На Миколаївщині відроджується система колишньої «Сільгосптехніки»
Жнива не за горами. Парк зернозбиральних агрегатів залишає бажати кращого. На ланах, здебільшого, знову працюватимуть старезні «Ниви», «Дони». Вони сходили з конвеєра за часів трудових п’ятирічок і тепер, жартують на селі, зерна втрачають стільки, що після них сіяти вже не треба. І хоча, за даними Мінагрополітики, торік господарники збагатилися так, що придбали півтори тисячі комбайнів, за кадром залишається, по-перше, інформація про те, що аграрії купували, переважно, іноземні секондхендівські агрегати. По-друге, за розрахунками того ж таки МінАП, щорічна потреба у зернових комбайнах становить п’ять тисяч. Не справдилися досі сподівання аграріїв на те, що вітчизняний ринок масово і за прийнятною ціною заполонять українські «Славутичі» і «Лани». Ті 150-200 жнивних агрегатів, які щороку з’являються на світ, погоди на полях не роблять. Процес не можна вважати масовим випуском. Він швидше нагадує масовку. Хоча, з другого боку, віце-прем’єр Іван Кириленко запевняє, що в країні виробляється 90—95 % переліку необхідної техніки. Проблема тільки у низькій прибутковості сільського господарства. Лише за умови підвищення доходності зерна, іншої сільгосппродукції можливе стабільне зростання у сільгоспмашинобудуванні. Хоча, так чи інакше, питання «чим збирати?» знов залишається відкритим.
Гуртом і комбайн ремонтувати легше
Прогнози, які сповіщають, що внаслідок морозної зими і спекотного літа площі до збирання скоротилися, отже, і навантаження на комбайн зменшиться, ситуацію все одно не рятують. Збирати тим більше доведеться оперативно, щоб уникнути втрат. А як жнивує допотопна техніка, що давно виробила свій моторесурс, коли заздалегідь не провести її кваліфікований ремонт, на селі знає кожен механізатор.
У Миколаєві, на базі обласного сервісного центру НАК Украгролізинг, на семінарі-нараді «Досвід організації та перспективи розвитку ринку техніки і технічних послуг» обговорювали шляхи забезпечення села новими тракторами та комбайнами і ремонту наявних агрегатів. За радянських часів в області, каже директор Миколаївської філії Національної акціонерної компанії Украгролізинг Олександр Петров, існувала досить потужна система «Сільгосптехніки», яка об’єднувала тридцять підприємств. На відміну від багатьох інших областей, свого часу до відлагодженої мережі агросервісу поставилися не як до архаїчної, віджилої, а як до досвіду, який потрібно зміцнювати і примножувати.
Тепер ЗАТ «Миколаївоблагротех» об’єднує 22 ремонтні підприємства, де зберегли обладнання, технологію і кваліфіковані кадри. Приміром мале підприємство «Моторист», що у Первомайському районі, здійснює капремонт двигунів Д-243, Д-65, СМД-60-62. Приваблює клієнтів гарантія на відновлений агрегат — 18 місяців. Вознесенська агропромтехніка виготовляє вузли і агрегати для трактора Т-150. Кривоозерська райагропромтехніка забезпечує комбайни вогнегасниками та повітряними фільтрами. У Новому Бузі спеціалізуються на електрообладнанні. На базі Снігурівської МТС відновлюють дощувальні машини. Очаківська райагропромтехніка ремонтує шнеки і подрібнювачі для комбайнів. А на Привільнянському ремонтно-транспортному підприємстві, що у Баштанському районі, за словами директора РТП Галини Борщевецької, відбалансують барабан молотарки, в елементі поставлять на колеса «вбиту» зернозбиральну «Ниву».
— Обслуговуємо не лише машинерію, прописану в області, — з гордістю каже Галина Пилипівна. — Кіровоград, Дніпропетровськ, Одеса — всі у нас. За ремонт торік взяли 1,3 мільйона гривень.
Став двигун —оказія така,а у полі вже «швидка»
У Миколаївській області — 1,7 мільйона гектарів орної землі. Років п’ятнадцять тому, згадували з ностальгією учасники семінару-наради, було 22 тисячі тракторів, 5,5 тисячі зернозбиральних комбайнів. Теперішній технічний парк скоротився вдвічі, а кількість гектарів у обробітку залишилася та ж. На думку Олександра Петрова, без належного обслуговування техніки, інтенсивної та високопродуктивної роботи на полях не буде: «Планово-попереджувальну систему ремонту та технічного обслуговування ніхто не скасовував. Як у медицині ніхто не відміняв профілактику, так ніхто не відміняв і технічний сервіс».
Роботи ремонтним підприємствам обласного технічного центру, схоже, вистачає. Звісно, самими стаціонарними ремонтними майстернями не обійтися. Комбайн — не джип, тож навіть не в жнива ганяти його за сотню кілометрів для технічного обслуговування економічно недоцільно. В арсеналі обласного центру техпослуг — кілька пересувних ремонтно-діагностичних майстерень на базі ВАЗ-2104, «Міцубісі», «ГАЗелі». Мобільна техдопомога — задоволення, звісно, не з дешевих, але ж і день простою одного зернозбирального «Топлайнера» в гарячу пору обходиться в тисячі гривень.
— Має, приміром, господарство вітчизняні трактори ХТЗ, ПМЗ, комбайн «Славутич», імпортні «Джон Дір», «Кейс»... — переконує в доцільності діагностичних авто голова правління НАК Украгролізинг Володимир Іванишин. — І з кожної фірми спеціаліст приїздить обслуговувати чи лагодити «свою» машину окремо. Такі послуги дорого коштують. Автомайстерня швидко приїде за заявкою, проведе діагностику будь-якої техніки — від ХТЗ чи ПМЗ до іноземної. Фахівці проконсультують, проведуть техогляд, здійснять гарантійний чи післягарантійний ремонт. Така робота запобігає додатковим витратам господарників і заощаджує їхній час на пошуки копійчаних деталей — цей процес часто переходить розумні межі. Як наслідок, через технічні несправності не беруть участі в польових роботах майже третина наявних тракторів і комбайнів, чверть парку посівних і грунтообробних машин.
Про «варягів», лізинг та рятівний закон
Але технічний центр не обмежується ремонтом «своєї», прописаної в області, техніки. На полях Миколаївщини щороку на збиранні колоскових працює 900-1200 заїжджих комбайнів, яким також треба десь обслуговуватися. Але насамперед під наглядом обласного і районних центрів технічного обслуговування — машини, передані сільгоспвиробникам за лізингом: 50 тракторів ХТЗ-17021, 150 — Т-150, 100 — ПМЗ, інші сільгоспмашини, що служать не перший рік. Через брак в аграріїв коштів така форма надання господарникам сільгосптехніки стає дедалі популярнішою. Крім того, що лізинг частково забезпечує село складною технікою, він, разом з тим, і стимулює розвиток вітчизняного сільгоспмашинобудування. Господарство чи фермер сплачує 20 % вартості, після чого отримує комбайн або трактор у лізинг на п’ять років під 1,4 відсотка річних.
Щоправда, на цьому шляху немало підводного каміння: дехто, отримавши машину в лізинг, навіть і не збирається за неї розраховуватися.
На семінарі стурбовано говорили, що все більше під час ремонту техніки випадків, коли дурять нашого брата: постачальники запчастин продають агрегати, де нова хіба що фарба. Є сподівання, що шахраїв на місце поставить ухвалений нещодавно Верховною Радою закон «Про захист прав покупців сільськогосподарської техніки» .
Миколаївська область.
