Притягальна спроможність, або Рік «генерального» перелому

Хоч яким парадоксальним це здаватиметься, саме ці розмови і спроби є своєрідним показником генпрокурорської спроможності. Тому що в країні, на загальну думку, глибоко пронизаній корупцією, прокуратурі та її керівникові є що робити. Тому що вони — прокуратура і Святослав Піскун — роблять державну справу, тобто конкретно виконують функціональні обов’язки з контролю над дотриманням законності. Ще одна ознака спроможності Генпрокурора — не тільки те, що кажуть про нього «скривджені» його роботою, а й те, що голоси цих скривджених лунають з усіх секторів політичного життя, з усіх регіонів країни й з усіх органів влади.

В умовах, коли від державної особи нерідко вимагають служіння не професійній справі, а інтересам якого-небудь табору суспільно-політичного протистояння, яким охоплена країна, не в усіх керівників ця рівновіддаленість виходить. Особливо в керівників так званих силових відомств, яких так легко використовувати в якості обушка проти опонентів. Святославові Піскуну це вдалося. До нього з однаковою частотою й в однаковій тональності звертаються усі. Або прохають розібратися, або благають «пощадити».

За кількістю звертань Святослав Піскун — «фаворит» у Президента. Леонід Кучма особисто просив Генпрокурора розібратися із ситуацією, наприклад, в АПК і ВМС; простежити за виконанням бюджетного законодавства, насамперед у банківській сфері; з’ясувати, як справи з дотриманням законності в таких делікатних питаннях, як забезпечення свободи слова і захищеність журналістів.

Президент країни резонно сподівається на реакцію Генпрокуратури на свої запити, і вона не примушує на себе чекати.

За результатами перевірки проти колишнього командувача ВМС України Михайла Єжеля порушили кримінальну справу за фактами перевищення службових повноважень і несумлінного ставлення до військової служби. А загалом протягом цього року органи прокуратури порушили 27 кримінальних справ за фактами корупції та діяльності оргзлочинності у ВМС. До відповідальності притягнуто 21 посадову особу.

Президент дав вказівку Генпрокуратурі припинити розслідування фактів «наїзду» журналістів на... себе особисто, тому що їхні публікації, що друкуються в бозна-яких виданнях, зовсім не заважають йому виконувати службові обов’язки. За таке розслідування, що почалося, найбільше дісталося від журналістів саме Святославові Піскуну. Але навіть втручання Президента не прискорило розв’язку — Генпрокуратура закрила справу тільки після того, як переконалася, що вона не варта дірки від бублика.

У минулі часи Генпрокуратура одержувала дві тисячі депутатських запитів на рік. Сьогодні запитів, що стосуються різних справ і розслідувань, вже отримали більш ніж 6,5 тисячі. Такий рясний прояв уваги — не що інше, як підтвердження довіри. На загальну думку, депутати побачили дієвість роботи прокурорських органів і швиденько «прилаштувалися». Адже розв’язання проблем, пов’язаних з контролем над дотриманням законності, — добра підмога в повсякденній роботі будь-якого депутата в «рідному» виборчому окрузі чи партії в «підгодованому» регіоні. От і пишуть з приводу і без прямо до прокуратури. Чому не написати і не змусити працювати іншого? Адже це і є демократія й ефективність керування в депутатському розумінні.

Проблема стала актуальною, коли при Святославі Піскунові органи повели боротьбу з олігархічною злочинністю — не дрібними сошками з «човників», що набрали вагу, а банками, корпораціями, компаніями, холдингами. «Важкоатлети», що наростили «м’язи» завдяки приватизації колишньої держвласності, нині мають могутнє лобі й у парламенті, й у виконавчій владі. «Прихватизація» — справа, звичайно, прибуткова, але з погляду закону аж ніяк небезперечна й образлива для держави. От і грають ці лобісти, чиє рильце в пушку, у взаємне надання послуг з надання допомоги в боротьбі з Генпрокуратурою. У видимому житті ці «борці» можуть належати до різних політичних сил, підтримувати владу чи так звану опозицію, але в реальній, тіньовій, діяльності допомагають один одному як можуть. Мало того, спільними зусиллями намагаються підчепити генерального «на гачок», зробити коли не ручним, то хоч у чомусь залежним.

