ДНІ НАШОЇ ГАЗЕТИ НА ПОЛТАВЩИНІ ХОДІННЯ ЗА ТРИ РІКИ

Що найбільше імпонує голові обласної ради Володимиру Гришку в нашій газеті, так це те, що ми поважаємо точку зору автора, а звідси і плюралізм думок на її шпальтах, що дозволяє формувати об’єктивний зріз громадської думки.

— Так тримати й надалі! — побажав він. — Залишайтеся голосом всієї України! Але не полишайте без уваги регіональні проблеми, бо саме тут формується благополуччя держави. Проте зараз нам відведена роль пасинків. Прийнятий Бюджетний кодекс не сповна захищає місцеві інтереси. Більше того, він швидше схожий на зашморг для місцевого самоврядування. А ми ж не вимагаємо чогось непомірного, лише просимо чесно поділити спільний пиріг. Як можна пояснити ситуацію, коли з полтавських надр видобувають левову частку вітчизняних нафти і газу, а кошти за них осідають у столиці, бо хтось там дуже «мудрий» позбавив наші підприємства-видобувники права юридичної особи. То нехай забирають із собою і всі прямі та супутні проблеми! А як же інакше? Хіба вже не ясно, що конче назріла необхідність проведення децентралізації і деконцентрації як влади, так і покладених на неї обов’язків?..

Студентська аудиторія притягальна насамперед відкритістю й незаангажованістю, а ректор Полтавського державного педагогічного університету професор Володимир Пащенко відкритий, зате принциповий. І нічим нам було крити: таки недостатньо на шпальтах «Голосу України» присутня молодь, а за нею ж майбутнє. І, без сумніву, на психологію двадцятирічних накладають негативний відбиток і невчасно виплачена стипендія, і невідремонтований гуртожиток, і засилля іншомовної друкованої та електронної продукції, а в підсумку — відсутність справжньої, якщо хочете — батьківської, турботи про підростаюче покоління. А їм же за рік-другий сіяти розумне, добре, вічне. То з яким серцем їде на село випускник вузу, коли знає, що для того, щоб там вижити, йому найперше потрібно не за конспектами сидіти, а завести корову, свиней, будувати своїм коштом житло? Про який рівень знань і освіти може йти мова? Чи, може, саме неуки й потрібні країні завтра?..

Як і в попередні роки, надзвичайно напруженим видався діалог з читачами в прямому ефірі обласної державної телерадіокомпанії «Лтава». Загалом же спілкування пройшло толерантно, хоча слухачі й не обходили гострих тем, тим самим спонукаючи нас активніше захищати їхні законні інтереси. Загалом же творча співпраця газети Верховної Ради і колективу «Лтави» досить плідна, чому немало доклав і особистих зусиль генеральний директор компанії, заслужений журналіст України Микола Ляпаненко. І, як зазвичай ведеться між колегами-однодумцями, саме у неформальному спілкуванні народжуються нові цікаві задумки і проекти, втілення яких має сприяти не лише подальшому утвердженню нашого видання в області, а й принципам відкритості, гласності преси загалом...

Хоч як дивно звучить, але проблема №1 для Кременчука, трьохсоттисячного міста, яке стоїть на воді, —- саме вода. Точніше, її достатня кількість. Про це з болем говорив міський голова Микола Глухов:

— Схоже, збулося передбачення письменника-земляка Феодосія Рогового про екологічну катастрофу, спричинену спорудженням рукотворного моря на Дніпрі. Заручниками тодішньої імперської політики стали нащадки, а наші діти й онуки пожнуть ще гіркіші плоди. Це чергове застереження, до якого ніхто не прислухається. А нам, місцевій владі, щодня доводиться стояти перед людьми. Як на іспиті. Й давати не пояснення чи обіцянки, а конкретні зобов’язання, що, коли і як зміниться на краще. А як усе здійснити, не маючи достатніх коштів?

