Рубати по живому — собі дорожче

Після вторгнення до Криму «зелених чоловічків» на сусідній Херсонщині в когось сильно додалося роботи, а хтось її позбувся. Працівники гуртожитків кількох навчальних закладів обласного центру, приміром, збиваються з ніг — готують вільні кімнати до заселення родин біженців та військовослужбовців виведених із півострова частин. Тут уже мешкають 253 особи, і щодня прибувають дедалі більше новоселів. У клопотах і управління міграційної служби: по закордонні паспорти України сюди за місяць уже звернулися понад триста мешканців Криму, котрі відмовилися від документів РФ.

У фінансових закладах Херсонщини сумним реквіємом по економіці півострова дзвенить гривневий дріб’язок. Оскільки наші монети на окупованій території вже не ходять, власники закладів гральних автоматів, фірм-перевізників, в яких накопичилися чималі запаси монет, поспішають вивезти їх до українських банків і там обміняти на паперові гривні або тут-таки на них купити долари чи євро.

— Кожного дня до фінустанов регіону з Криму привозять від п’ятнадцяти кілограмів до двох центнерів монет, — каже начальник обласного управління Національного банку України Андрій Граділь.

Що українським банкам, що рядовим кримцям з числа їхніх клієнтів нині не позаздриш. Обсяги депозитних внесків на півострові до російської окупації обраховувалися мільярдами гривень, і далеко не всі вкладники встигли їх забрати до того, як Крим від’єднали від єдиної платіжної системи України. Тепер по свої кревні люди, знову-таки, чимчикують до Херсонщини, хоча лише частина тутешніх банківських підрозділів уже розібралася в ситуації й почала видачу цих коштів. До того ж невідомо, як бути з комерційними кредитами: отримуючи їх, чимало 

херсонських бізнесменів надавали в заставу свою кримську нерухомість — кафе, пансіонати, заміські будинки. Як тепер банку переоформити право власності на приміщення і реалізувати цю заставу в разі неповернення боргу та відсотків, ніхто не знає.

У свою чергу кримські ділки, котрі стали власниками чи співзасновниками промислових і сільськогосподарських підприємств у Таврії, також не спроможні дати раду власності, що опинилася за межами загарбаної території. Днями з півсотні «тітушок», прикриваючись сумнівним судовим рішенням, намагалися демонтувати й вивезти до Криму виробниче обладнання заводу будівельних матеріалів №1 в місті Нова Каховка. На захист заводу стали міліціянти, котрі випроводили нахабних зайд подалі. Хоча бізнесменів із півострова в чомусь також можна зрозуміти: потужностей для виготовлення будматеріалів у Криму не вистачає, і ввозити їх не автотрасою, як раніше, а морем через Керч буде надто витратно. А постачати через Херсонщину бетонні конструкції чи цеглу, яка може піти не на зведення пансіонатів чи житлових будинків, а на укріплення позицій російських окупантів, Україна відтепер навряд чи буде. Відвантаження з Херсонщини до Криму залізницею піску з місцевих кар’єрів для будівельних робіт та виготовлення будматеріалів також повністю припинилося на невизначений термін. 

— Загалом з упевненістю можна стверджувати, що втрата економічних зв’язків із Кримом є критичною радше для самого Криму, ніж для підприємств Таврії — як верфей чи машинобудівних заводів, так і переробників сільгосппродукції, — доповнює президент Торгово-промислової палати Херсонщини Вікторія Остроумова. —  Вони ніколи не робили ставку тільки на нестабільний тамтешній ринок.

До того ж органи місцевого самоврядування у краї розуміють, що землякам-бізнесменам потрібні нові можливості замість втрачених, і готові ці можливості надати. «Перша ластівка» — 189 земельних ділянок, запропонованих усім бажаючим під реалізацію інвестиційних проектів у всіх районах краю, в тому числі курортних. Крок другий — пропозиція до операторів ринку авіаційних перевезень перевести рейси з Сімферополя до комунального аеропорту Херсона, який відновив роботу з 10 квітня. Уже розпочалися перемовини з відомою компанією «Turkіsh aіrlіnes» стосовно виконання з обласного центру регулярних рейсів 

за маршрутом Стамбул—Херсон замість Стамбул—Сімферополь.

Херсонщина традиційно постачала до Криму переважно продовольство, збільшуючи його поставки вдвічі-втричі протягом курортного сезону. Тепер навіть якби захоплені території й не відгороджувалися блокпостами, ажіотажного попиту не буде — український турист туди просто не поїде. Утім, на харчі завжди знайдеться покупець і деінде, варто лишень трохи ціну скинути. Та є в області стратегічний товар, без якого мешканцям півострова не обійтися — принаймні найближчими роками. Це дніпровська вода, яку кримчани п’ють і якою поля зрошують — без неї власне виробництво зернових та овочів там впаде на третину. І вони б раді цю воду з Північно-Кримського каналу отримувати надалі, але зась.

«Хоча заповнення каналу триває, вода до Криму не йде з кількох причин. По-перше, споживачі на півострові повністю не розрахувалися за її постачання ще за минулий рік. І це значні борги, хоча суму розголошувати не буду. По-друге, не визначено механізм подальших розрахунків і господарську чи іншу структуру, яка оплачуватиме цінний природний ресурс, а головне — гарантує вчасну оплату за нього», — розставив крапки над «і» начальник управління ПКК Олександр Романенко.

Російські лідери обіцяють збудувати в окупованому Криму опріснювальний завод, який буцімто компенсує дефіцит прісної води на півострові, а для заміни енергопостачання з материкової України обладнати кожен дім дизельними генераторами. Але такі обіцянки нагадують радше слова сороки, яка хвалилася море випити, та луснула. Адже у випадку з водою, в разі припинення постачання Північно-Кримським каналом, її дефіцит суттєво перевищить мільярд кубометрів Н2О на рік. І збудувати опріснювальний велетень такої колосальної потужності — якщо не фантастика, то справа дуже віддаленого часу, кількох років щонайменше. А врожай на полях аграріїв степового Криму без води з Херсонщини «горітиме» вже за кілька тижнів. На цьому тлі далекосяжні плани путінських урядовців у короткий строк перетворити півострів на самодостатню процвітаючу територію—донор федерального бюджету, більше схожі на дешеву пропаганду для заспокоєння мешканців окупованої зони, ніж на конкретний план дій.