У сучасних умовах паливно-енергетичний комплекс визначальною мірою забезпечує функціонування всіх галузей економіки України і ступінь добробуту населення. Фактично він посів місце несучої конструкції і в економіці, і в державі загалом. Саме від стану справ у ПЕК залежить розвиток промисловості, сільського господарства, сфери послуг, комунального господарства і, врешті-решт, рівень розвитку всього суспільства та якість життя.
Зважаючи на таке велике значення ПЕК у житті країни, привертають увагу перспективи його розвитку. І особливо це стосується нафтогазової галузі — найважливішої складової вітчизняного ПЕК. Адже її частка у наповненні державного бюджету перевищує чверть, а природний газ становить 45% всіх енергоносіїв, що споживаються в Україні.
Розв’язання основних проблем галузі тісно пов’язане з забезпеченням енергетичної незалежності держави, яка, у свою чергу, є одним із синонімів національної безпеки. Особливо актуальним це є для природного газу, оскільки Україна забезпечує себе цим стратегічно важливим видом палива за рахунок видобутку тільки на 24% від потреби. А відтак вона належить до числа країн з дефіцитом власних енергоресурсів.
На цьому тлі велику небезпеку становить стан справ з вітчизняними запасами газу, адже вичерпаність родовищ України сягає майже 80%. Через це природне скорочення видобутку газу тільки в державній компанії «Укргазвидобування» досягло 1,5 млрд. кубометрів на рік.
За таких умов єдиний шанс підтримати й збільшити рівень видобутку газу — це пошук нових газоносних горизонтів. На жаль, протягом 90-х років ресурсна база майже не відновлювалася, оскільки рівень видобутку газу набагато перевищував приріст нових розвіданих запасів. «Проїдання» запасів припинилося тільки 2000 року, коли вперше було нових запасів газу відкрито більше, ніж видобуто за рік. Відтоді з’явилися підстави і для зростання видобутку природного газу в Україні на більш-менш віддалену перспективу. Так, за останні роки тільки підприємствами НАК «Нафтогаз України» відкрито дев’ять газових родовищ в межах Дніпровсько-Донецької западини і п’ять у Західному регіоні. Особливе значення має відкриття на українському шельфі Чорного та Азовського морів чотири родовищ природного газу, що свідчить про значні перспективи видобутку на шельфовій зоні. Її запаси оцінюються в 1 трлн. кубометрів газу.
Наслідком приросту розвіданих запасів газу в Україні стала стабілізація рівня видобутку «блакитного палива» та його зростання протягом останніх двох років. Зокрема, у 2000 р. загальний видобуток природного газу в нашій державі становив 18,1 млрд. кубометрів, у 2001 р. — 18,4 млрд., а в 2002-му — вже 18,8. У першому кварталі 2003 р. видобуток газу досяг цифри 4,38 млрд. кубометрів (100,7% від планових показників), тоді як за аналогічний період минулого року — 4,33 млрд. Але по-справжньому переломними для вітчизняної газовидобувної галузі мають стати найближчі кілька років. Сьогодні є шанси вже до 2007 р. вийти на рівень видобутку, передбачений Національною програмою «Нафта і газ України до 2010 р.», — 19-20 млрд. кубометрів газу на рік.
Не менш важливі завдання стоять перед Україною і в галузі транспортування та зберігання природного газу. Наша держава має другу за величиною в Європі систему магістральних газопроводів, а за обсягами надання транзитних послуг посідає перше місце на світовому ринку транспортування газу. Обсяг транзиту природного газу територією України становив: у 2000 р. — 120,6 млрд. кубометрів, у 2001-му — 123,4 млрд., у 2002-му — 121,4. За перший квартал цього року протранспортовано загалом 61,6 млрд. кубометрів газу, що на 12% більше від показника аналогічного періоду минулого року. Загальна довжина газопроводів перевищує 37 тис. км, у тому числі 14 тис. — це магістральні газопроводи діаметром 1020—1420 мм. Пропускна спроможність системи на вході до України 290 млрд. кубометрів на рік, а на виході — 175 млрд. «кубів». Ця система забезпечує подачу газу і внутрішнім споживачам, і до 90% експортних поставок російського газу до країн СНД, Європи та Туреччини.
Від ефективності використання транспортної інфраструктури безпосередньо залежить стан української економіки в цілому, це має стратегічне значення для надійного забезпечення енергоресурсами всього Європейського континенту. Тому для збереження конкурентоспроможності українських газопроводів та їх привабливості для експортерів газу розроблена і впроваджується програма реконструкції, технічного переоснащення і розширення газотранспортної системи. Головна мета програми — доведення параметрів газотранспортної системи України до сучасного світового рівня.