Говорено й переговорено за новий міст через Дніпро. Ще покійний мер Іван Пономаренко кілька разів виступав у «Голосі України», як міг агітував за проект, та віз і нині там. Міській казні він просто не по кишені. Ніяк не може вишукати 300 млн. грн. і держава. Та, як кажуть, дорожче вийде. Бо старий, Крюківський, може «репнути» будь-якої миті. То кому вигідна така міна сповільненої дії?

Загалом місто справило на нас приємне враження: охайне, причепурене після зими, будується. Індустрія поступово нарощує темпи виробництва. Прикладом успішного влиття в ринкову економіку може слугувати концерн «Крюківський вагонзавод», де освоєно випуск пасажирських вагонів, щороку створюють до тисячі нових робочих місць. Свій шлях торують на автоскладальному заводі: нині це базове підприємство країни зі складання легковиків «Волга» кількох модифікацій, тут також випускають «Газелі», «Соболі», УАЗи, «Жигулі». П’ять років тому місцевий м’сокомбінат збанкрутів і на ньому вже було поставили жирного хреста. Та в столиці знайшлися інвестори, і зараз ВАТ «Кременчукм’ясо» переживає друге народження: проведено докорінну реконструкцію, встановлено сучасне обладнання, продукція знаходить покупців далеко за межами міста та області. Вироби колісного заводу — 155 модифікацій — знані на теренах колишнього Союзу, а ще в країнах Балтії, Угорщині, Болгарії, Данії, Франції. Їх якість підтверджена міжнародним сертифікатом ІSO. Якщо стисло передати головне побажання, почуте в трудових колективах цих підприємств до нашої газети, то воно стосується захисту вітчизняного товаровиробника, всілякої його пропаганди...

Селище Градизьк — колишній райцентр, з повним мішком проблем, найпекучіша серед них — безробіття. Сергій Лєтников, селищний голова, вдруге обраний на цю посаду, отож краще за будь-кого обізнаний з ними. Щодня, щогодини саме йому доводиться їх вирішувати.

— Ось візьміть і напишіть, як гноблять нас правоохоронці, —емоційно переповідає він перипетії боротьби за рибний ринок, який є комунальною власністю громади. — Ми там створили до сотні робочих місць, але це комусь не подобається, бо ласий шматочок.

Історія ця задавнена і ми обов’язково до неї повернемось, а коротко суть така. Риболовля для місцевих жителів давній і традиційний промисел. Як, нікуди правди діти, і браконьєрство. Більшість саме з цього й живе. Проте настав час навести на воді й на березі бодай елементарний порядок. Цього хочуть обидві сторони, проте бачення шляхів до порядку збігається не в усьому.

— Люди хочуть жити не «по поняттях», а по закону, — доповнює голова Глобинської райради Сергій Шишацький. — Вони й до мене неодноразово приходили. Та не все вдається вирішити водночас...

А нам подумалось: хоч би не спіткала їх доля багатьох наших співгромадян, котрі, купившись на щедрі обіцянки, в кінцевому підсумку залишилися з носом...

З гори Пивихи, найвищої точки Лівобережної України, відкривається неповторний краєвид на Дніпро-Славуту. Хоча таїть у собі безмежна вода і велику небезпеку. Пронозівський сільський голова Іван Тишко не виключає, що коли й надалі не будуть виділятись кошти на укріплення берегової лінії, то село, щоб не змило в Дніпро, за десяток років доведеться переселяти.

— Один кілометр таких робіт обходиться щонайменше в мільйон гривень. А тільки по нашій сільраді таких кілометрів набереться більше двох десятків. Я часто спілкуюсь із нашими старожилами —так вони переповідають, що й за царату існувало височайше повеління берегти заповідну берегову зону, так звану бичову. А нам, виходить, до того й діла нема?..

І знову ми на Сулі. В селі Липовому. На другому березі вже Черкаська область. Ми прощаємося з колегами і друзями нашої газети, щоб зустрітись якомога швидше...

Полтавська область.