Країна заморожених будов

Мабуть, перше, на що вказують останнім часом усі без винятку іноземні гості України, — те, якими гарними стають наші міста. Будівельний бум в Україні є всіма визнаним і мало не найяскравішим досягненням економічної реформи. Зведення цін на житло сьогодні тисячі громадян сприймають як повідомлення з передової. Перше, що робить «середній клас», який зароджується в державі і на який так багато надій покладають політики, — забезпечує житлом свою сім’ю. Добре, що давнє правило успіху: побудувати дім, посадити дерево і виростити сина ще ніхто не скасував.

Мало того, за допомогою банківського кредитування, державних програм допомоги молодим сім’ям, відрахування будівельними корпораціями безплатних квартир черговикам із малозабезпечених верств населення та військовослужбовцям — конституційне право громадян України на житло нарешті набуває реальних обрисів.

І, підкреслю, все це за того, що бюджетне фінансування будівництва житла, яке було за радянського часу, не відновлено. Його замінили внутрішні інвестиції, і сотні тисяч людей (на одного працюючого безпосередньо в будівництві припадає понад десять осіб, зайнятих у різних суміжних галузях економіки) отримали постійну роботу і стабільну зарплату, а податки й обов’язкові платежі поповнили бюджет і цільові фонди.

Але, очевидно, традиція різати дійних корів в Україні сильніша за інші. Уже найближчого четверга на розгляд Верховної Ради України виноситься в другому читанні проект закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про податок на додану вартість».

Запропонований законопроект, зокрема, передбачає (п. 5.1.20) скасування наявних нині пільг з оподаткування на додану вартість робіт з будівництва нового житла. Така перспектива нарахування ПДВ, за оцінкою фахівців найбільших будівельних організацій України, неминуче призведе до підвищення цін на новозбудоване житло щонайменше на 15 відсотків.

Як кажуть, коментарі зайві. Для громадян, які будують квартири за власний кошт (а питома вага інвестицій фізичних осіб у загальному обсязі українського житлового будівництва становить 97 відсотків), таке подорожчання на багато років відкладе, якщо не скасує перспективу новосілля. Адже зазвичай квартири намагаються будувати молоді сім’ї, які держава не може підтримати і заохотити пільговим кредитуванням. А брати банківський кредит, що має свої відсотки, за такого різкого підвищення цін на первісному ринку житла вони можуть і не ризикнути. До речі, на ці самі граблі Україна вже наступала 1997 року. Тоді ліквідація пільг, що тривала з квітня по вересень, призвела до скорочення на третину будівництва квартир за кошти громадян. І замість очікуваної вигоди бюджет недорахувався значної частини податків за іншими статтями.

Отож, за великим рахунком, ще невідомо, що вигідніше. Адже для будівництва будинку, крім витрат на цеглу і бетон, виплати заробітної плати, потрібно сплатити податок на землю, здійснити відрахування на розвиток соціальної інфраструктури міста, виконати технічні умови з прокладання зовнішніх комунікацій, будівництва трансформаторних підстанцій, бойлерних, котелень, колекторів. І коли будинок збудують, передати безплатно 5 відсотків (а в центральних районах міста — 10 відсотків) житлової площі управлінню житлового забезпечення. Саме на ці квартири так чекають малоімущі черговики. Ці суми геть не символічні, і жодна галузь не зазнає, крім загальновідомих податків, такого додаткового навантаження. Невже ці внески треба ще раз оподаткувати? Якщо так, то яка, на думку ініціаторів нововведення, буде інвестиційна привабливість будівництва: основа всього нинішнього піднесення?!

Якщо обсяги інвестування різко скоротяться (а без пільгового оподаткування галузі така перспектива очевидна), проблема забезпечення черговиків, облаштування комунікацій тощо вже в найближчі кілька років ляже на державний бюджет непідйомною ношею. І лише поглиблюватиметься як джерело соціальної нестабільності.

