Днями одна з українських інформаційних агенцій приписала Першому заступникові Голови Верховної Ради Геннадію Васильєву таку несподівану думку: «Головування Італії у Раді Європи сприятиме активізації діалогу між Україною та ЄС». Річ у тім, що, по-перше, навіть якби Італія й головувала у РЄ, то навряд чи це якось вплинуло б на відносини України та Європейського союзу; по-друге, головуватиме Італія у наступному півріччі таки в ЄС; по-третє, Геннадій Васильєв, за свідченням присутнього на Дні Італії у ВР кореспондента «ГУ», висловився якраз правильно.
Ця дуже типова для вітчизняних ЗМІ помилка є, однак, найменшою з проблем, пов’язаних із роллю вітчизняних засобів масової інформації у процесі європейської інтеграції України. Головні негаразди в іншому, насамперед — у недостатній присутності євроінтеграційної тематики на сторінках газет та в теле- й радіопросторі. Принаймні її обсяг та форми аж ніяк не відповідають рівню офіційних декларацій і амбіційним планам України, що з цих декларацій випливають. Чи то ЗМІ не підтримують високу рожеву ідею, чи то вважають усе це несерйозним, штучним, а відтак не вартим особливої уваги...
За нечисленними винятками, євроінтеграційні потуги мас-медіа завершуються переказом якоїсь чергової декларації про успішність, необоротність, безальтернативність і т. д. європейського шляху України. Дуже часто замовчуються або ж по-своєму інтерпретуються не вельми приємні для українських владних структур висловлювання представників європейської сторони чи якісь факти, що ставлять під сумнів офіційні українські заяви. Уся євроінтеграційна «дискусія» — і це, схоже, дуже подобається нашим офіційним стуруктурам — зазвичай зводиться до примітивного обсмоктування питання: коли ж Україна буде членом Євросоюзу? «2007 року до ЄС мають намір приєднатися Румунія й Болгарія. Чому б Україні не стати третьою?» — йшлося в одній з телепередач на одному з центральних телеканалів. Запитання, яке не може не насмішити фахівців. Воно, безперечно, насмішило б і українську громадськість, якби остання справді була б у курсі всіх нюансів європейської інтеграції загалом і зближення з Євросоюзом зокрема. Якби усвідомлювала, що саме потрібно зробити країні на шляху до європейських структур, що вимагається від влади, а що — від суспільства, що ж це, зрештою, таке — європейські цінності. Тоді ніхто нікому б не вішав, як то кажуть, локшину на вуха.
Але для цього в Україні потрібна справжня й повсюдна євроінтеграційна дискусія, яка містила б і роз’яснення принципів державного й громадського життя Європи, функціонування того-таки Євросоюзу, відверті розмови про європейськість нашої влади, відносини її із суспільством, аналіз кожного важливого явища чи процесу на відповідність його сучасним європейським стандартам. Чи можлива така дискусія нині в Україні? Запитання цілком законне, адже обов’язковою умовою для цього є реальна свобода засобів масової інформації. До того ж слід визнати: українські можновладці ніколи не виявляли анінайменшого прагнення до таких відвертих дебатів. Чи можна, скажімо, уявити на будь-якому загальнонаціональному телеканалі полеміку з такої проблеми: тоді як європейські цінності передбачають рівність усіх перед законом і демократичність та прозорість влади, у нас існує ціла система «блатних» автомобільних номерів (для адміністрації Президента, Кабінету Міністрів, Верховної Ради, держадміністрацій різного рівня тощо), «недоторканним» власникам яких дозволено фактично безкарно порушувати правила дорожнього руху? Чому, нібито так активно інтегруючись до Європи й будучи, як вважають пасажири авто з тими номерами, гідними вже тепер отримати статус асоційованого члена ЄС, не можна по-європейськи вирішити це питання (а в тій Європі, куди ми начебто йдемо, така ситуація є просто неможливою), продемонструвавши співвітчизникам приклад реальних перетворень? І в нашому житті безліч таких пересічних і вже звичних ситуацій, таких собі «дрібниць» на тлі широко розрекламованої, такої ж масштабної української євроінтеграції.
Отож матеріалу для дискусії у нас в країні вистачає. А вона, як доводить досвід пострадянських центральноєвропейських країн, є одним з найважливіших елементів проєвропейських перетворень та їх рушійною силою. Без такої відвертої розмови справжня, а не декларативна євроінтеграція України навряд чи відбудеться. А може, навіть і не розпочнеться.
Думки з приводу
Олександр ЧАЛИЙ, держсекретар МЗС України з питань європейської інтеграції:
— Я дуже високо оцінюю роль ЗМІ у забезпеченні процесу євроінтеграції. Адже це — публічна політика, і здійснювати цей процес без широкого залучення українських мас-медіа просто неможливо. ЗМІ — необхідний інструмент євроінтеграції. Крім того, саме мас-медіа — істотний чинник внутрішніх трансформацій. Ми знаємо, що наближення України до стандартів ЄС потребує нового рівня забезпечення свободи слова в нашій державі, і всі супутні цьому процеси сприяють європейській інтеграції. Чого бракує? Як на мене, висвітлюючи європейську інтеграцію України, наші ЗМІ занадто зосереджуються на тому, що відбувається всередині країни, тобто на внутрішньоукраїнських чинниках. Тому хотілося б ширшого погляду на євроінтеграційні процеси і з боку бюрократичних структур у Брюсселі, і з боку лідерів найвпливовіших країн Євросоюзу: щоб нашу євроінтеграцію українські ЗМІ розуміли й аналізували в загальноєвропейському євроінтеграційному контексті.
Ярослав ЖАЛІЛО, завідувач відділу економічної та соціальної стратегії Національного інституту стратегічних досліджень:
— Складність євроінтеграційного процесу потребує грунтовної дискусії з участю і фахівців, і громадськості. Як на мене, поки що суспільство, зокрема і ЗМІ, недостатньо усвідомлюють глибину цієї проблеми. Преса зосереджує увагу на пересічних інтеграційних процесах, тоді як було б доцільніше й логічніше сприяти обговоренню практичних кроків, які має зробити Україна, щоб створити реальне підгрунтя для євроінтеграції. Треба обговорювати і формувати нашу готовність, здатність поводитися так, щоб у перспективі ми справді могли вести про це мову. А зробити треба дуже багато. Потрібно сформувати в людей розуміння: євроінтеграція здійсниться не завтра і не післязавтра. А сьогодні на всіх рівнях, і в засобах масової інформації також, намагаються переважно говорити про наше прагнення, бажання бути в об’єднаній Європі.
Леонід Звєрєв, директор Інституту масової інформації:
— Я виокремив би дві функції ЗМІ у процесі європейської інтеграції. Пасивна — вона полягає в наданні інформації про Україну закордону, зокрема європейському товариству. Дуже важлива тут інтернет-журналістика, котра, як на мене, сьогодні вище за якістю, аніж друковані чи електронні українські ЗМІ. Щодо активної функції, то навряд чи можна сказати, що українська журналістська спільнота осмислила свою роль в європейській інтеграції країни. Зрозуміло, що мають місце і професійні проблеми, і матеріально-технічні. Та й багато що залежить від суспільства: наскільки воно сприймає все, що відбувається у країні, крізь призму європейської інтеграції. Сьогодні, здається, людей більше цікавить розв’язання власних повсякденних проблем.
