Наближення президентської кампанії змушує розглядати буквально під мікроскопом діяльність та висловлювання як лідерів політичних блоків, так і учасників тих політичних сил, що є їх складовими. З огляду на перспективи висунення єдиного кандидата від опозиції розглядається також і активність партій — учасниць опозиційних блоків, і голосування за рішення, що неоднозначно сприймається українським суспільством. Про це — розмова з першим заступником голови фракції «Наша Україна», лідером Української народної партії Юрієм КОСТЕНКОМ.

— Перспектива висунення єдиного кандидата на президентських виборах від демократичної коаліції — інтрига номер один в політичному житті України останнього місяця. Нещодавно ви заявили, що в Німеччині Ющенко, Мороз і Тимошенко висловилися за створення єдиної коаліції на вибори-2004. Однак майже одразу в ЗМІ з’явилися не те щоб спростування, але заяви — про самодостатність соціалістів та досить прозорий натяк Юлії Тимошенко, що вона за крок до самостійного походу на вибори.

— Те, що Ющенко, Мороз і Тимошенко у розмові із заступником голови Соціал-демократичної партії Німеччини підтвердили свою готовність працювати над створенням єдиної коаліції з єдиною програмою та єдиним кандидатом, це факт, оскільки розмова відбувалася в моїй присутності. Я також абсолютно переконаний, що до виборів 2004 року має бути створена єдина коаліція демократичних сил — від правоцентристів до лівоцентристів, яка висуне не три чи п’ять кандидатів, а одного. До офіційних переговорів між «Нашою Україною», СПУ та БЮТ справа ще не дійшла, але попередні консультації, які тривають протягом останніх місяців, дають мені підстави прогнозувати, що вже восени ми можемо вийти на єдину коаліцію.

Мова про те, хто має бути цим єдиним кандидатом, у Німеччині не йшла. Але очевидно, що ми всі маємо працювати на результат. Попереднє рейтингове голосування уже відбулося під час парламентських виборів-2002, і ці рейтинги в цілому зберігаються вже більше року, якщо судити з соціологічних опитувань щодо шансів імовірних кандидатів у президенти.

— Ви говорите про створення єдиної коаліції, а тим часом Українській народній партії закидають, що її активність є ознакою бажання виокремитися з «Нашої України» в таку собі буферну фракцію.

— По Інтернету гуляють ще й чутки, ніби я маю намір балотуватися в президенти. Мушу розчарувати авторів чуток: я не належу до числа тих депутатів «Нашої України», котрі намагаються рятувати демократію від режиму, пропонуючи свою кандидатуру як альтернативну до кандидатури Ющенка. Я поважаю людей з фантазією, але тут мало спільного з політикою.

Щодо розмов про «ультранесамовиту» активність УНП, яка начебто має на меті вихід з «Нашої України», то це, перепрошую, в кого як працює логіка. Я ще не бачив, щоб хтось збільшував політичну силу блоку або кандидата в президенти своєю пасивністю. Щоб досягти результату, а тим більше такого, на який демократичні сили розраховують в 2004 році, потрібно максимально мобілізувати людей, щоб не розгубити перевагу і не дати сфальсифікувати результати виборів. Щоб перекрити спостерігачами близько 33 тисяч виборчих дільниць, треба людей і залучити, і навчити. Поки що ми на першому етапі — вивести їх з політичної сплячки, довести, що від їх активності залежатимуть результати виборів, а від цього — і якість їхнього життя. Претензії до УНП, що ми в блоці це робимо найактивніше, виглядають дивно, якщо ми працюємо на перемогу одного й того ж кандидата на президентську посаду.

— Під кутом зору стосунків усередині опозиції розглядають зараз і деякі голосування — зокрема, довкола відправки українських миротворців до Іраку. Одним з аргументів проти було те, що цим підсилюються позиції діючої влади...