Так, наш бідний бюджет гостро потребує додаткових джерел коштів. І згідно з умовами вступу до СОТ ми маємо позбуватися всіх і всіляких податкових пільг. Але кожне рішення вищого законодавчого органу повинно бути всебічно зваженим і обрахованим бодай на кілька кроків уперед. Суть вимог Євросоюзу та Світової організації торгівлі в частині податкових пільг передусім стосується українських товарів і послуг, що забезпечують наш експортний потенціал і потрапляють на світовий ринок. Але хоча наші новобудови і відповідають світовому рівню вимог щодо якості житла, вони аж ніяк не можуть скласти конкуренцію на світовому ринку: просто їх не можна вивезти, бо фундамент в українській землі!

А коли казати серйозно, то житло ми справді будуємо в Україні і для її мешканців, експортувати його не маємо наміру. Тож треба ретельно зважити, кому насправді (і за межами України чи в ній самій) вигідно, щоб податки підкосили єдину галузь нашої промисловості, яка нормально працює. І перетворили її на таку ж залежну від бюджетних подачок, як інші.

Очевидно, що навіть незначне зниження інвестиційної привабливості області внаслідок скасування пільги погіршить не тільки динаміку житлового будівництва і, як наслідок, фінансовий стан підприємств будівельної індустрії. Неминучих втрат зазнають і виробники будівельних матеріалів, склярі, арматурники, транспортники. Порахуймо, якщо одна будівля дорівнює кільком місяцям роботи цегельного заводу, то на скільки років доведеться закрити підприємство?!

Мої опоненти можуть заявити: ті, хто хоче купити квартиру, все одно її купить і дорожче — ну, пізніше на п’ять—десять років... Але за ці роки не народяться діти, у людей, котрі відклали життя «на потім», з’явиться розчарування, соціальна апатія, невіра в перспективи нашого суспільства та прогнози політиків. А стосовно черговиків, а це 1,8 мільйона українських сімей (зокрема, 550 тисяч пільговиків), то навіть за наявних обсягів житлового будівництва забезпечити їх житлом вдасться через не один десяток років. І ми, повторюючи з усіх трибун про першочерговість і пріоритетність соціального захисту, свідомо подовжуватимемо цей термін?!

Так, багато що можна було б виправдати нашою бюджетною бідністю: громадяни України звикли терпіти і чекати. Але, дивна річ, пільга з ПДВ ліквідується для будівельників і надається під час... наступного перепродажу житла, тобто для вторинного ринку. Така зміна пріоритетів більше схожа не на встановлення загальної справедливої податкової рівності, а на спробу змінити ціноутворення на ринку житла. Може, хтось спробує пояснити, завдяки яким заслугам вторинного ринку перед бюджетом і соціальною сферою це робиться? Може, з огляду на світовий досвід? Але в усьому світі держава дотує програми, спрямовані на створення робочих місць. Тут-таки, до того ж без бюджетних дотацій, будівництво ста квартир забезпечить роботою на кілька років тисячу будівельників. А продаж ста готових квартир забезпечить роботою впродовж місяця двох-трьох маклерів. Є різниця?!

Мій досвід роботи в корпорації «Познякижитлобуд», і цю думку сьогодні, я певен, поділяють керівники багатьох будівельних фірм, доводить: запропоновані зміни до Закону України «Про податок на додану вартість», які позбавляють будівельні організації пільг з оподаткування ПДВ, економічно не виправдані. Мало того, вони загрожують завдати галузі практично непоправної шкоди, призвести до порушення реалізації конституційного права громадян на житло і спровокувати в суспільстві зростання соціальної напруженості.

Пропоную моїм колегам, народним депутатам України, ухвалюючи таке відповідальне, передусім для майбутніх поколінь, рішення, все-таки зважити на вищенаведені аргументи. Вони досить переконливі. Інакше старі граблі можуть ударити по лобі з новою силою. І, так і дивись, нові іноземні гості України звернуть увагу на величезну кількість так і недобудованих цегляних коробок замість нових гарних і затишних будинків...