Першопрохідці ракетобудування

У двадцять років Василь Будник захопився авіацією. Створення літальних апаратів ракетно-реактивного типу стало справою його життя. Закінчивши 1940 року МАІ, він одержав диплом з відзнакою за фахом інженера-механіка з озброєння літаків і почав працювати в авіаційному КБ С. Ільюшина. Цікава робота захопила молодого конструктора. А надто приємно було усвідомлювати причетність до розв’язання вкрай потрібних завдань для захисту Батьківщини (вже почалася війна з фашизмом) — удосконалення озброєння знаменитого Іл-2 («чорна смерть» — так прозвали його німці), встановленню на ньому реактивних снарядів. Нове озброєння було випробувано в бою. З’ясувалося, що ефективність дії була нижча, ніж у відомих «катюш». Але це був перший крок до створення ракетного озброєння, що стало сенсом усього подальшого життя Василя Сергійовича. Він приймає непросте рішення: переходить на роботу до НДІ-1 — наступника знаменитої ГВРР (групи вивчення реактивного руху).

Там триває подальше становлення конструктора-ракетобудівника: Будник бере участь у розробці перспективного проекту штурмовика з ракетним двигуном, цілком оснащеним ракетним озброєнням. Після визволення німецького артилерійського полігона в Польщі до НДІ-1 було привезено фрагменти ракет ФАУ-2, вивчення яких почала міжвідомча група інженерів. Їй доручили відтворити загальний вигляд, схему, принцип дії та визначити основні технічні характеристики ракет. Звіт випустили, але до відтворення креслень було ще дуже далеко.

1945 року за рішенням уряду СРСР було створено спеціальну комісію для вивчення на території Східної Німеччини німецької ракетної техніки. До комісії на пропозицію Ю. Побєдоносцева увійшов і В. Будник. У складі першої групи фахівців він прибув до Берліна, а потім до Пенемюнда для ознайомлення з документацією та вивчення матчастини ФАУ-1, ФАУ-2, з розробками стосовно ракет «Рейнботе», «Вассерфаль», «Рейнтохтер» тощо. Почалася копітка робота. Виробництво різних вузлів ракет було розосереджено на заводах Німеччини, Австрії та Чехословаччини. Провідні німецькі фахівці, зокрема Вернер фон Браун, а також документація та складена матчастина, переважно перебували в західній частині Німеччини. Отож Василеві Сергійовичу доводилося бувати на всіх заводах. Його було включено до штабу створення довідника-альбому з кресленнями загальних видів, компонувань та таблиць основних характеристик зразків ракетної техніки.

У Берліні Василь Сергійович на базі зібраного матеріалу організував виставку зразків німецької техніки, з якою ознайомилися цивільні та військові спеціалісти. У вересні 1946 року роботи в Німеччині було завершено. До робочої групи входили С. П. Корольов, В. П. Глушко, М. О. Пилюгін, М. С. Рязанський, В. І. Кузнецов, В. П. Мішин, Б. Є. Черток, О. М. Ісаєв — відомі нині всьому світові керівники провідних організацій ракетно-космічної галузі.

Креслення, технічні описи, складені ракети, вузли та агрегати, прилади наземного обладання було направлено до НДІ-88, організованого для розробки ракет різного типу.

Розуміючи велику перспективу робіт з ракетної техніки, уряд СРСР у серпні 1946-го доручив організацію і проведення їх Наркоматові з озброєння (голова Д. Ф. Устинов) та НДІ-88 на базі артилерійського заводу, евакуйованого до Свердловська. Директором НДІ-88 було призначено знаного діяча Наркомату з озброєння Героя Соціалістичної Праці Л. Р. Гонора, головним інженером — Ю. О. Побєдоносцева. Для розробки ракет і двигунів в інституті організували СКБ (9 відділів). Начальником та Головним конструктором відділу з відтворення ракети ФАУ-2 став С. П. Корольов.

Велику групу фахівців, які працювали в Німеччині, запросили на роботу до НДІ-88, серед них був і Василь Сергійович Будник, котрий з 1950 року почав працювати заступником Сергія Павловича Корольова з конструкції ракет. Уперше вони зустрілися в Берліні. Їх спільна робота — це шість років, протягом яких на базі нових принципових рішень було створено вітчизняні ракети Р-1, Р-2 та Р-5.

