Двоє хлопчаків зависли над прірвою в Старій фортеці. Найменший крок убік — і вони могли загинути... Чоловік, який повідомив про біду на «01», не знав, що на початку цього року пожежні влилися до Міністерства надзвичайних ситуацій, отже, стали рятувальниками. Зателефонував — і все, надіючись на швидку допомогу.
— Рятувальниками, — розповідає Валентин Янішин, начальник самостійної державної пожежної частини №4,—ми були не раз. Доводилося на драбині-палиці витягувати потерпілих, що впали зі скель каньйону, виймати з-під землі чоловіка, який чистив криницю і знепритомнів, «перебравши» болотних газів. Під час повені районна частина відкачувала воду із затоплених осель у Гуменцях та Жванці. Хоч ніхто з пожежних не має спеціальної підготовки, сподівалися в таких справах на кмітливість, відвагу і відданість службі.
На тривожний сигнал під час недавнього свята виїхала районна частина. Караулу командира відділення Григорія Солов’я довелося долати не лише скелю, а й психологічний бар’єр між малими непослухами та рятувальниками, щоб хлопці не смикалися. Сергійка та Дмитрика Єфімових старший пожежний Дмитро Цвіляк передав у руки командирів, дістав і дві лопатки малих скарбошукачів.
А як вживаються в нову роль пожежні, які досі не мали ні відповідної техніки, ні вишколу?
— Особливо гостро ці недоліки відкрилися під час пожежі міського архіву. Довелося до трьох годин чекати, поки прибуде спеціальний триколінчатий підйомник АКП-30. Лише він міг дати ефект гасіння, бо ж будівля висока. Такі самі труднощі виникли і на ліквідації пожежі податкової міліції. Якби у вогні були люди, набагато важче було б їх урятувати. Об’єднати зусилля пожежних та «надзвичайників» треба було давно. Це дає більше можливостей, забезпечених державою, привертає увагу місцевої влади.
Прийнято місцеві програми розвитку нашої служби, виділено кошти на придбання та ремонт рятувального обладнання не тільки централізовано, а й з місцевих бюджетів. Але доводиться і самим заробляти кошти. Серед платних послуг частини є різні, не соромимося і ринок помити, лише заплатили б. Раніше ми навіть форму самі собі шили. Допоможемо зібрати урожай району — і маємо за що обмундируватися.
Не обходилося і без благодійної допомоги господарств. Їх керівники знають, що самі не в силах забезпечити збирання врожаю технічними протипожежними засобами. Це колись у кожному селі була пожежно-сторожова охорона. Спеціальні машини залишилися в двох-трьох кращих господарствах, як ось «Мрія» Сергія Кротіка чи «Ходоровецьке» Василя Савчука. Але є постанова про створення сільської пожежної охорони, і ми не стоятимемо осторонь, допоможемо відродити її. Тут дуже важлива і участь територіальної громади.
Досвід у кам’янчан у цій справі є... стоп’ятдесятилітньої давності. 14 липня 1853 року подільський губернатор віддав наказ створити пожежну охорону. Пізніше видав наказ міністр внутрішніх справ Російської імперії (Поділля тоді було в її складі), і місцеве самоврядування обрало депутатів від дворян і купців, міщан-християн і єврейської громади та інших станів. Тобто пожежна частина була громадським формуванням. Брандмейстера наймали за 150 рублів сріблом на рік. За успішно виконану місію рятувальників тодішні пожежні отримували «анненські» стрічки, про що свідчать матеріали, зібрані для відкриття музею керівництвом сьогоднішньої охорони. Серця їх були відважні та благородні, хоч озброєння нікудишнє: банальні багри, бочки та щит із повсті для рятування людей, а з 22 кляч лише сімох можна було назвати кіньми.
Проблема, з’ясовується, повсякчасна. Але крига скресла, і тепер на бойовому розрахунку частини № 5 з’явилися навіть гідравлічні ножиці, човен. Частині потрібні і нові кадри — підводники, лікарі, гірські рятувальники... Усе це ще попереду. У місцевому військово-інженерному інституті саме є факультет, який готує фахівців-рятувальників. Але головне усе-таки, як підмітив Валентин Янішин — то відданість справі. Йому видніше, адже в пожежній службі вже понад 20 років і майже стільки ж він керує частиною. А щоб унеможливити помилки — кожна нова людина обов’язково проходить суворий іспит у начальника відділу пожежної безпеки Хмельницької області Петра Томчишина. Немає в області навіть малого хутора, якого б він не знав.
Хмельницька область.