— Є два можливих підходи: розглядати цю ситуацію так, ніби існує тільки с ь о г о д н і, або орієнтуватися на з а в т р а. На моє переконання, завдання політиків — не затверджувати голосуванням результати соціологічних опитувань, а навіть через непопулярні сьогодні рішення давати Україні перспективу. Підтримку ВР пропозиції про направлення миротворчого контингенту в Ірак я розцінюю як одне з найдалекоглядніших державніших рішень, що засвідчує початок формування національних інтересів.

Щодо політичного аспекту цього рішення — це перспективи активізації стосунків з Євросоюзом та НАТО. Пригадайте: підтримка з боку ЄС такого стратегічного українського проекту, як Одеса—Броди, з’явилася одразу ж після направлення українського батальйону РХБ-захисту до Кувейту. За оцінками експертів, при послідовній зовнішній політиці Україна може стати членом НАТО вже у 2008 році, під час другої хвилі розширення альянсу. Ставши членом НАТО, ми можемо претендувати на членство в ЄС, що для УНП є одним з головних політичних пріоритетів.

Стосовно економічного аспекту, то участь у відбудові Іраку дасть Україні можливість перекрити всі ті витрати, які ми несемо під час відправки миротворців, у сотні разів — завдяки участі наших підприємств у видобутку іракської нафти та будівельних роботах. Стратегічним питанням також є диверсифікація джерел постачання нафти: доступ до близькосхідної нафти дозволить завершити формування нового трансконтинентального енергетичного коридору до Європи через територію України.

Мотивація, що, мовляв, діюча влада використає це рішення на свою користь, не витримує критики, бо ми повинні в першу чергу керуватися національними інтересами, а не того чи іншого посадовця. Бо посадовці приходять і йдуть, а інтереси держави і її громадян залишаються завжди.

Проте тут було одне «але»: говорити «так» можна лише в разі отримання необхідних гарантій з боку західних партнерів, що всі витрати не ляжуть на український бюджет. І коли такі гарантії ми отримали, політична група УНП, як, до речі, і лідер блоку Віктор Ющенко, висловилася за підтримку цього рішення.

— Багато галасу останнім часом наробила заява Івана Драча про те, що «Нашій Україні» треба було йти не в опозицію, а створювати більшість, і від вас чекали спростувань.

— Мені дуже дивно, що зараз це подають мало не як сенсацію. Ще до завершення виборчих перегонів-2002 я висловлював думку, що в разі, коли «Наша Україна» не набере кількості голосів, достатньої для самостійного утворення парламентської більшості, вона має ініціювати створення більшості за участю фракцій, близьких за ідеологією. В тому числі й блоку «За єдину Україну». Прошу звернути увагу: не увійти до більшості, створеної в адміністративний спосіб (як тлумачать тепер слова Драча), а ініціювати створення більшості на базі програми «Нашої України», яку підтримала найбільша кількість виборців.

Чому? Під час виборів ми обіцяли поліпшити життя людей, після виборів ми мали це виконувати. Як? Виборців мало цікавило. Найреальніший шлях — компроміс, який за моделлю 2000 року (тоді була утворена неліва парламентська більшість для підтримки уряду Ющенка) давав змогу поступово покращувати економічне становище громадян. Відхід у глуху опозицію, на моє переконання, був вигідний політично, але не давав шансів на виконання передвиборної програми.

Тому, починаючи з травня минулого року і аж до вересня, я й працював за дорученням Ющенка над пошуком схеми, яка б дала змогу сформувати владу з урахуванням результатів виборів. Зокрема, разом з Сергієм Тігіпком ми розробили проект документа, який вперше в історії українського парламентаризму дозволяв перейти на європейську модель формування коаліції — починаючи не з поділу портфелів, а з ухвалення її учасниками спільної програми. Це був перший крок до формування в Україні політично відповідальної влади. І не вина Ющенка, що запрацювала на повну потужність машина адмінресурсу і шаленим опором з Банкової цю роботу було зірвано.

Нині ми в парламенті працюємо як опозиційна фракція і готуємося до президентських виборів. Переконаний, те, що нам не дали зробити у 2002 році, ми завершимо в 2004-му, після нашої перемоги.

Взяла інтерв’ю Марина ІВАНЕНКО.