Директор об’єднання «Херсонліс» Валентин Слюсаренко в цьому переконаний. І свій ліс вважає унікальним, адже він рукотворний


Ліс серед пустелі

— Нижньодніпровські піски були єдиною пустелею в Європі, — окреслюючи на карті 200 гектарів зелених насаджень, розповідає Валентин Олександрович, доки наш автомобіль прямує асфальтовим шляхом серед піщаних барханів. За вікном сосни, засипані піском «по коліно», а то й вище. — Це так звані вали Борткевича. Пісок насипало вітром, збивало в кучугури, що стримували його руйнівну силу.

Величезної шкоди завдавав пісок усьому навкруги: засипав поля, знищував сільськогосподарські посіви. Світу білого не побачиш серед піщаних бур, коли сонце тьмяніє не на одну добу, а навколо не залишається жодної шпарини, куди не проник би пісок — він висить у повітрі, скрипить на зубах, роз’їдає очі. Двісті років приборкувала людина сипучу стихію, прагнучи стримати її живою рослинністю. Яких лише методів не пропонували науковці! Здавалося, пісок, пухке середовище, а не росте коріння — і край. Утім, як часто буває, все геніальне, з’ясовується, просте. І вихід знайшли вже не науковці, а практики: спробували проривати в піщаному ґрунті щілини глибиною в 60 сантиметрів і в них опускати соснове коріння. Простір давав змогу саджанцю «освоїтися», щоб згодом проникати далі. Метод виявився унікальним винаходом.

Не чекаючи милостей від держави

Лісове господарство області займає п’яту частину її території і налічує десять підрозділів, що, в свою чергу, діляться на лісництва. Анатолій Підгрушко, керманич одного з них, Старозбур’ївського, попереджає, що він — лісничий, і просить не плутати з лісником. На своїх угіддях пан Анатолій влаштував експеримент — такі собі міні-парники й теплички, де просто з гілочок вирощують декоративні кущі й дерева: ялинку блакитну, тую золотисту, ялівець, самшит і ще багато чого. Спеціальний режим вологості й температури здатний у звичайної гілочки, встромленої в грунт, відростити корінці! І тепер в горщечках ростуть малесенькі деревця.

— З усіх навколишніх барів та кафе звозили до лісництва пластикові пляшки — півтори тисячі штук. Обрізані, вони служать чудовим горщиком для майбутнього дерева чи куща, — демонструє своїх «дітей» Анатолій Підгрушко

— Адже в області великий попит на зелений товар. І фірми, і приватні хазяї прагнуть озеленити офіси та помешкання, до того ж не лише в сезон, а будь-якої пори року.

У створенні зеленого розсадника лісівники вбачають одне з джерел добування коштів.

— Ми не можемо чекати милостей від держави. Ліс —власність всенародна, тим часом з кожним роком галузь фінансується дедалі менше й менше. Рівень зарплати у нас найнижчий, за минулий рік, приміром, мали в середньому 202 гривні. За тотального безробіття маємо дефіцит робочих рук, — зауважує Валентин Слюсаренко. — Працюють фанати, закохані у справу. А робота не з легких — на вітрі, морозі, серед тих само піщаних бур. Кажуть: лісники навмисне підпалюють ліс, щоб «списати» вирубки. Запитайте у тих, хто працює тут, чи підніметься рука?

— Та ніколи в житті! — одностайно запевняють лісокультурниці Ганна Васильєва та Ганна Брага, які не залишили роботи навіть коли вийшли на пенсію. На пронизливому вітрі, слідом за садильною машиною жінки дбайливо опускають у піщану щілину крихітні, не більше від новонародженого курчатка, соснові сіянці. П’ять тисяч на одному гектарі їх треба висадити, щоб до зрілого віку дожили 200—300.

— Найстарішим деревам у нижньодніпровських лісах по 100 років. Вчитися освоювати піски до нас приїздили і з Середньої Азії, і з Латинської Америки, і з Японії, — продовжує директор. — Як ми від японців у транзисторах, так вони від нас у лісовій науці —відстали назавжди.

Наукою в херсонських пісках займається дослідна станція — степова філія науково-дослідного інституту лісового господарства. Вчені переймаються освоєнням пісків не тільки лісами, а й виноградниками. Як доказ їхньої перспективи цікавим демонструють колекцію чудових «піщаних» вин.

Рудий пильщик, «червоний півень» і... журналісти

— Які проблеми, питаєте? Ба-а-гато, а найголовніших дві: фінансування та захист лісів, — веде розмову Валентин Слюсаренко. — Торік заробили власними силами 2,5 мільйона. Могли б підвищити собі зарплату, але все «пустили» на розвиток та відтворення.

Заробляють лісівники по-різному: обробляють деревину, виготовляють товари широкого вжитку, «продають» дозвіл на полювання для іноземців. Для цього мають спеціальне господарство на острові Джарилгач у Чорному морі, поблизу Скадовська. Там водяться лані, муфлони, олені. Закордонні мисливці приїздять заради одного — трофея. Простіше: по роги. М’ясо їх не цікавить, залишають його лісникам. Щоправда, коли поселяються на тиждень-два, з’їдають самі. Без трофея не повертається ніхто. Є вже свої завсідники, приміром, дві американські пані, пенсіонерки, мають намір походити островом з рушницею вже втретє.

