Згадувати голод важко...
Сумно читати книжку скорботи, книжку світлої печалі, яку витворив Микола Дорош. Її назва «Зламані колоски». Вона про трагічний 1933-й — рік голодомору, який заподіяли українському народові його вороги.
Микола Дорош, місцевий краєзнавець, історик, освітянин, означив свою книжку жанрово думою — в традиції української народної думи, за настроєм, точніше — журбою. Журбою за десятками тисяч українців краю, які жили, вчилися, працювали, народжувалися і вмирали на родючих чорноземах Поділля.
У ній відтворено хроніку злочинів тодішньої влади, зафіксовано події і факти, свідчення людей сіл Хмільницького й Уланівського районів, що на Вінниччині, які пережили ту трагедію... Відтоді минуло 70 років, і цій даті й присвячується наукова праця.
У багатьох селах краю смертність була повальна. Точних підрахунків жертв у ті часи майже ніхто не робив. Це заборонялося і не допускалося. Та все-таки були люди, які, попри всі заборони, ставили отой «хрестик» над прізвищем людини, що пішла в небуття в 1932—1933 роках. Один із них — Іван Филимонович Ткачук із села Чеснівки, який прожив 91 рік і залишив записи померлих під час геноциду. 552 душі виморено голодом у цьому селі. Пропали цілі сім’ї, зникло 40 родів, таких, як Блащуки, Вітюки, Бойки, Бельські, Хлібопашці та інші.
Не можна читати без хвилювання спогади очевидців про те страшне людинонищення.
Автор описав трагічну долю безпритульних дітей, які позалишалися в селах. Чималими гуртами сходилися вони до Хмільника, Калинівки, Козятина, Бердичева по порятунок. Діти постійно гинули з різних причин: від фізичної розправи, ставали жертвою людоїда, та найчастіше смерть наставала від голоду.
Правда проросте через роки, через віки, і важливо, щоб про неї знали всі, особливо наша молодь, котра так болісно шукає своє місце у цьому складному, світлому і такому скорботному світі. Автор книжки «Зламані колоски» вдячний за допомогу у виданні праці Хмільницькій районній державній адміністрації, очолюваній Іваном Григоровичем Вітюком.
А Миколі Дорошу — наші добрі слова подяки за те, що в ім’я справедливості на землі він поставив на сторожі незабуття безневинно загиблих людську пам’ять. Як моральну передумову відповідальності за майбутнє.
Володимир МАРУЩАК,старший науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України,кандидат економічних наук.
