Невдовзі відзначатиметься 500 років гнізда Гіреїв — Бахчисарая, який називають скарбницею пам`яток середньовіччя. Набагато стародавніші, заселені ще з часів палеоліту, неоліту і епохи бронзи, його романтичні дивовижно красиві околиці з древніми руїнами рукотворних печерних міст - Бакла, Качі-Кальон, Чуфут-Кале, Тепе-Кермен, Киз-Кермен, Ескі-Кермен, печерних монастирів Челтер-Мормора і Шулдан, з пануючим над усіма Мангупом.

Святе місце порожнім не буває

Звідси відкриваються неозорі далі: майже весь гірський Крим від севастопольського рейду до Чатирдага, заросле плато і руїни древнього міста, не перекритий пізнішими культурними нашаруваннями археологічний і архітектурний комплекс якого занесено ЮНЕСКО до списку унікальних світових історичних пам`яток.

Із цих стратегічних вершин наші предки здаля стежили за пересуванням кочівників і контролювали важливий торговельний шлях між Херсонесом і Степом. Не випадково під час облоги Севастополя фашистами командувач німецьких військ Манштейн обрав саме Мангуп своїм спостережним пунктом. Залишки його ставки і нині оглядають туристи на південному схилі гори.

Тут наша цивілізація зустрілася з Грецією і Римом, перші християни з`явилися ще в І віці нової ери. Православним князівством Феодоро із «захмарною столицею в Мангупі» правили князі з древнього візантійського роду. Воно мало тісніші і дружніші стосунки з Руссю, ніж попередники — греки. Зуміло не розчинитися в Кримському ханстві, зберегти самостійність, залишитися осередком візантійсько-грецько-християнських традицій, противагою півострівним католикам-генуезцям і мусульманам-татарам.

Протягом своєї тисячолітньої історії князівство і його столиця виступали під різними назвами. У VІ і VІІ століттях це країна Дорі і її центр Дорос, у X ст. — уперше згадано назву Мангуп. Далі таємничий період в його історії, і з середини XІV і у XV столітті воно відоме як найзначніше і величніше на півострові князівство Феодоро.

Спресований у часі досвід цивілізацій, «минуле в сучасному» вчувається в усьому цьому унікальному місці, нероздільному з материковою Україною, з такою ж багатющою, трагічною і прекрасною історією. Хоч як це дивно, про нього, на жаль, досі ще мало знають і cпраглі до історії та екзотики гірсько-лісових пейзажів туристи і курортники, й самі кримчани. Але сьогодні це популярний улітку і взимку, відомий краєзнавчий маршрут з потенціалом постійних подорожей груп іноземних туристів.

Казан народів

Проте якраз нині у людей просинається живий інтерес до історії краю, призабутих місць, які відігравали значну роль у житті середньовічної Таврики. Йдеться про період, коли в Європі вже закінчилося «велике переселення народів», яке зачепило й територію півострова і повністю знищило тавро-скіфську державу зі столицею Неаполь Скіфський, що була на місці сучасного Сімферополя. Частина різних племен залишилася на чарівному півострові, злилася з вцілілими тавро-скіфами і греками й утворила ту етнічну групу, яка потім заселила печерні міста. Тоді в Тавриці посилився вплив Візантійської імперії, яка для зміцнення своїх рубежів стала зводити в другій половині VІ ст. потужні фортифікаційні споруди. На перевалах головної гряди Кримських гір були збудовані велетенські кам`яні стіни, покликані перегородити шлях на Південнобережжя кочівникам. А в південно-західній частині півострова оборонні споруди були утворені самою природою — неприступні, зручні для спостереження і оборони столові гори, які вивищувалися на сотні метрів над благодатними долинами, що їх оточували.

На вершинах цих гір Візантія ставила свої гарнізони, щоб спостерігати за степом і долинами річок, а в разі небезпеки затримувати ворогів. Під захист цих укріплень стали стікатися жителі довколишніх долин, і вже до VІІ—VІІІ століть тут, на великих торговельних шляхах, з`явилися розвинені середньовічні міста з феодальними цитаделями. Оскільки всім бажаючим притулитися поближче до неприступних гірських фортець місця не вистачало, стали вирубувати житла в легкому для обробки вапняку. На той час більшість населення Таврики вже сповідувало християнство. А до середини VІІІ століття починається нова сторінка печерних міст — сюди масово приїздять монахи-біженці з центру імперії, яка забороняла монастирі і поклоніння іконам. Тоді ж тут ненадовго розширює свій вплив і Хазарський каганат, який разом з Візантією зазіхав на причорноморські землі. Внаслідок хазарських набігів життя в багатьох печерних містах завмирає, а остаточно більшість із них перестає існувати в середині ХІІІ століття, після походів племен печенігів, половців і татаро-монголів.

