Найхарактернішою рисою ринкової економіки є конкуренція, без неї ринок неможливий. Це аксіома з аксіом, що її підказав досвід цивілізації. Тому ставлення держави до проблем захисту конкуренції є лакмусовим папірцем справжніх прагнень до ринкових перетворень. Можна здійснювати різні заходи зі створення ринкової інфраструктури, приймати хороші закони, але якщо водночас не намагатися формувати конкурентне середовище, не забезпечувати рівних умов для розвитку бізнесу, то ринок ніколи не запрацює, як йому належить.

В Україні для захисту конкуренції десять років тому було створено Антимонопольний комітет. Про серйозні наміри ринкових перетворень свідчить статус, яким наділено комітет у перші роки його створення. Згідно із Законом України «Про Антимонопольний комітет України», введеним в дію постановою ВР від 26.11. 1993 року, він повинен був утворюватися Верховною Радою України у складі голови і десяти державних уповноважених. Голова комітету призначався за поданням керівника парламенту на сім років і, за законом, входив до складу Кабінету Міністрів України. Відставка Кабміну не тягла за собою відставки Голови АМК. Він міг бути звільнений з посади лише Верховною Радою України — за поданням її голови.

Відповідно до цього самого закону державні уповноважені Антимонопольного комітету призначалися на посаду Верховною Радою за поданням Голови Антимонопольного комітету терміном на сім років.

Прийнята Конституція статус комітету як структури Верховної Ради змінила. Основну роль у процедурі формування АМК почав відігравати Президент України. Згідно зі статтею 106 Конституції глава держави призначає і звільняє Голову АМК за згодою Верховної Ради України. Про призначення інших членів комітету тут не сказано жодного слова.

Відповідно до цих вимог було внесено зміни до закону про комітет. Якщо раніше АМК був державним органом, створеним Верховною Радою України для захисту конкуренції, то за редакцією Закону України «Про Антимонопольний комітет України» від 13.07. 2000 року він став центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, який є підконтрольним Президенту України та підзвітним Верховній Раді України.

У статті 9 цього закону зазначено, що Голова Антимонопольного комітету призначається та звільняється Президентом за згодою Верховної Ради. А  у статтях 10 та 11 закону визначено, що державні уповноважені та заступники Голови АМК призначаються на посаду та звільняються з неї Президентом за поданням Прем’єр-міністра України, яке вноситься на підставі пропозицій Голови Антимонопольного комітету. Якщо врахувати, що за визначеною законодавчо процедурою рішення після розгляду справ про порушення законодавства у сфері захисту економічної конкуренції приймає не голова, а колегіальний орган (яким є сам комітет у складі десяти державних уповноважених або його адміністративні колегії), то зрозуміло, що незалежним у процесі голосування має бути не тільки голова комітету, а й усі державні уповноважені.

Призначення та зняття з посади державних уповноважених із застосуванням найдемократичнішої процедури Верховної Ради значною мірою забезпечувало їх незалежну позицію під час прийняття особливо важливих рішень. У чинній редакції Конституції та Закону «Про Антимонопольний комітет України» статус державних уповноважених значно знижений. Вони є залежними від позиції Голови АМК, який, у свою чергу, є залежним від Прем’єр-міністра та Президента.

Голова АМК тепер не є членом Кабінету Міністрів України. Тому в змінах до Закону «Про Антимонопольний комітет України», які на початку 2003 року пройшли перше читання в парламенті, запропоновано надати йому право брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу. Зрозуміло, з питань, які належать до компетенції Антимонопольного комітету.

У запропонованих нині змінах до Конституції, котрі винесено на всенародне обговорення, персональний склад Кабінету Міністрів буде призначатися, як відомо, за поданням Прем’єр-міністра, Державними зборами — однією з двох палат Верховної Ради. Частину міністрів, які належать до так званого силового корпусу — міністри внутрішніх справ, з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, закордонних справ, оборони, а також голів Державної податкової адміністрації, митної служби, СБУ і Державного комітету у справах охорони державного кордону України — призначатиме Президент України за поданням Прем’єр-міністра України.

Решту керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабміну, крім вищезазначених випадків, призначатиме та припинятиме їх повноваження Кабінет Міністрів України. Для Антимонопольного комітету — це найгірший варіант з тих, що були раніше або могли б бути запропоновані тепер. Призначатиме навіть не прем’єр, а всі міністри разом. Кожен з цих міністрів потенційно може звертатися до Голови АМК з проханням послабити вимоги до підпорядкованих цьому міністрові структур, якщо вони не виконують вимоги конкурентного законодавства. А вони таки часто їх і не виконують.

