Хто рано встає, тому Бог закордонний паспорт дає

Мені як киянці дуже «пощастило». З деякого часу у нашій найєвропейськішій із столиць уперше в Україні (!) почали видавати паспорти нового зразка. Технологія суперпрогресивна і супердорога! Цілком зрозуміло, що для створення особливих зручностей для своїх співгромадян грошей не вистачило.

У черзі з’ясувалося, що таких, як я, «щасливчиків», котрі приходять до ВВІРу вже втретє, вчетверте і навіть вп’яте, чимало. Тут-таки мені виклали всю доступну інформацію — що, де, почім. З’ясувалося, паспорт можна зробити терміново. Якщо мати гроші і знайти «потрібних» посередників. Навіть дали адресу якогось підприємця, котрий допомагає одержати документ за кілька днів. Коштує ця послуга всього 700 гривень.

Подумки понишпоривши в гаманці, я зрозуміла всю безнадійність свого становища. І знову звернулася до черги:

— Коли ж треба сюди прийти, щоби потрапити хоча б до першої п’ятірки?

— Найкраще о сьомій ранку, — пояснила одна бабця. — Прийдіть, запишіться до списку і гуляйте собі до початку прийому!

Отож довелося встати о шостій ранку, щоб до восьмої бути вже «на посту». О цій порі почали підтягуватися співробітники, прийшов і начальник.

— Чому так рано? — поцікавився він співчутливо.

— Та хочу до списку записатися, — відповіла я. (Прийом цього дня починався з третьої години дня.)

О дев’ятій мій терпець урвався, і я поїхала на роботу. Повернулася о пів на дванадцяту і виявилася в списку, тобто в черзі... восьмою. Бо свідків мого вранішнього стояння не знайшлося.

Остаточно зіпсувало настрій оголошення, яке висіло на дверях. З’ясовується, ВВІРи нещодавно почали вимагати довідку про судимість (чи несудимість, у кого як). «Без неї закордонний паспорт не видадуть! — пояснили мені в черзі. — А в деяких ВВІРах навіть документи не приймуть!»

Тут-таки висів зразок квитанції, за якою треба було сплатити двадцять гривень сорок копійок за довідку. У квитанції все це було цинічно названо «інформаційними послугами Управління оперативної інформації МВС». Та кому потрібна така послуга?!

За інформпослуги варто було б заплатити не МВС, а черзі, яка сидить у ВВІРі, подумала я. Саме в неї я з’ясувала, що раніше цю інформацію відділи віз та реєстрації запитували самі. У своєму ж відомстві. До того ж зовсім безплатно. Тепер один підрозділ МВС примушує громадян купувати таку інформацію в іншому підрозділі МВС. Довідку треба чекати десять днів. Коли хочеш отримати папірець терміново, його ціна зростає до 70 гривень. Майже стільки ж — 85 гривень — коштує сам закордонний паспорт (точніше, держмито за його оформлення).

...Паспортистка заповнила мою анкету (на комп’ютері) і за допомогою цього ж комп’ютера запропонувала сфотографуватися. Остання обставина мене збентежила, адже фотографії я принесла з собою. Шкода, не знадобилися. Тепер фотозйомку проводять під час подавання документів. Я швидко уявила, який вигляд матиме на фото людина, котра піднялася о шостій ранку, у спеку курсувала між чергою і роботою і лише на початку п’ятої вечора потрапила до заповітного кабінету:

— Та мене ж на митниці не впізнають!

— Упізнають, упізнають! — недоброзичливо (як мені тоді здалося) процідила паспортистка. І про всяк випадок поцікавилася, чи не знаю я часом якоїсь державної таємниці. Добре хоч про це довідки не вимагають. Вірять на слово. Нечастий випадок у нашій міліцейській практиці...

Я підписала анкету, підрахувавши, що на всі кабінетні розмови разом із заповненням паперів і фотографуванням у мене пішло не більш як п’ятнадцять хвилин. Та ще півдня стояння в черзі.

— А чи скоро можна буде забрати паспорт? — поцікавилася я.

— Через півтора місяця! І з довідкою не тягніть! — нагадала паспортистка.

...Черга мене привітала. І попередила, що ці півтора місяця цілком законно можуть розтягнутися до трьох. Та це вже дрібниці.