На дванадцятому році незалежності наступ на українську мову і культуру набуває все більших масштабів і все цинічніших форм. Свідченням цього є ратифікація Європейської хартії регіональних мов і мов меншин у тому вигляді, в якому Верховна Рада прийняла її 15 травня.
Відомо, що Європейську хартію було розроблено з метою захисту тих мов, яким загрожує зникнення. Водночас у преамбулі Хартії зазначено, що «охорона і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні перешкоджати офіційним мовам і необхідності вивчати їх». Крім того, Хартія, враховуючи «специфічні умови <...> різних європейських держав», дає широкі можливості вибору з-поміж переліку зобов’язань таких, які відповідають національним інтересам держави, що ратифікує Хартію. Слід зазначити, що Хартію ще не ратифікувало чимало країн, в тім числі багатонаціональна Російська Федерація.
Зрозуміло, що тим, хто «проштовхував» прийняття цього документа у Верховній Раді, не йдеться ні про європейський вибір України, який лише задекларовано, ні про захист мов тих національних меншин, які перераховано в прийнятому документі, а саме білоруської, болгарської, гагаузької, кримськотатарської та інших. Проімперськи, шовіністично налаштована частина депутатів Верховної Ради використала Хартію, щоб юридично закріпити фактичне домінування російської мови в усіх сферах суспільного життя України.
Спричинене попередньою тривалою русифікацією викривлення мовно-культурного розвитку нашої країни полягає в тому, що фактично до становища упослідженої меншинної мови, яка потребує державної підтримки й захисту, яких досі не має, зведено мову титульної нації. На сьогодні єдиним захистом української мови є її державний статус. Надання, згідно з прийнятим документом, таких же прав російській мові як колишній мові загальноімперського поширення, що внаслідок відсутності в нашій державі мовної політики продовжує активно витісняти українську з її власної території, розцінюємо як аморальну й цинічну за своїм характером спробу використання Європейської хартії з метою подальшої асиміляції і лінгвоциду української нації на її власній землі. Вважаючи, що прийняття такого документа загрожує виконанню 10-ої статті Конституції, вимагаємо від Президента України, як гаранта Основного Закону, накладення вето.
Валерій Шевчук, Михайлина Коцюбинська, Роман Корогодський, Василь Лісовий, Сергій Гречанюк, Анатолій Шевченко, Віталій Дончик, Лариса Масенко.