Надійність газопостачання підтримується розвиненою мережею газосховищ. Загальна активна місткість 13 наявних підземних сховищ газу становить 34,5 млрд. кубометрів і є найбільшою в Європі. До того ж більшість сховищ розташована поблизу транзитних газопроводів біля західного кордону України. Крім того, тривають роботи з подальшого розширення сховищ. На Пролетарському підземному сховищі газу після введення в дію другої черги активна потужність зросте з 1 до 4,1 млрд. кубометрів. На порядку денному перспективне завдання з перетворення України на євросховище, оскільки послуги зі збереження газу є одним із шляхів збільшення надходжень від використання нашої газової інфраструктури. Тим більше що відповідний досвід зі зберігання газу для Словаччини, Угорщини, Польщі, Росії вже є.
Щоб ці надії та обережні плани перетворилися на реалії, конкретні завдання треба ставити вже тепер. По-перше, необхідно вжити низку заходів щодо створення умов для подальшого нарощування вітчизняної ресурсної бази та для істотного збільшення видобутку природного газу. Гальмує зростання видобутку архаїчна система штучного поділу галузі на геологорозвідку та експлуатаційників. Як наслідок, створена геологами компанія «Надра України» утримує права на родовища з 200 млрд. кубометрів природного газу, але не має коштів для їх освоєння та експлуатації. Саме тому необхідно звернути увагу на загальноприйняту у світі систему, коли процес пошуку родовищ, їх освоєння та експлуатація об’єднані в єдиному підрозділі. Зокрема, в компанії «Бритіш Петролеум» він так і називається: «БП Розвідка та видобування».
Серед організаційних завдань також актуальною залишається проблема збереження у державній власності цілісного нафтогазового комплексу, недопущення його дроблення й приватизації частинами. Річ у тім, що стратегічно важлива газова галузь поділена на кілька компаній. 97% вітчизняного видобутку природного газу зосереджено в компаніях «Укргазвидобування» та «Укрнафта». За транспортування газу відповідає «Укртрансгаз», а за забезпечення блакитним паливом споживачів та його реалізацію — «Газ України». В межах НАК «Нафтогаз України» вони пов’язані в єдиний комплекс. Будь-яке порушення цілісності цього комплексу може призвести до вкрай негативних наслідків, аж до поступової руйнації галузі.
По-друге, видобуток газу, як і будь-яких інших корисних копалин, — це витратний і довготривалий процес. За радянських часів від моменту буріння першої пошукової свердловини і до повного введення в дію родовища минало кілька років, а іноді й десятиріччя. Сьогодні ми не можемо дозволити собі таку розкіш, тож процес освоєння нових родовищ потрібно максимально скоротити. Для цього необхідно якомога ширше залучати передові технології видобутку газу — і вітчизняні, і іноземні.
Наприклад, технології надглибокого буріння (шість та більше тисяч метрів) дадуть змогу залучити до експлуатації значні, раніше недоступні запаси газу. Їх освоєння завдяки надглибоким свердловинам дасть Україні додатково 2 млрд. «кубів» газу щороку. Не менші вигоди обіцяє широке застосування методів горизонтального буріння та скайклінг-процесу. Технології видобутку газу на морському шельфі також розширяють можливості України у самозабезпеченні природним газом. Так, експлуатація родовищ на шельфі Чорного та Азовського морів може довести річний видобуток компанії «Чорноморнафтогаз» до одного мільярда кубометрів. А це впритул наблизить Крим до повного самозабезпечення природним газом. Як бачимо, правильна науково-технічна політика в галузі — важливий резерв для істотного збільшення обсягів видобутку і нарощування доведених запасів газу в Україні попри поширену думку про переважну вичерпаність і неперспективність вітчизняних родовищ. Крім того, більшість з названих нових технологій в Європі використовує тільки Україна, тому відкриваються перспективи приходу вітчизняної газової промисловості на родовища інших держав.
По-третє, важливим пріоритетом є робота з відновлення репутації України як надійного партнера в галузі транспортування і зберігання природного газу. Це полегшить наступну діяльність з укладення довготермінових міжнародних контрактів з постачальниками і споживачами блакитного палива для збереження наявних та залучення додаткових обсягів транзиту газу територією України.
По-четверте, треба чітко врегулювати ринок газу всередині України, щоб уникнути зловживань, що поставили у 2000 р. нашу державу на межу енергетичної катастрофи. З ринку енергоресурсів потрібно усунути посередницькі структури, зробити чітку та прозору систему реалізації газу промисловим підприємствам, створити єдиний реєстр споживачів газу України.
Крім того, розв’язання всіх цих проблем неможливе, якщо залишити без уваги законодавчу роботу. Поліпшення фінансового становища та здійснення господарської діяльності підприємствами газової галузі напряму залежить від удосконалення нормативно-законодавчої бази. Особливо це стосується законодавства з оподаткування, оскільки податкова політика не залишає можливості не те що реалізувати заплановане, а хоча б утримати досягнуті результати.
Все назване належить до завдань нещодавно створеної за участю підприємств галузі Всеукраїнської громадської організації «Національна газова спілка України». Вона вже зробила свої перші кроки і впевнено заявляє про себе на міжнародних енергетичних форумах, відстоюючи інтереси вітчизняної газової промисловості.
Іван ДІЯК, генеральний секретар Національної газової спілки України.
