Такого не було вже давно: ціни на гречку, пшоно, рис підскочили до нечуваної висоти і зростають щодень. Прилавки навіть столичних магазинів, там, де зазвичай завжди в достатній кількості лежали крупи, локшина, макарони, борошно, — порожні. А повідомлення інформагентств, що надходять з регіонів, нагадують паніку. У Вінниці селяни скуповують продукти, ціни на продовольчих ринках на багато товарів підскочили відсотків на 20, а буханець хліба з нового врожаю, за оцінками фахівців, потягне на дві гривні. У Дніпропетровську вишикувалися черги за борошном, попри те, що воно подорожчало майже вдвічі.
Чиновники з високих столичних кабінетів, коментуючи ситуацію, розповідають про швидку стабілізацію і навіть про повернення цін на круги своя. Але такі повідомлення, схоже, зумовлюють у масах ще більший ажіотаж. Адже, за логікою середньостатистичного громадянина, якщо сам міністр вийшов на трибуну, щоб оголосити, нібито подорожчання справа тимчасова, то щось тут не те. Треба б прикупити гречки, рису, поки що за старими цінами. Про всяк випадок.
Чим аргументують подорожчання в ешелонах влади? Там заспокоюють: паніка штучна, зростання цін — звичайне явище перед жнивами. Процес поглиблено спочатку лютими морозами, потім тривалою посухою. Відтак — селянський страх неврожаю. Голова Держкомрезерву Микола Песоцький поскаржився навіть на нагнітання ситуації окремими комерційними структурами, які грають на підвищенні цін. Приблизно те саме стверджують в Антимонопольному комітеті, Міністерстві економіки і з питань європейської інтеграції, Міністерстві аграрної політики.
Треба сказати, офіційні коментарі не позбавлені логіки. В урядових колах продовжують запевняти, що нинішній урожай становитиме 25—27 мільйонів тонн зернових (для порівняння: торік було 39 млн.). Так, багато, звісно, не зберуть. Але навіть якщо візьмемо 20 мільйонів — і цього буде достатньо для продовольчої безпеки країни. Адже, за статистикою, за рік українці з’їдають майже 7 мільйонів тонн зерна. А є ще «засіки Батьківщини», де, якщо вірити Держкомрезерву, зберігається досить зерна, обсяг якого цього року передбачено збільшити в 3,5—4 рази. Отож голоду не передбачається, в чому, власне, мало хто сумнівається.
Інша річ — ціни. В те, що на крупи вони найближчим часом повернуться на круги своя, віриться, зізнаюся, не дуже. Адже якщо в країні достатні, як стверджують у верхах, інтервенційні запаси, «викинувши» які на ринок, можна стабілізувати ситуацію — постає запитання: чому зростають ціни, а ситуація стає схожою на неконтрольовану? А коли винні вищеназвані «окремі комерційні структури», то куди дивляться наші найнепідкупніші у світі чиновники, які і формують аграрну політику, і гарантують продовольчу безпеку країни, дозволяючи підприємцям «наваритися» на середньостатистичних, передусім незаможних громадянах? З цінами на продукти першої потреби, як відомо, жарти погані.
