Зле, коли задекларовані людські права і свободи не втілюються у конкретні законодавчі акти. А як оцінити ситуацію, коли новий, загалом прогресивний закон чи звід законів (кодекс) створюють умови для фактичної відмови громадянам у судовому захисті їх порушених прав, свобод та законних інтересів, і ця несправедливість здійснюється нібито на законних підставах. Щось схоже трапилося з деякими порівняно новими нормами цивільно-процесуального законодавства, які насправді не відповідають і Конституції України, і ратифікованим Україною міжнародним актам про права людини, та й загальним принципам права.
Менш як рік діють змінені норми Цивільно-процесуального кодексу, однак уже сьогодні, на думку багатьох законодавців, потребують негайних змін статті 293—296, 298, 300, 322, 323, 325, 327, 328 і 330 ЦПК. Насамперед ті, що регламентують апеляційне і касаційне провадження. Як це часом трапляється, законодавцям можна було зробити вигляд, що нічого не сталося, а якщо сталося, то «якось помаленьку притреться» до прийняття нового ЦПК. Народні обранці з Івано-Франківщини Микола Круць (в. о. №85) і Володимир Мойсик (в. о. №87) мислять інакше. Перейнявшись проблемами виборців — учасників судопроцесу, які не можуть сповна скористатися своїми конституційними правами, потерпають від упередженості деяких служителів Феміди, ці парламентарії запропонували законопроект «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу».
У чім проблема? Відповідно до положення ч. 1 ст. 294 ЦПК апеляційну скаргу на рішення суду (або прокурорське апеляційне подання) подають через суд першої інстанції. Себто через той самий, який і виніс несправедливе, на їхній погляд, рішення. Де ж логіка, а чи не розумніше було б ці документи оскарження подавати безпосередньо до апеляційного суду, як це пропонують автори законопроекту, і вже нехай він на цій підставі витребує справу із суду першої інстанції.
Схожа алогічна ситуація склалася і з касаційним оскарженням (ч. 1 ст. 323 ЦПК).
Щоб пересвідчитися, до чого така схема може призвести, стачило і року. Доки не збіг термін касаційного чи апеляційного оскарження судового рішення, матеріали справи перебувають у цьому самому, скажемо так, несумлінному суді. Навіщо? Адже за суттю апеляційного порядку оскарження рішень цей суд уже не має права вчиняти у справі будь-які процесуальні дії.
Це — теоретично. А подивімося, як деякі служителі Феміди, які зацікавлені у прийнятих ними рішеннях з особистих мотивів, або просто не бажають псувати статистичні показники результатів своєї діяльності, можуть фактично позбавити громадянина права на апеляцію чи касацію. Хитрість проста: упереджений суддя, який розглядав справу, посилається на ст. 139 ЦПК, виносить ухвалу про усунення недоліків в поданій через нього апеляційній чи касаційній заяві. Навіть коли таких недоліків насправді немає, заявник мусить виконувати ухвалу, бо відповідно до ст. 291 ЦПК вона оскарженню не підлягає. І це ще не все — навіть після виконання вимог ухвали упереджений суддя може визнати її невиконаною і знову повернути документи апеляційного оскарження. А сам має в думках норми ч. 2 ст. 139 ЦПК, за якими ці документи вважаються неподаними. За цей час термін на апеляційне оскарження зазвичай спливає і в такий спосіб громадянин (одна із сторін по справі!) «на законних» підставах фактично позбавляється права на апеляційне оскарження рішення суду!
Навіть коли такого неподобства вдасться уникнути, то в суді першої інстанції просто марнується час, відведений на апеляційне та касаційне оскарження, а за цей час справу можна було б доставити до відповідної апеляційної чи касаційної інстанції, попередньо її там вивчити, а в разі потреби й усунути виявлені недоліки.
Як відомо, у багатьох судових спорах чинник часу — не просто важливий, а вирішальний, бо призводить до неможливості відновлення чинного права, наприклад, внаслідок знищення спірного майна, смерті боржника за договором позики тощо. Звідси й цілком зрозуміле занепокоєння громадян «затяжними» діями судів, тим паче, в апеляційній та касаційних інстанціях.