Улітку 1951 року створюється державна комісія з вибору заводу для серійного виробництва ракет, до складу якої на пропозицію Корольова було введено Будника. Таким заводом став Дніпропетровський автомобільний. А Головним конструктором серійного ракетного заводу — Василь Сергійович Будник. Запропонований Будником список працівників конструкторських бюро, що ними керували С. П. Корольов та В. П. Глушко, було переглянуто. Сергій Павлович Корольов вилучив проектантів. А от Валентин Петрович Глушко відпустив свого заступника М. С. Шнякіна. Втім, Василь Сергійович через міністерство добився вирішення питання про перехід відібраних фахівців. До речі, перша група з 18 осіб — конструкторів, проектантів та виробничників — на чолі з Будником приїхала до Дніпропетровська на автобусі.

Розпочалися реконструкція ДАЗу і освоєння серійного виробництва ракети Р-1. Робота тривала практично цілодобово. Часто на заводі були присутні керівники галузі та голова військово-промислової комісії РМ СРСР. До 1953 року було налагоджено серійне виробництво ракет Р-1 та Р-2. Розпочалася підготовка до освоєння складання ракети Р-5.

Корольов часто бував на заводі й дуже високо оцінював роботу колективу. В процесі виготовлення ракет Р-1, Р-2 та Р-5 працівники відділу Головного конструктора, а потім і серійного конструкторського бюро постійно вдосконалювали конструкцію, технологію виготовлення та експлуатаційні характеристики ракет. Однак на той час вимоги до боєготовності, живучості, експлуатації ракетного озброєння значно зросли, що стало поштовхом для творчого колективу СКБ. Під керівництвом Василя Сергійовича розпочалося дослідження шляхів створення ракети на висококиплячих компонентах палива з автономною системою керування. 1953 року в СКБ було розроблено ескізний проект ракети на висококиплячих компонентах палива — азотній кислоті та вуглеводневому пальному (двигуни КБ В. П. Глушка) з автономною системою керування (СК), з дальністю на 20 відсотків більше, ніж у ракети Р-5М. Пропозицію підтримали керівництво галузі та військові. Так Головний конструктор В. С. Будник з колективом однодумців уперше виступив з пропозицією про принципово новий напрям створення ракет далекої дії.

10 квітня 1954 року на базі СКБ для розробки ракет нового напряму створюють особливе конструкторське бюро (ОКБ-586). Головним конструктором ОКБ-586 призначають М. К. Янгеля, а В. С. Будника — його першим заступником. Колектив розпочав створення балістичних ракет на висококиплячих компонентах палива. Це було новим етапом в історії створення вітчизняної ракетної техніки.

Будник та Янгель розробили ракету Р-12 (8К63). Відповідно було ухвалено постанову уряду СРСР «Про створення та виготовлення ракети Р-12 з виходом на льотно-конструкторські випробування (ЛКВ) у 1957 році». В жовтні 1955 року випущено ескізний проект ракети з уточненими тактико-технічними характеристиками. Велику допомогу в його розробці надали ОКБ-456 і особисто В. П. Глушко.

Прийняття нових компонентів палива потребувало розв’язання низки проблем з вибору матеріалів, стійких в агресивному середовищі, із збереження стабільних характеристик палива під час тривалого перебування в паливних баках ракети тощо.

У березні 1957 року розпочалися стендові випробування рушійної установки у складі ракети на стенді в Загорську (чотири успішні випробування). З літа 1957-го до грудня 1958 року проходили льотно-конструкторські випробування (25 пусків ракет). А в березні 1959-го комплекс з ракетою 8К63 і наземним стартом було здано на озброєння. Завод та ОКБ-586 нагородили орденами Леніна. Директорові заводу Л. В. Смирнову, Головному конструкторові М. К. Янгелю та заступникові Головного конструктора В. С. Буднику присвоїли звання Героя Соціалістичної Праці.

Успішний хід робіт стосовно комплексу 8К63 дав змогу ОКБ-586 одержати замовлення уряду на розробку ракети 8К65 з дальністю стрільби 4000 км та міжконтинентальної балістичної ракети (МБР) 8К64 з виходом на льотно-конструкторські випробування у 1961 році. Серійне виробництво ракети 8К63 було розгорнуто на Дніпропетровському, Пермському, Оренбурзькому та Омському заводах. Виготовили 2300 таких ракет. Ця ракета стала базовою під час створення угруповання ракет середньої дальності, а 1959 року було створено Ракетні війська стратегічного призначення (РВСП).

