Пожертви. Від тепла душі до цегли
Голові Корецької районної ради Ганні Беркуті на будь-якій посаді все вдається. Зрештою, тих посад не було так уже й багато: головний зоотехнік, головний економіст, заступник голови, голова колгоспу «Зоря», що у найближчому до Корця селі Гвіздів. Тридцять один рік віддала жінка цьому господарству, дванадцять із них керувала ним.
Люди й досі згадують добрим словом Ганну Григорівну за те, що заасфальтувала вулиці у селі, що впорядкувала і зробила затишними колгоспні гаражі, щоб механізатори не мерзли холодної пори, мали всі умови для ремонту техніки. Це їй належить ідея будівництва у Гвіздові церкви. Вона зуміла згуртувати сільську громаду навколо цієї ідеї, тож тепер люди змагаються подвірно: хто більший внесок зробить на спорудження храму. Та й сама Ганна Григорівна, крім власних коштів, пожертвувала 10 тисяч штук цегли на цю святу справу.
— Багато підсобив у будівництві храму генеральний директор ДЛГО «Житомирліс» Володимир Ткачук, який родом із Гвіздова, — каже Ганна Григорівна.
І тепер, коли її обрали головою районної ради, не минає жінка це село, де пройшла велика частина її трудового життя, допомагає чим може. Якось мені довелося за листом мешканки Гвіздова Тетяни Поліщук побувати там.
— Коли в нас у сім’ї сталася біда — хуліган порізав мого чоловіка Анатолія, першою відгукнулась і допомогла саме Ганна Григорівна, — розповідає Тетяна Іванівна Поліщук. — Хтозна, чи вижив би він, чи змогла б наша сім’я осилити лікування, якби не допомога нашого депутата. Ми їй щиро вдячні за чуйність.
— Болить мені душа за село, — каже Ганна Григорівна. — Невдала цінова політика щодо сільгосппродукції та низка інших причин призвели до того, що багато господарств після реформування ледве животіють. А наші батьки і ми прагнули іншого.
— Я народилась і виросла у селі Мала Совпа цього ж, Корецького району. Мама тяжко працювала на фермі дояркою. Вночі я чула, як вона стогне, бо боліли руки. Тому хотіла їй допомогти, ще дошкільням уміла доїти вручну корів, — каже Ганна Григорівна. — Якщо мамі потрібно було щось попорати вдома, я йшла за неї льон вибирати. Звикла змалечку до сільської праці, тому в п’ятнадцять років вступила до Млинівського сільськогосподарського технікуму. Всі інші студенти проходили практику, а мене директор відпустив додому: мовляв, ти така маленька, що ще свині вуха повідкушують. І не знав директор технікуму, що вдома я ще важче працюватиму, бо в селі ніхто не байдикує.
— Вистачало роботи і після того, як я вже по закінченні технікуму приїхала у Гвіздів головним зоотехніком, — розповідає жінка. — Хоча й дуже хотілося поспати, удосвіта була на фермі, стежила, щоб худоба була доглянута. Дуже старалась у роботі, бо розуміла, що мені доручили важливу ділянку в господарстві. За 31 рік роботи у колгоспі я мала лише п’ять відпусток, за решту брала компенсацію, щоб мати за що одягнутись та будуватись. Іноді й хліба не було за що купити. Всього довелось пережити на віку. Тому, коли звертаються люди по допомогу, намагаюся вислухати, допомогти в міру можливостей.
Нині Ганна Беркута — голова Корецької районної ради, разом з депутатським корпусом розв’язує проблеми району. Пригадую, як за дзвінком виборців побувала у центральній районній лікарні, де було холодно, і як цю проблему розв’язали. Усі знають її як вимогливого керівника.
— Загалом я і раніше, і зараз раджусь з людьми, бо в такий спосіб можна знайти раціональне зерно, — каже голова районної ради. — Коли була головою господарства, новий рік починала із загальних зборів, на яких звітувала перед людьми, слухала їхні поради про те, що треба зробити і в господарстві, і в селі, аби людям працювалось легше та жилося краще. Все це записувала, а потім старалася ті пунктики виконувати. Ось і тепер рада з того, що нам вдалося у День захисту дітей влаштувати справжнє свято. Турбота про дітей була головною у моїй програмі. Рада з того, що вдалося вшанувати й заохотити юні таланти, на які багатий наш Корецький район, відвідати вдома з подарунками дітей-інвалідів, наділити їх увагою й теплом. Ще так багато хочеться зробити.