А тому народні обранці Микола Круць і Володимир Мойсик пропонують закріпити в ЦПК стисліший графік роботи з апеляційною скаргою чи апеляційним поданням прокурора. За їхнім проектом голова апеляційного суду не пізніше двох днів з часу надходження до суду такого документа передає його в порядку черговості судді-доповідачу, а той протягом такого самого терміну направляє письмовий запит про витребування справи із суду, який її розглядав. Не більше двох днів відведено суду першої інстанції на скерування справи до апеляційного суду.
Під великим запитанням і місячний термін, відведений, як це випливає зі змісту чинної ст. 300 ЦПК, для призначення справи до розгляду апеляційним судом. Практика засвідчує, що він часто потрібен лише для повідомлення сторін по справі про день судового засідання. А якщо, вказують законодавці, за нормативами «Укрпошти» час доставки поштових відправлень з такими повідомленнями в межах області і навіть України становить не більше чотирьох днів, то чи не варто місячний термін скоротити наполовину? З метою уникнення судової тяганини, відомі нам парламентарії вважають за доречне передбачити в ЦПК чіткий місячний термін і для призначення апеляційною установою справи до розгляду.
А чого варті нашим громадянам, та й самій системі законодавства, закладені торік до 293 і 322 статей кодексу новела-вимога про виготовлення документів апеляційного та касаційного оскарження «чітким машинописним текстом» або ж вимога вказувати в апеляційній скарзі номер засобів зв’язку осіб, які беруть участь у справі (п.3 ст. 293 ЦПК).
Здавалося б, цілком зрозуміла з практичної точки зору вимога (з друкованим документом працювати легше) ставить справжнісінькі редути перед категорією малозабезпечених учасників судопроцесу. Де, скажіть, за нинішніх злиднів, пенсіонерка, особливо з сільської глибинки, розживеться на друкарську машинку, якщо її мають не всі сільради. І чому решту документів, що надходять до суду (скарг, заяв, позовів тощо), а також документів, які складаються судом та в суді (ухвал, рішень, протоколів судових засідань тощо) можна написати від руки, а апеляційні та касаційні —виняток.
— Ми, автори законопроекту, вважаємо, що головне у письмовому документі не спосіб його виготовлення (машинописний чи складений від руки, колір барвника пишучого знаряддя, якість паперу тощо), а можливість його прочитання, — пояснює народний депутат Микола Круць. — Тому технічне питання способу виготовлення документів не повинно бути предметом регулювання щонайменше процесуальних кодексів. Вкрай поодинокі випадки надходження від громадян до судів рукописних документів, які досить важко прочитати, не становлять непереборної проблеми, і це питання можна вирішувати в робочому порядку, як це і робили донедавна.
Так само неважко уявити труднощі малопоінформованих громадян у пошуку координат учасників процесу, адже на вимогу кодексу їх обов’язково треба вказувати в заяві. Хоча для суду така послуга практичної потреби не має, адже для офіційного спілкування зі сторонами судового процесу (повідомлення про час судових засідань, направлення копій ухвал та рішень, повісток тощо) суд використовує послуги пошти.
І, нарешті, ще одна чинна нині вимога ЦПК до документів апеляційного оскарження, здавалося б технічна, другорядна, яка може загалом перекреслити сподівання скаржника на справедливий перегляд його справи. Це обов’язковий «перелік використаних судом першої інстанції доказів, що підлягають дослідженню в суді апеляційної інстанції».
А якщо суд першої інстанції не дослідив якийсь із доказів, або його пропущено у переліку, то, виходить, апеляційна інстанція, обмежившись переліком, має привід не розглядати якийсь із доказів? Вказуючи на таку «лазійку», автори законопроекту Микола Круць і Володимир Мойсик (один з них, до речі, має великий суддівський стаж), нагадують, що відомості про використані судом першої інстанції докази містяться в протоколі судового засідання та рішенні суду і висококваліфіковані судді апеляційної інстанції самі здатні з’ясувати ці питання.
Опоненти авторів змін до ЦПК серед інших аргументів пропонують дочекатися прийняття нового Цивільного процесуального кодексу. Але запитаймо їх, чи можуть стільки терпіти ті, хто вважає цинічно порушеними свої права. Або ж варто порадити поцікавитись кількістю скарг на дії суддів, що надходять з цього приводу до Вищої кваліфікаційної комісії суддів та до Вищої ради юстиції...
