Валерій Діброва після закінчення каденції Верховної Ради України минулого скликання повернувся додому на Волинь. І знову очолив спілку селянських господарств «П’ятидні», що у Володимир-Волинському районі.
— Спілку селянських господарств очолюю з 1983-го, а точніше з 12 червня. Тобто виповнилося 20 років, як люди довірили мені керівництво господарством.
— А яка нині ситуація в аграрному секторі?
— Якщо відверто, несприятлива. Але господарство поки що міцно стоїть на ногах. Ще у 1992—1995 роках ми із спеціалістами зуміли спрогнозувати, як можуть розвиватися події. А тому взялися за технічне переозброєння господарства, заміну матеріально-технічної бази. Техніка, яка сьогодні в нас працює, —імпортна: німецького, американського виробництва. Високопродуктивна і надійна. І це дає нам можливість обробляти майже чотири з половиною тисячі гектарів землі у трьох районах області. Окрім Володимир-Волинського, ще й в Іваничівському та Локачинському. Ми уклали майже 2000 угод з приватними власниками земельних ділянок, виплачуємо регулярно орендну плату. Оплата, фактично, найвища в області: чотири центнери зерна пшениці за один гектар. Не за пай, а за гектар, оскільки паї в різних районах — різні. Люди здають землю в оренду із задоволенням.
— І яких результатів вдається досягти?
— Попри все, торік ми зібрали рекордний врожай зернових — майже по 50 центнерів з гектара, довівши валовий збір до 11,5 тисячі тонн і збільшивши його вдвічі порівняно з 2001 роком. Це — найкращий показник на Волині.
Цього року, незважаючи на вкрай несприятливі умови, також очікуємо непоганий врожай зернових. Думаю, він буде на рівні минулого року, бо озимі — майже 1800 гектарів — посіяно в оптимальні строки, завдяки тому, що було проведено всі агротехнічні заходи, вони добре збереглися. Окрім того, посіяли понад 1000 гектарів ярого ячменю. І це дає нам підстави казати, що матимемо минулорічний вал зерна.
— Ми з тобою говоримо про врожай, проблеми села. А як же політика?
— Мене як політика не може не турбувати загальна ситуація в аграрному секторі країни. Бо на селі живе й працює чимало людей. І це не тільки спосіб, а й рівень життя. Тому мене дуже непокоїть, що держава стоїть осторонь проблем села. Я й раніше казав, ще до обрання мене народним депутатом, і повторюю тепер: основне —збут продукції, а збут — це пошук ринків, реалізація власної продукції. Але, на жаль, через те, що в нас і кордони прозорі, і закони не зовсім досконалі, наш внутрішній ринок заповнюється дуже дешевою імпортною продукцією.
Тому сьогодні головне завдання —захистити наш внутрішній ринок. Бо він найпривабливіший. Ми розуміємо, що споживчий попит населення не дуже високий, але і його віддаємо чомусь у руки закордонних виробників. І це мене найбільше хвилює. А продукти харчування, так само як ліки, нафтопродукти, завжди матимуть попит.
— Розкажи ще трохи про своє господарство.
— Розкидане воно в радіусі 45 кілометрів. Ним досить важко керувати. Але мусимо працювати з усіма: організаційно й технологічно.
За той період, що я очолюю господарство, власними силами побудовано 18 кілометрів доріг з асфальтовим покриттям. Слава Богу, маємо власний асфальтовий завод. За цей час прокладено більш як 20 кілометрів газопроводів: усі села газифіковано. Прокладено 12 кілометрів водогонів. Тобто вся соціальна інфраструктура в господарстві у кращому стані, ніж у будь-якому місті на околиці.
Півтора року тому, щоб краще почуватися на ринку зерна, ми викупили в Любомлі — це вже інший район —потужний хлібозавод, який може випускати до 40 тонн хліба на рік. Хліб наш популярний — потроху розвозимо його по районах області. Ціна хліба — не знаю, чи ще знайдеться така в Україні, — 70 копійок за 700-грамовий буханець першого сорту.
18 червня Валерій Діброва відсвяткував ще один ювілей — йому виповнилося 50 років. «Голос України» щиро вітає ювіляра. З роси та води тобі, Валерію!