Гірське гніздо

Могутній вапняковий останець Мангуп здіймається на 630 метрів над рівнем моря, як острів, серед Ай-Тодорської, Джан-Дере і Каралезької долин. Сповите легендами і пам`яттю про древньохристиянське князівство — державу Феодоро («Дар Божий»), Мангупське плато закінчується крутими скелястими урвищами, які досягають по вертикалі до ста метрів. Північний схил перетинають глибокі яри Капу-Дере (Ворота), Гамаль-Дере (Баня) і Табан-Дере (Шкіра). В їх верхів’ї — потужна оборонна стіна з баштами. Східний відріг називають Тешклі-Бурун (Дірявий мис), за яким Еллі-Бурун (Вітряний), Чуфут-Чоагран-Бурун (Заклик у іудеїв) і Чамни-Бурун (Сосновий мис). Тут вас вразять заглиблена в каміння колія стародавньої колісної дороги, вирубні печерні каземати, споруди для зберігання води, винограду, склепи для погребіння, молільні, цитаделі, дозірні башти, штучні печери і підземні тюрми, базиліки, печерний кафедральний собор Судилища, храм Трьох Вершників, фрески ХІІІ—ХІV століття, висічені колони і підніжки, сходинки, вікна, олтарі, жертовники, іконостаси. А ще залишки княжого палацу, інших християнських храмів і монастирів ХІІ—ХІV віків та мальовничих споруд, оборонних стін, мереживо цілих ланцюгів печер, з`єднаних драбинками, переходами, балконами...

Одна зі старіших споруд Мангупа — монументальний храм-базиліка святих Костянтина і Єлени, де знайдено мармурову плиту зі знаком родичання візантійських імператорів із гербом Палеологів, «від крові яких походили місцеві царі». Найцікавіша для туристів печерна церква Мангупа розташована над головною дорогою до східних воріт.

Фортеця Мангуп захищалася стінами і вежами, що утворювали могутній гірський оборонний комплекс. Як ніде вдало, природні умови поєднувалися тут з рукотворними укріпленнями. Після невдалого походу князя Ігоря на Константинополь Візантія бере князівство під свій захист. Та імперія слабла. Манускрипт розповідає про зустріч у 962 році послів готського князя з київським, який прийняв і затвердив протекторат над цим краєм. Але після перемоги імператора Цімісхія над князем Святославом ця місцина — знову під владою Константинополя. Найбільшого розквіту князівство і місто, яке найвище за всіх на півострові здійнялося до хмар, досягло в ХІV—ХV століттях, коли ослабла татаро-монгольська Золота Орда. Тодішні письмові джерела свідчать, що, оточені звідусюди татарами і генуезцями, феодорити звели нові і реконструювали старі укріплення, посилили цитадель, добудували княжий палац і вийшли до моря, заснувавши цитадель Каламіту в районі нинішнього Інкермана. На деякий час Феодоро отримало у власність і Балаклаву. Сьогодні про ті часи розповідають лише книги, археологи, історики, екскурсоводи і руїни печерного міста, мешканці якого жили з молитвою, працювали і мужньо боролися з нападниками.

Руїни

Останнє печерне місто Мангуп загинуло через 22 роки після завоювання Константинополя і ліквідації Візантії турками-османами, у 1475 році — по тривалій боротьбі з їхніми військами, які за короткий час завоювали півострів повністю.

31 травня 1475 року османська держава, проковтнувши Візантійську і Трапезундську імперії, висадила десант під Кафою (Феодосією). Місто капітулювало на шостий день облоги. Турки і татарські феодали брали одна за одною генуезькі фортеці на узбережжі, доки в липні не підійшли до Мангупа. 40-тисячне турецьке військо навіть з легкими і облоговими гарматами, які нападники зняли з кораблів, сходу взяти столицю Феодоро не змогло. Облога Мангупа тривала майже півроку.