На прикладі справи з Юлією Тимошенко, що триває кілька років, як у дзеркалі, видно всі особливості стосунків з бомондом. Саме на цій справі певні сили (одночасно руками комуністів та їхніх колишніх опонентів) намагаються «завалити» Генпрокурора. Механізм простий: на Тимошенко до Верховної Ради йде подання про позбавлення депутатського імунітету. Коли раніше воно «прокочувалося», то за Святослава Піскуна взагалі не доходить до розгляду. Проте суди різних інстанцій із завидною сталістю закривають кримінальні справи проти Тимошенко та її родичів з колишніми товаришами по службі. Закривають як нібито необґрунтовані чи такі, що мають формальні хиби. Розрахунок простий: показати всьому світові й — головне — керівництву країни, як погано працюють слідчі органи.

Проаналізувавши парламентські дії, що так чи інакше стосуються прокуратури та її керівника особисто, легко переконатися, хто «підігрів» попереднього генпрокурора Михайла Потебенька на «газават» Святославові Піскуну. А коли взяти два травневі голосування за проектами про те, щоб він відзвітував перед парламентом за долю соратників і самої Юлії Тимошенко, то, звичайно, крім самої «жертви» серед ініціаторів розгляду цього питання бачимо, відповідно, чотирнадцять і вісім депутатів із фракції СДПУ(о). Політично природно, що інші фракції й групи більшості відмовилися підтримати «тонку» гру пропрезидентської сили.

Посада Генпрокурора в кадровій «короні» — ледь не найголовніший «діамант». Святослав Піскун став «жертвою» власного «фаворитизму». Коли Президент України довіряє йому, то по-візантійськи далекоглядно використовуватиме діяльність Генпрокурора в якості рішень самого глави держави, у противному разі — усе валитиме на самого Генпрокурора.

До боротьби за Святослава Піскуна долучилися й інші впливові гравці політичної арени, наприклад, з фракції «Регіони України». Усьому парламенту відомо про негласну домовленість між «регіоналами» й фракцією Юлії Тимошенко про синхронне голосування: скільки голосів тимошенківці віддадуть за ініціативи уряду Віктора Януковича, стільки само «регіоналів» утримаються під час розгляду тимошенківських справ, наданих прокуратурою. Ніхто не знає, чи була така домовленість досягнута за столом переговорів, але те, що голосування, наприклад, з програми уряду відбулося саме так, відомо усім, хто передивлявся відповідні протоколи. Нині вірні «багнети» Юлії (Шкіль і Хмара) знову виступили з вимогою відставки Святослава Піскуна. А що дивного? Усім вигідно нацьковувати колег на опонентів: есдекам — використовувати Тимошенко проти Януковича, Ющенка й Генпрокурора (за принципом: поматросив і кинув), «регіоналам» — ту саму Тимошенко проти есдеків, Ющенка з комуністами й соціалістами — проти Президента, эсдеків, «регіоналів» й усієї влади в цілому. Конкретним результатом розгнузданого «гармидеру» стало те, що Генпрокуратура фактично позбавлена перспектив домогтися сьогодні справедливого рішення Верховної Ради щодо Тимошенко, бо голосів нізащо не вистачить: меншість буде проти, а більшість з горем навпіл нашкрябає голосів із двісті замість необхідних 226. А у фракції СДПУ(о), між іншим, майже сорок депутатів. От тобі, бабо, й Юра!

Така сама боротьба розгорнулася в регіонах. Святослав Піскун безжально й оперативно позбувся тих, хто не захотів або не зміг працювати інтенсивно й по-новому. Серед прокурорських ходить фраза, нібито сказана генеральним на одній із нарад обласним прокурорам, коли він зажадав посилити боротьбу із злочинністю, незважаючи на осіб: «Ви ж солідні люди, генерали, з вами губернатори цілуються... Ви що, не можете вимагати?». Тепер «друзі» взяли цю карту й намагаються використовувати її в регіонах.

А поки що сили й енергію генерального відволікають на все що завгодно, тільки не на широкомасштабну боротьбу зі злочинністю. Мабуть, Святослав Піскун знає, як це зветься, — співучасть. Але учасники-співучасники називають це інакше — «політикою». Така політика народові не потрібна. Але один рік на посаді — це лише початок. Як то кажуть, добрий початок — половина діла.