Значну частину заробленого «з’їдає» запеклий ворог — рудий сосновий пильщик. Одна година авіаобробки проти цього шкідника обходиться в 1,5 тисячі гривень. Але найбільших збитків, звичайно, завдає вогонь. Навіть незначну пожежу в сосновому лісі гасять не менш як три доби. Обмаль техніки, доводиться переганяти машини з одного господарства в інше, а це втрати часу. Для боротьби з «червоним півнем» мають спеціального катера — для роботи в плавнях, і навіть пожежного танка! Обладнаний баком, що дорівнює за місткістю п’ятьом — шістьом автоцистернам, потужним — на місці дула — брандспойтом, «жертва конверсії» впевнено прокладе дорогу в будь-яких хащах, а водяний струмінь у кілька разів потужніший за автомобільний, — демонструє броньованого помічника директор Голопристанського лісгоспу Володимир Попович . Чудова машина! Виділили ще одну, але на транспортування танка зі Львова потрібно знайти 15 тисяч гривень.

Лише в цьому році голопристанці завершили «зачистку» згарища й засадили ділянку, що вигоріла під час найбільшої за останній період пожежі — 700 га знищив вогонь улітку 1995 року. Кілька днів палала стихія. Вогонь впритул підійшов до села. Пожежникам активно допомагали місцеві жителі. Нині ліс на підступах до Старої Збур’ївки відновили саджанцями акації — листяні дерева не так швидко піддаються вогню, як смолисті хвойні.

Крім рудого пильщика та вогню, у лісу є ще один «шкідник»:

— Таке понаписують газети: ліс із області вивозять, невідомо куди дівають! Не ліс вивозимо, а дрова, — «захищається» директор.

Дрова для закордону

— Наш ліс не має такого значення, як, приміром, карпатський, меблів з нього не зробиш, паркан хіба що чи двері до хліва. Відправляємо деревину в Донбас, у шахти — для рудничного стояка. Адже на «підростаючих» ділянках систематично проводимо рубки догляду: щоб дерево досягло потрібної кондиції, слід витримувати відстань між рослинами, прибирати хворі, слабкі. Під Новий рік семи-восьмирічна сосна йде на «ялинки».

Заготівля одного кубометра дров обходиться в 29 гривень, а ціна реалізації — 15 гривень. Знайшли охочих купувати дрова дорожче — для відправки за кордон, де з них роблять деревостружкову плиту. Тепер маємо клопіт з перевіряльними органами.

Виживати допомагає і нещодавнє замовлення від однієї з європейських країн — у деревообробному цеху виготовляють і відправляють брус для меблевих «каркасів». Постійним попит має і так звана вагонка. Красивий натуральний оздоблювальний матеріал, під лаком він просто сяє!

Ліс годує і свиней, і корів...

За радянської влади у двох областях України —Рівненській та Херсонській — на промислову основу було поставлено виготовлення хвойного екстракту. Запашна речовина йшла на парфумерні та медичні потреби. А нині справа в підвішеному стані — замовника херсонці знайшли, але у виробництво ще треба вкласти кошти.

Законсервовано установку з виготовлення хвойно-вітамінного борошна, яке колись охоче брали тваринницькі господарства, комбікормові заводи. Через високу вартість роботи згорнули.

Тепер лісники самі вирощують худобу — фермі, що придбали в одному із занепалих господарств, нема рівних. Бачили б ви тих корівок і свинок! Не в кожного хазяїна такі доглянуті.

Лісничий помиляється на сто років

Неправда, що в лісі зможе працювати будь-хто. — Кадри маємо кваліфіковані: усі директори лісгоспів з вищою освітою, середня ланка також дипломована. Адже лісничий — не агроном, помилку якого можна виправити вже наступного року. У лісі помилки виправляють лише через 100 років — коли дочекаєшся результату. Тих, хто приходить на роботу і прагне залишитися тут, посилаємо вчитися спершу до лісової школи, потім — у інститут. На навчання кадрів зароблених коштів не шкодуємо, — не без гордості каже Валентин Слюсаренко, в якого в трудовій книжці лише один запис: після інституту, з 1968 року він починав на Херсонщині лісовим майстром. — Маємо вже родинні династії, у нас чи не єдина в Україні директор лісгоспу жінка — Лідія Афанасьєва, і вже точно єдиний в усій державі лісівник Герой Соціалістичної Праці — Михайло Павлович Присяжнюк, нині на заслуженому відпочинку.

Кажуть, кожна людина має в житті збудувати дім, виростити сина, посадити дерево. Лісівники приходять на цю землю, щоб залишити на ній багато-багато дерев. На багато-багато років. «Життя дається людині лише один раз, і прожити його варто в лісі», — жартують вони. Втім, це для нас жарт. Для них ліс — то і є життя.

Херсон — Цюрупинськ — Гола Пристань — Стара Збур’ївка.

Ці рядки написані для тебе, любий читачу, під впливом неповторної краси південного краю. Сподіваюся, ти відчуєш терпко-полинний подих настояного на степових травах вітру, зануришся у прозору прохолоду морського безмежжя, а твій погляд сягне мрійливої блакиті дніпровських заплав. І полине ген-ген, за прадавні кургани, де прекрасна земля, котру люди тепло й шанобливо звуть Таврією. Чуєш, як її сила пробивається крізь саму вічність життя, крізь його шалене розмаїття? І сповнює тебе могуттю, і пробуджує в душі жагу жити і жити, бути на цьому прекрасному світі завжди. 

З теплом і любов’ю до землі, де живу, — Алла БРУСИЛОВА, власний кореспондент у Херсонській області. 

Херсон, проспект Ушакова, 47, кім. 418, 

тел. 8-0552-26-36-32.