Згідно з турецькими джерелами, османи взяли неприступну фортецю голодом і хитрістю: вони удали, що відступають, виманили жителів у засідку і знищили. Польський посол до турецького хана Броневський через два століття писав: «... два замки, збудовані на високій і широкій скелі, дорогоцінні грецькі храми і споруди, кілька струмків, що стікають зі скелі, чистих і дивних... після підкорення турками вигоріли майже вщент... Ось чому і немає вже нічого привабливого, крім верхнього замку з чудовими воротами, прикрашеними грецькими написами і багатим мармуром, і високої кам`яниці, в якій за варварською самовитістю ханів іноді тримають московських послів, з якими жорстоко поводяться».

Турецький мандрівник Евлія Челебі занотував: «Завоював твердиню ... Гедик Ахмед-паша, який сім разів ходив у похід на цю цитадель і на восьмий раз, поклавши 7 тисяч яничарів, узяв її... Поклав стільки воїнів, що через це сам впав від державного гніву. Тому цю фортецю і назвали Мангуп — Злощасна».

Розправа з переможеними була жорстокою. На плато Мангупа під час розкопок базиліки виявили гробниці, вщерть завалені порубаними скелетами. Один з останніх православних князів цих місць Костянтин пішов звідси приймати постриг у Русь. А останню княжу сім`ю Феодоро турки згноїли в тюрмах Константинополя-Стамбула. Князя Олександра і всіх його родичів-чоловіків стратили. Жінки потрапили в гарем султана. Залишили лише заручника — маленького сина князя. Так загинуло останнє християнське вільне місто в Криму, де турки поставили свій гарнізон. Цією подією завершилося турецьке завоювання території Криму, три століття підвладної Османській імперії. Мангуп збезлюдів. Та хто лишився живим, той і в оточенні турок і татар знайшов сили і мужність втримати християнську віру. Навіть тоді князівство Феодоро зуміло зберегти самостійність і християнські традиції, об`єднало у своїх кордонах більшість християнського населення півострова, прийняло естафету Херсонеса, зруйнованого ордами татарського мурзи Едигея, і стало християнським центром Тавриди.

Пам`ять

Останні жителі Мангупа залишили його майже двісті років тому, триста літ розтягуючи священне каміння руїн для своїх буденних господарських справ. Так загинуло чимало вишуканих споруд середньовіччя. Нині тут постійно наші й закордонні подорожні з Австрії, Англії, Німеччини, Швейцарії, студенти-археологи з Польщі й Голландії, скаутські та пластунські групи зі Львова, Канади, Франції, США...

Це місце паломництва багатьох православних молодіжних організацій з усіх куточків світу. Вже багато років тут незмінна дислокація завжди щедрих на коштовності археологічних розкопок під керівництвом професора Таврійського національного університету Олександра Герцена. Вони рятують для науки те, що лишилося. Кілька зим тому неподалік від двоповерхової цитаделі князів Феодоро, монастиря, що включає в себе кілька зв`язаних між собою печерних і наземних приміщень, обвалився добрячий шмат кінцевої частини мису Дірявого, оголивши середньовічні християнські поховання. В південному монастирі у великому гроті Мангупа є одноапсидний печерний храм ХV століття зі ще збереженими фресковими зображеннями Ісуса Христа і Святителів — Іоанна Предтечі, Спаса Нерукотворного, Пресвятої Богородиці, Архангела Гавриїла, Архістратига Михаїла в одязі воїна. А ось базиліку, засновану в VІ столітті, вже спаплюжили сучасні варвари-туристи, стерли фрески в печерному монастирі на південному схилі гори, обмалювали «автографами» скелі й ворота цитаделі. Древня пам`ятка поволі перетворюється на занедбане звалище. Унікальна історична реліквія, місце загибелі наших предків перестає бути священним. А ще мріємо, що «турбізнес у Криму, заснований на різноманітних формах його організації, може і має відіграти одну з основних ролей у розвитку економіки автономії». Щоб це збулося, варто не втрачати почуття відповідальності за збереження цієї воїстину безцінної перлини туризму, навчитися належно зберігати її, доки не втратили. Адже саме на цих скелястих вершинах особливо відчутні подих віків, дотик до минулого та близькість до витоків історії людства...

...Тут вічні вітри. Мені час на маршрутку, що відвозить подорожніх від озера до станції Сірень. Не забути б набрати в баклажку гірської джерельної води і вже спускатися нижче хмар, щоб обов`язково повернутися в ці манливі місця ще не раз. Недарма вражений Мангупом професор-мандрівник англієць Едвард Кларк ще два століття тому написав: «Ніщо в будь-якій частині Європи не перевершить жахливої величності цього місця».

Крим.