою виробничу марку і не погодимося на жодну фальсифікацію. А чесно працювати просто не дають. Тисячі тонн високоякісного насіння ми не могли продати людям, а зберігали у своїх коморах. От-от його запаси поповняться новим врожаєм. А продати знову не зможемо через відсутність ліцензії. Приперті до стіни, ми вимушені були змолоти десять тисяч тонн відбірного насіння на борошно. Хліб із нього став просто золотим у прямому розумінні слова. І не тільки через те, що вартість такого зерна значно вища від звичайного продовольчого. Душа болить віддавати таке насіння до млина. Особливо нинішнього літа, коли практично вигоріли зернові поля південних та східних областей. Не вберегти таке дорогоцінне насіння — просто жах.

Коли я поцікавилася в облсільгоспуправлінні, чому таке сталося, то так і не почула логічної відповіді. Запевняли, що це справа спеціальної комісії, проте жодних проблем просто не може бути. Всі господарства, котрі матимуть насіння не нижче третьої репродукції, зможуть його продавати.

Чому тоді насіння І та ІІ репродукцій, запропоноване СП «ІТЕРА—Агро», так і не змогло за рік пробитися на ринки області? На це запитання відповіли, що в комісії виникли деякі сумніви. Мовляв, чомусь не зрозуміли, де саме вирощуватимуть пшеницю, хоча в поданих документах було дано повну характеристику зернового господарства фірми в селах Глушківці та Солобківці. Потім обмовившись, що представник фірми не з’явився на засідання комісії, хоча офіційно про час і місце її проведення компанію ніхто не повідомляв, вели мову про те, що нинішнього року в області жодних проблем із забезпеченням господарств насінням взагалі немає. І про те, що в управлінні чекають підписання нового зернового закону, отож тоді і можна буде оформити документи для «ІТЕРА—Агро»...

Дивно чути такі пояснення із уст державного службовця доволі високого рангу. Особливо тепер, коли ще, з одного боку, не затихла хвиля торішніх «хлібних справ», а з другого — справді загрозливо насувається інша — важкого цьогорічного врожаю.

Вже сьогодні на Хмельниччині кажуть, що тяжкі кліматичні умови, весняний пересів завдали збитків сільському господарству області тут більш як 30 мільйонів гривень. На цьому тлі п’ятнадцять тисяч тонн насіння від фірми «ІТЕРА—Агро» аж ніяк не були б зайві. До того ж фірма вклала у хлібну справу власний капітал, не просила із бюджету жодної копійки, повернула до життя десять тисяч гектарів землі і прийшла на ринок зі своїм короваєм. Якщо вона, фінансово забезпечена і доволі потужна, не може домогтися у чиновницького люду потрібного паперу, годі й казати про решту збанкрутілих і знекровлених господарств, котрі не те що боротися, вже й дихати не можуть.

Ринку сьогодні вкрай потрібен надійний, фінансово стабільний товаровиробник. Уже тепер навіч, що зерно нинішнього року стане справді державною політикою. То чи варто розкидатися тисячами тонн такого дорогого збіжжя лише заради власних амбіцій?

 

Хмельницький.