Головним пріоритетом цивілізованої держави є захист життя і здоров’я її населення, в тому числі забезпечення гарантованого рівня медичної допомоги. Україна не виняток. Право її громадян на охорону здоров’я декларовано ст. 40 Конституції. «Це право забезпечується безоплатною кваліфікованою медичною допомогою, що надається державними закладами охорони здоров’я».
Невід’ємною складовою медичної допомоги є медикаментозне забезпечення ефективними і безпечними лікувальними засобами. Незалежно від джерел фінансування медицини (бюджетне фінансування, страхова медицина) для забезпечення потреб охорони здоров’я у лікарських засобах держава стикається із необхідністю створення механізмів для досягнення доступності ліків для всіх верств населення. До того ж вирішуються питання як фізичної (наявність необхідних ліків у достатній кількості у будь-який час), так і економічної (фінансової) доступності лікарських засобів.
Нині проблему фізичної доступності ліків у країні вирішено: зареєстровано (дозволено для медичного застосування) майже вісім тисяч найменувань лікарських засобів у різних формах і дозах; створено розгалужену мережу їх розповсюдження, яка потребує істотного вдосконалення у сільській місцевості. Складнішим є забезпечення економічної доступності ліків, і передовсім для закладів охорони здоров’я, що повністю або частково фінансуються із державного бюджету, для українців з низькими доходами, хронічних хворих і пацієнтів, які потребують дорогого лікування. Над цією проблемою має серйозно попрацювати МОЗ України, врахувавши світовий досвід, зокрема стосовно впровадження концепції основних (життєво необхідних) лікарських засобів. Для України цей механізм був задекларований Постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 1996 року № 1071 «Про порядок закупівлі лікарських засобів закладами та установами охорони здоров’я, що фінансуються з бюджету». Нею затверджено «Перелік лікарських засобів вітчизняного та іноземного виробництва, які можуть закуповувати заклади й установи охорони здоров’я, що повністю або частково фінансуються з державного та місцевого бюджетів» (далі — перелік).
Постановою було делеговано право МОЗ України щороку вносити зміни та доповнення до переліку. Чергові зміни та доповнення внесені наказом МОЗ України від 14.04.2003 р. № 168 (зареєстровано Міністерством юстиції України). Згідно з ним до переліку включено майже дві тисячі найменувань лікарських засобів, з яких трохи більше половини — вітчизняного виробництва. 
Проте незрозуміла концепція складання переліку і включення до нього деяких лікарських засобів. Документ не тільки недосконалий з професійної точки зору, а й суперечить законам «Про захист економічної конкуренції», «Про обмеження монополізму та недопущення недоброякісної конкуренції у підприємницькій діяльності» тощо. Крім того, певні положення переліку суперечать ГАТТ/СОТ, що може мати серйозні наслідки для України з боку світової спільноти й стати перепоною на шляху вступу країни до СОТ.
Наведу декілька прикладів.
1. У документі наведено торговельні назви лікарських засобів, що передбачає участь конкретних виробників у тендерах стосовно закупівлі ліків. При цьому відсутність нового переліку зареєстрованих в Україні лікарських засобів у конкретних лікарських формах, віднесених до певної міжнародної непатентованої або загальноприйнятої назви, створює умови для штучного обмеження учасників тендерів. Зокрема, на момент затвердження переліку в Україні шістьма іноземними компаніями зареєстровано ретардні форми ніфедипіну. До списку включено лише коринфарм-ретард. За таких умов єдиним учасником тендера (а отже, переможцем) буде єдина компанія. Цей приклад один з багатьох, коли штучно створено умови для монополізації українського ринку і порушення Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти». Правову оцінку діям посадових осіб МОЗ України повинні дати компетентні органи.
2. Дивує, за обмеженості бюджетних коштів на придбання закладами і установами охорони здоров’я лікарських засобів, включення  до списку інноваційних препаратів, які набагато дорожчі за подібні за дією препарати. Зокрема, до переліку включено низку препаратів для лікування пептичної виразки з групи інгібіторів протонного току. Серед них добре відомі препарати на основі омепразолу поруч із інноваційними препаратами на основі езомепразолу, ланзопразолу, рабепразолу. Результати розрахунків підтверджують вищесказане. Вартість курсу лікування препаратом парієт (діюча речовина — рабепразол) становить майже 300 грн., тим часом як аналогічний курс лікування з використанням препаратів на основі омепразолу коштує 20—40 грн. Хіба це державний підхід до використання бюджетних коштів?
3. Незрозуміло, чому до переліку включено препарати іноземного виробництва, які з успіхом можуть бути замінені дешевшими аналогами за дією (наприклад, препарат септолете, упаковка якого коштує 5—7 грн., можна замінити на вітчизняний септефріл за ціною 0,5 грн.). До того ж згідно з переліком септолете посідає монопольне становище серед інших препаратів аналогічного складу.
4. Перелік насичений лікарськими засобами, які на сьогодні (за наявності ефективніших та безпечніших аналогів за дією) мають обмежене використання, зокрема плоди глоду, гематоген дитячий, белалгін, йогурт, таблетки м’ятні, екстракт водяного перцю тощо. Мало хто з лікарів призначатиме ці препарати в умовах стаціонару.
5. Дивує підхід до визначення виробників ліків (вітчизняні/іноземні). Якщо припустити, що перевага авторами переліку надавалася вітчизняним виробникам, то геть незрозуміло, чому до списку потрапив лише ремантадин іноземного виробництва за наявності аналога, зареєстрованого трьома вітчизняними виробниками.
Я не зупинятимуся на орфографічних помилках у написанні торговельних назв препаратів, які через це вже позбулися права на участь у тендерах, на включенні до переліку препаратів, строк реєстрації яких давно минув (або ось-ось закінчиться) і які згідно із Законом України «Про лікарські засоби» втратили право на медичне застосування тощо.
Вважаю за необхідне звернути увагу МОЗ України на потребу скасувати дію наказу МОЗ від 14.04.2003 № 168 (зареєстрованого Міністерством юстиції України), у найкоротший термін опрацювати і затвердити «Положення про Перелік», у якому чітко визначити концепцію формування переліку, критерії включення до нього лікарських засобів, механізми реалізації тощо з урахуванням законодавства України. Потрібно залучити до цієї роботи широке коло фахівців: лікарів, фармакологів (і не лише на рівні головних спеціалістів МОЗ України, а й первинної ланки охорони здоров’я). Тільки в цьому разі документ поліпшить медикаментозне забезпечення закладів та установ охорони здоров’я, що фінансуються за рахунок державного та місцевих бюджетів.
Як фахівець у фармацевтичній галузі з достатнім досвідом практичної роботи, член колегії МОЗ України, вважаю своїм обов’язком звернути увагу керівництва Міністерства охорони здоров’я на необхідність перегляду переліку на основі нової концепції його формування, вимог законодавства, ст. 40 Конституції України. Думаю, викладені суперечності не залишаться поза увагою правоохоронців.
Михайло СЯТИНЯ,народний депутат України.