Заява профспілок України і роботодавців України

В Україні започатковано створення цивілізованої, такої, що відповідає стратегічному курсу держави на інтеграцію до Європейського союзу моделі соціального забезпечення на засадах соціального страхування. Єдино правильним вибором в умовах обмеженості державних фінансових ресурсів стало створення системи соціального захисту на основі тристороннього фінансування, соціального діалогу та самоврядності відповідних фондів. Над підготовкою законодавчих та нормативно-правових актів, організаційним забезпеченням дії соціального страхування сторони соціального партнерства працюють уже не один рік.

Результатом цієї роботи сьогодні є відчутні позитивні здобутки в соціальному захисті населення нашої держави.

Тому представники роботодавців та профспілок висловлюють глибоке занепокоєння та стурбованість стосовно прийняття останнім часом Верховною Радою України соціально небезпечних, економічно неефективних, без попередніх консультацій із соціальними партнерами, рішень, які в кінцевому варіанті призведуть до скорочення соціальних послуг застрахованим особам та створення соціального напруження в суспільстві.

Так, статтями 68, 69, 72-10 Закону України «Про Державний бюджет України на 2003 рік» фінансові ресурси фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування повинні спрямовуватися за нецільовим призначенням, що на практиці вже призводить до нестабільної роботи фондів, не дає змоги збільшити розміри матеріального забезпечення, матиме наслідки скорочення соціальних виплат і послуг громадянам.

Останніми змінами до закону про Державний бюджет України на 2003 рік Верховна Рада не лише істотно скоротила участь держави у фінансуванні матеріального забезпечення та соціальних послуг незастрахованих безробітних, а й фактично прийняла рішення про ліквідацію цього виду соціального захисту за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Ухвалення ст. 65 цього закону без належного вивчення особливостей роботи страхових фондів, а тим паче її коригування в середині бюджетного року, сторони соціального партнерства розглядають як втручання Верховної Ради України в діяльність самоврядних організацій. Небезпечним є те, що такі рішення приймаються не на професійній, а суто емоційній основі, їх реалізація унеможливлює організацію роботи фондів відповідно до покладених на них завдань та призведе до додаткових, економічно неефективних витрат.

Водночас поданий 2 червня 2003 року групою народних депутатів проект закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України та деяких інших законів України» (реєстр № 2139-д) сторони соціального партнерства розглядають як завершальний етап ліквідації соціального страхування, заснованого відповідно до Конституції України.

І для такого висновку є всі підстави. Достатньо згадати негативний досвід введення в 1996 році в державний бюджет України фонду зайнятості. За той час з фонду вилучено понад 365 млн. гривень. За короткий термін у державі було штучно створено проблему вчасної виплати допомоги із безробіття, з’явилися заборгованості, скорочено та зруйновано систему спеціальних програм на ринку праці, що призвело до масового порушення прав незайнятого населення на соціальний захист.

На ліквідацію цих наслідків втрачено роки.

Сторони соціального партнерства неодноразово підкреслювали, що відповідно до Конвенції МОП №№ 35,37,39 та законодавства України управління фінансами страхових і державних страхових фондів має здійснюватись окремо від управління державними коштами. Це загальновизнана світова практика. До того ж у резолюції про соціальне забезпечення, прийнятій Міжнародною організацією праці в червні 2001 року, зазначено, що ініціативи зі створення або розширення соціального забезпечення можуть бути реалізовані лише за наявності соціального діалогу.

Переконані — такі експерименти у сфері соціального захисту населення є соціально небезпечними, призведуть до порушення конституційних прав громадян України та негативно позначаться на можливостях України інтегруватися до Європейського союзу.