Представники цивільних та військових ЗМІ побували в 169-му навчальному центрі Північного оперативного командування, що в селищі Десна на Чернігівщині.

Проживаючи в курсантських казармах, протягом двох днів журналісти знайомилися з життям військовослужбовців строкової служби, контрактників, їхнім побутом і відпочинком, матеріальним, бойовим та грошовим забезпеченням. Вояки не лише охоче розповідали про армійські будні, а й демонстрували свій вишкіл, навчальні та тренажерні класи, зразки зброї.

Офіцер відділу виховної роботи центру, де протягом чотирьох місяців готують молодших командирів і фахівців для ЗС України, полковник Сергій Нагорний зауважив, що життя захисників Вітчизни останнім часом стало кращим: регулярно виплачують зарплату. Якщо до 1998 року армію жартома називали робітничо-селянською через її основний контингент, то нині цього вже не чути. Молодь йде служити охочіше, оскільки демобілізованим хлопцям легше знайти роботу.

У вітчизняному армійському середовищі є чимало такого, з чим не соромно виходити й у світовий простір. Показовим, наприклад, є і те, що на змаганнях в Англії, скажімо, лише наш солдат подолав 6 миль за 25 хвилин.

Конкурентоспроможними залишаються певні види озброєння, зокрема ракетно-зенітні комплекси, загалом аеромобільні війська. А новоствореному парашуту, що пройшов усебічні випробування, взагалі немає аналогів у світі. Про це говорили генерали Микола Грицай, Валерій Новосьолов, полковники Іван Якубець, Петро Нікітенко, Валерій Луньо, Володимир Шевчук та інші.

Особливої шани заслуговують наші вояки, котрі несуть службу в складі міжнародних миротворчих загонів. Протягом десяти літ під егідою ООН вони допомагають мирно співіснувати населенню та розбудовувати нове життя. Своїми братами й досі називають наших авіаторів грузини й абхазці, яким ті надавали гуманітарну допомогу. Або ще приклад: лише один український вертолітний підрозділ протягом 1999—2001 років у Косово перевіз понад 20 тисяч громадян, тисячі тонн вантажів. Українським хлопцям у голубих беретах раді в колишніх країнах Югославії, Лівані, Сьєрра-Леоне, бо знають, що на них можна покластися. А ще миротворці внесли до державного бюджету країни мільйони чесно зароблених доларів.

Позитивних прикладів у нашого війська не бракує. Однак і недоліків вистачає. Вже кілька років діє концепція підготовки допризовної молоді до служби в армії, але ніколи її не виконували. У підрозділах бракує тренажерних засобів, новітніх зразків зброї, україномовних статутів і багато чого іншого. Ось чому перейти до річного циклу служби строковиків, як і до регіонального комплектування військ, навряд чи скоро зможемо.

З 2000 року в Сухопутних військах триває третій етап так званого реформування, однак і досі великими залишаються органи управління ними, як і сама чисельність цих військ. Співвідношення кількості офіцерів до кількості солдатів у нас далеке від європейських стандартів: маємо 1 до 3,7, а потрібно 

1 до 5. А хіба може задовольнити когось те, що загальний наліт у військовій авіації в поточному році становить вісім годин на одного льотчика? Нині готується модель армії зразка 2010 року: контрактної, мобільної, професійної, необтяжливої для суспільства. Реальною вона стане лише за умов належного фінансування.

Допомоги, вочевидь, наша армія потребує і словом, і ділом. Це стосується і ЗМІ. Бо тих десяти армійських газет загальним тиражем понад двадцять тисяч примірників, як і кількагодинних теле- і радіопередач, недостатньо, аби творити позитивний імідж та піар молодому війську незалежної держави.

Багато хто вже нині намагається поліпшувати життя Збройних Сил. Цивільні беруть шефство над військовиками. Київська держадміністрація допомагає морякам у будівництві житла, сприяє забезпеченню їх продуктами харчування. Чимало західних областей країни взяли шефство над окремими військовими частинами, кораблями, з’єднаннями і виділяють для них кошти, техніку, патріотичну літературу. Трудівники Дніпропетровщини вирішили конкретно допомогти військовослужбовцям аеромобільних військ — насамперед житлом і службовими автомобілями для командирів. І таких прикладів стає дедалі більше.