Для підвищення живучості та зручності експлуатації ракетних комплексів стратегічного призначення 1959 року було запропоновано новий спосіб базування — в шахтних пускових установках (ШПУ). Перевірку нового способу базування почали з ракети 8К63. Перший пуск відбувся у вересні 1959 року, а вже в травні 1960-го вийшла постанова уряду про створення бойових ШПУ для ракет 8К63, 8К64 та 8К65. Для підготовки фахівців ракетного профілю уряд СРСР ухвалив рішення про створення в Дніпропетровському університеті фізико-технічного факультету з трьома спеціальностями: ракетною, з двигунів та приладною. В. С. Будник як професор читав лекції з курсу «Конструювання та проектування ракет».

Висока надійність та експлуатаційні характеристики дали змогу використовувати ракету 8К63 для відпрацювання принципово нових військових програм:

— моделей ракетоплана розробки ОКБ В. М. Челомея;

— моделей багаторазового повітряно-космічного літака КБ А. І. Мікояна;

— відпрацювання системи ПРО;

— елементів бойового оснащення стратегічних ракет.

В. С. Будник як перший заступник Головного конструктора відповідав за проектні питання в ОКБ-586 і постійно опікувався комплектуванням та удосконаленням структури проектного підрозділу.

Під час створення МБР 8К64 було закладено вельми прогресивні принципові рішення: тандемна схема розташування ступенів, автономна СК, висококиплячі самозаймисті компоненти палива, які дали змогу на наступних поколіннях ракетних комплексів стратегічного призначення забезпечити живучість, високу боєготовність та ефективність бойового застосування в будь-яких умовах, зокрема в умовах ядерного впливу.

Пошук та творчі засади, закладені В. С. Будником та М. К. Янгелем, робили свою справу. Після створення ракетних комплексів першого покоління спільно з «двигунистами» та науково-дослідними інститутами країни було знайдено нову паливну пару АТ та НДМГ, що дала змогу перейти до створення стратегічних комплексів, які перебувають у цілковитій бойовій готовності протягом усього терміну експлуатації. Це було друге покоління міжконтинентальних балістичних ракет — комплекс 8К67 двох модифікацій: балістичної та орбітальної, до яких у майбутньому додалася і перша ракета з головними частинами, що розділяються.

17 років пропрацював В. С. Будник з М. К. Янгелем. Це був сильний та працездатний тандем. За цей час ОКБ-586 почало розробку третього покоління ракетних комплексів стратегічного призначення, виробило напрями створення економічних космічних комплексів («Космос», «Інтеркосмос», «Циклон») та космічних апаратів. ОКБ стало базовою організацією СРСР з розробки бойових ракетних комплексів та комплексів космічного призначення, завод — з виготовлення та постачання на озброєння бойових ракет і ракет-носіїв.

З 1972 року академік АН УРСР В. С. Будник працює в Інституті технічної механіки НАН України та НКА України. Усі свої знання, енергію та величезний досвід роботи зі створення бойових і космічних комплексів Василь Сергійович спрямовує на поглиблення та вдосконалення наукових засад проектування. Під керівництвом В. С. Будника ведеться робота з проектування оптимальних ракетно-космічних систем, розробки математичних моделей рідинних та твердопаливних ракет, на цій базі створено основні засади і розрахункові модулі систем автоматичного проектування для етапу проектно-пошукових робіт. Проводяться дослідження ефективності та надійності складних технічних систем, динаміки двофазних середовищ та систем живлення рушійних установок ракет, розробка нових технологій тощо. Одержані результати знайшли широке застосування в ДКБ «Південне». Під його керівництвом виконано і захищено понад 20 кандидатських та 3 докторські дисертації.

Протягом багатьох років В. С. Будник активно працював у Національній академії наук України як голова секції ради з проблеми «Загальна механіка», він був членом республіканської ради з надійності та довговічності машин і споруд, членом комісії космічних досліджень НАН України.

Він цілком захоплений думками та турботами про майбутнє вітчизняної ракетно-космічної галузі, якій присвячено все його славне життя, життя першопрохідця.

У день ювілею ми, його учні та послідовники, бажаємо йому міцного здоров’я!