Нагадаю, що серед повноважень АМК є контроль за дотриманням антимонопольного законодавства під час реалізації повноважень органами влади. Комітет у межах наданої йому компетенції має право видавати органам влади, органам адміністративно-господарського управління та контролю обов’язкові для виконання рішення про скасування або зміну прийнятих ними неправомірних актів, про припинення порушень і розірвання укладених ними угод, що суперечать антимонопольному законодавству, забороняти або дозволяти створення монопольних утворень органами влади, приймати нормативно-правові акти з питань припинення дискримінаційних дій органів влади.

Не таємниця, що належне виконання цих повноважень породжує масу проблем у стосунках з органами влади всіх рівнів. Принципова позиція комітету, коли він намагається захистити населення, підприємців, зумовлює спротив чиновників: часто вони «кличуть на допомогу» найвищих галузевих чи обласних керівників. А ті в результаті запропонованих змін до Конституції України тепер безпосередньо впливатимуть на призначення Голови АМК.

Про державних уповноважених у проекті, як і в чинній Конституції, нічого не згадується. Логіка підказує: якщо навіть Голову АМК не призначатиме Президент, то державних уповноважених, найімовірніше, призначатиме сам Голова АМК, як це тепер робиться у будь-якому міністерстві чи державному комітеті. Статус державного уповноваженого прирівняється до всіх інших співробітників. Таким чином буде зведена нанівець вся ідея функціонування незалежного колегіального органу, який був задуманий в перші роки ринкових перетворень в Україні.

Досить того, що фінансування комітету здійснюється через Кабінет Міністрів. Це об’єктивно ставить його у пряму залежність від високих посадових осіб в уряді, і особливо у Міністерстві фінансів. Тепер і призначення посадових осіб комітету відбуватиметься у такий неприйнятний спосіб.

Здоровий глузд свідчить: не можна, покладаючи на АМК повноваження припиняти порушення органів влади, надавати цим самим органам влади важелі впливу на комітет. Він може повноцінно виконувати поставлені перед ним завдання лише за умови повної адміністративної та фінансової незалежності від тих структур, на які має впливати. Цілком очевидно: якщо суспільство справді хоче мати дійовий орган захисту конкуренції, то йому слід надати такий статус, який нині має Рахункова палата. Адже функції, покладені на Антимонопольний комітет не менш важливі: наслідки порушень конкурентного законодавства для держави і суспільства можуть бути незрівнянно більшими, ніж неправомірне витрачання бюджетних коштів. Для того, щоб було що контролювати, треба спочатку наповнити бюджет. А якщо у нас ринок повноцінно не функціонуватиме, то важко розраховувати на істотне збільшення виробництва.

Не зайве нагадати практику інших країн. Розумні люди, як відомо, вчаться на позитивному досвіді інших, а не на своїх помилках. Так ось, у США повноваження захисту конкуренції здійснюють на федеральному рівні Відділ антитрестівського законодавства Міністерства юстиції США та Федеральна торгова комісія, керівників яких, за погодженням із Сенатом, призначає президент США. А у ФТК цей порядок поширюється не тільки на керівника, а й на членів цієї комісії. Їх усіх на сім років призначає президент та затверджує Сенат. Крім того, президент має право усунути з посади будь-якого комісіонера на підставі його бездіяльності, безвідповідального ставлення до своїх обов’язків, а також посадового злочину.

У Росії статус органу захисту конкуренції спочатку був значно нижчий, ніж в АМК України. На сьогодні вони зрівнялися. Міністерство з антимонопольної політики є центральним органом виконавчої влади, який підконтрольний президенту. Його очолює міністр, якого призначає та звільняє з посади президент Російської Федерації за поданням голови уряду РФ.

Після прийняття запропонованих змін статус нашого АМК буде значно нижчий не тільки порівняно з американським, а і з російським. Орган з таким статусом у поєднанні з недоліками його фінансування, чесно кажучи, просто не потрібен. Навіщо ж витрачати зайві кошти бюджету, нервувати підприємців різними погодженнями та перевірками, обіцяти допомогу широким верствам населення, якщо об’єктивно комітет не зможе реально виконувати свої функції із захисту конкуренції. А якщо нашому суспільству не потрібна конкуренція, то зайве говорити про статус країни з ринковою економікою, про вступ в ЄС, СОТ та інші об’єднання цивілізованих країн.

Зоя БОРИСЕНКО,кандидат економічних наук, доцент, докторант Української Академії державного управління при Президентові України.