У п’ятницю президентський законопроект про внесення змін до Основного Закону нашої держави надійшов у парламент. Можна стверджувати: розпочинається заключна фаза інтриги в боротьбі за найвищу посаду в державі. Ми не помилилися у своєму прогнозі, стверджуючи, що нинішнє літо може виявитися надзвичайно гарячим у прямому і переносному значенні цього слова. Минулий тиждень приніс чергове підтвердження цьому прогнозові.
М’яч — на парламентському полі
Президент України Леонід Кучма у своєму зверненні до українського народу повідомив про те, що проект змін до Конституції розроблено й направлено до парламенту. Глава держави відмовився від деяких новацій у модернізованому проекті Основного Закону й водночас пішов на поступки стосовно деяких пропозицій парламентаріїв. У законопроекті не лишилося й сліду від бікамералізму, тобто верхньої палати парламенту, зате з’явилося положення про пропорційні вибори народних обранців. Водночас розширився перелік випадків, коли Президент України може розпускати найвищий законодавчий орган. Проте — і в цьому немає сумніву — найбільше суперечностей зумовить положення про проведення виборів і глави держави, і Верховної Ради, і навіть представницьких органів місцевого самоврядування в один рік. І рік цей збігається з роком президентських виборів-2004. Тобто мова фактично йде про скорочення терміну повноважень нинішніх законодавців.
Чи готові до такого розвитку подій народні обранці, зокрема ті, хто обирався в мажоритарних округах? На це запитання відповісти непросто. Однак проблема лежить в дещо іншій площині.
Як відомо, робоча комісія Верховної Ради напрацювала свій варіант змін до Конституції України, який передбачає радикальніший перехід до моделі парламентсько-президентської республіки. Отож не факт, що президентський варіант отримає 226 голосів на свою підтримку. З другого боку, соціалісти розпочали збір 150 підписів — і за деякими даними успішний — за внесення до порядку денного проекту Конституції, підготовленого робочою комісією. Отож недаремно Голова Верховної Ради України Володимир Литвин припустив, що на сесії розглядатимуть обидва законопроекти й обидва буде винесено на розгляд Конституційного Суду.
У цьому разі розвиток подій переноситься на глибоку осінь, коли проекти повернуться до парламенту з вердиктом найвищого органу конституційного нагляду. Оглядачі вважають, що більше шансів на успіх має президентський варіант конституційних змін. Однак проблема полягає в тому, щоб отримати 300 голосів саме восени. Але тоді виникають сумніви. Отож великі торги можуть розпочатися вже на початку липня.
Демарш «Нашої України»
Блок Віктора Ющенка «Наша Україна» отримав унікальний шанс для чергових торгів — без їхніх голосів президентська модель конституційних змін приречена на поразку. Навіть за умови, що її підтримають комуністи разом з пропрезидентською більшістю. Для повної гарантії проходження президентського проекту потрібна підтримка соціалістів Олександра Мороза. Однак Голова Верховної Ради другого скликання, один з батьків нинішньої Конституції вважає, що проведення виборів в один рік означає прагнення Леоніда Кучми залишитися на своїй посаді.
Цю саму точку зору поділяє й блок «Наша Україна», який доволі оригінально зреагував на звернення Президента до українського народу. «НУ» також висловив переконання, що в такий спосіб нинішній глава держави прагне зберегти владу, й закликав політичні сили відкласти проведення реформи до 2006 року, тобто до закінчення каденції Верховної Ради нинішнього скликання.
Найпевніше, це звернення — гра на випередження і сигнал для деяких пропрезидентських фракцій про початок нових торгів.
Тепер про проект Конституції. Побічно цю тезу підтвердив і лідер блоку в інтерв’ю одному з журналів, де заявив, що тривають переговори з фракцією «Регіони України». Довкола чого можуть йти торги? Передусім стосовно відставки з посади глави адміністрації Президента Віктора Медведчука й переформатування парламентської більшості. Відтак можливий і перерозподіл міністерських портфелів. «Наша Україна» спробує усунути від посад ставлеників об’єднаних соціал-демократів, прагнучи реваншу за поразку у 2002 році. Про ймовірність такого сценарію може свідчити ще одна подія, яка сталася минулого тижня.
Коли розсіється туман
Насамперед кинулося у вічі те, що більшість аналітичних програм телебачення у вихідні замовчали заяву заступника Голови Верховної Ради Олександра Зінченка. Не про те, що відтепер він не має жодного стосунку до телеканалу «Інтер», а про його відставку з посади першого заступника голови партії об’єднаних есдеків, вихід з членів політбюро та політвиконкому партії. Через незгоду з політичною й моральною лінією керівництва партії.
Лідер парламентської фракції СДПУ(о) Леонід Кравчук, коментуючи цю заяву, пов’язав крок Олександра Зінченка з проблемами телеканалу та його небажанням прислухатися до думки членів партії. Проте, на нашу думку, причини набагато складніші. Можливо, що Олександр Зінченко також зіграв на випередження, бо прорахував послаблення позиції Віктора Медведчука на посаді глави президентської адміністрації. І не лише послаблення позиції, а й майбутню відставку з цієї посади лідера об’єднаних соціал-демократів.
Не будемо стверджувати, що в такий спосіб Олександр Зінченко спробував підстрахуватися на випадок переформатування парламентської більшості і перерозподілу керівних крісел у президії парламенту. Швидше, мова може йти про плановану майбутню парламентську кризу, пов’язану, наприклад, з відкликанням об’єднаними соціал-демократами Олександра Зінченка з посади заступника Голови Верховної Ради України. У цьому разі, оскільки керівництво парламенту обиралося за пакетним принципом, ця відставка може зумовити цілковите переобрання президії. Формально такий крок об’єднані есдеки можуть зробити перед початком роботи наступної сесії Верховної Ради. Чи зможуть тоді народні обранці розпочати свою роботу? Чи відкриється сесія? Чи зможуть парламентарії протягом 30 днів обрати нове керівництво парламенту?
Запитань, як і версій подальшого розвитку подій чимало. Але ніколи раніше Верховна Рада нинішнього скликання ще так не наближалася до кризової ситуації. Власне, подальша інтрига буде закручуватися не тільки довкола ситуації в парламенті, але й уряду. Кадрові втрати, які несе Кабінет Міністрів останнім часом, змушують замислитися і над його подальшою долею. Адже якщо восени станеться не лише парламентська, а й урядова криза, то лідери і опозиційних, і пропрезидентських фракцій — за винятком однієї — зовсім втратять контроль над політичними процесами в країні. Щось схоже вже траплялося в новітній українській історії. Зокрема, в 1996 році після прийняття чинної Конституції. Тоді депутатському корпусу вдалося обіграти адміністрацію Президента, коли та спробувала створити ситуацію, за якої глава держави міг отримати право достроково припинити повноваження вищого законодавчого корпусу. Як буде тепер? Почекаємо осені.
