Рівняння з багатьма невідомими

Як зазначають оглядачі, глава держави після зустрічі з лідерами депутатських груп і фракцій, які входять до парламентської більшості, дав зрозуміти, що згоден піти на компроміс у політичній реформі. За словами координатора парламентської більшості Анатолія Толстоухова, Президент України відмовився від ідеї двопалатного парламенту, від затвердження законів на референдумі і ще деяких пропозицій, які були в його начерках політичної реформи.

Головні дебати поки що, зазначають політологи, відбуватимуться довкола терміну проведення виборів — і президентських, і парламентських. Леонід Кучма й надалі вважає, що їх треба проводити одночасно. Щоправда, народним обранцям наступних скликань пропонується більш тривалий термін перебування у стінах законодавчого органу — п’ять років. Наскільки вмотивована ця пропозиція і чим, наразі невідомо. Окрім того, Президент чітко визначив одну причину, яка може стати підставою для розпуску найвищого законодавчого органу, — нездатність парламенту протягом 30 днів сформувати більшість і призначити уряд.

Однак суперечку спричиняють ще кілька положень: призначення силових міністрів, голів державних адміністрацій, їхні функції і роль місцевого самоврядування.

Оглядачі розгублені у здогадах: що стоїть за поступливістю глави держави? Тут є чимало версій, які мають право на життя, однак поки що не пояснюють позицію Леоніда Кучми. Так, декотрі висловлюють припущення, що Президент України уже знайшов спадкоємця. Другі вважають, що він хоче продовжити час свого перебування на найвищій посаді. А треті переконані в тому, що в такий спосіб глава держави «нейтралізує» опозицію, вносить у її лави сум’яття і розкол. Однак чомусь ніхто не хоче завважити те, що кажуть у своїх інтерв’ю добре поінформовані радники глави держави. А ті стверджують: Леонід Кучма хоче залишити свій слід в історії держави як великий реформатор, зокрема політичної системи.

Власне, дивуватися немає чого. З наближенням президентських перегонів кожний крок і виконавчої влади, й адміністрації Президента України розглядають саме крізь призму осені-2004.

Минулої середи сталася подія, яка зумовила лавину коментарів. Леонід Кучма своїм указом звільнив з посади голови Львівської обласної державної адміністрації Мирона Янківа. Представники «Нашої України» це звільнення одразу пов’язали з діями братів Медведчуків. Адже, як відомо, Сергій Медведчук очолює Львівську обласну податкову адміністрацію. Одне з видань назвало цю відставку останнім кроком до «есдепієзації» області. (Проте заради об’єктивності варто зазначити, що раніше — невідомо, як тепер, —Сергій Медведчук входив до складу Аграрної партії, яку нині очолює колишній керівник Львівської області Григорій Гладій.)

Голова координаційного комітету боротьби з корупцією та організованою злочинністю Ольга Колінько, яка й очолювала групу, що перевіряла ситуацію на Львівщині, коментує цю відставку зовсім іншими причинами. А саме — бездіяльністю обласної державної адміністрації.

Ця подія відсунула на задній план ще кілька. Зокрема, ліквідацію інституту державних секретарів. Указ Леоніда Кучми чимало оглядачів пояснювали перемогою Прем’єр-міністра Віктора Януковича, який хотів бачити на посаді державного секретаря Кабміну свою людину. Однак глава держави залишив на чолі урядового апарату досвідченого Володимира Яцубу, котрого розглядали як «государеве око» в будинку на вулиці Грушевського.

Цікаво, що непомітно для багатьох центр прийняття рішень починає переміщуватися до Ради національної безпеки й оборони. Останні найважливіші рішення, зокрема й кадрові, було підготовлено саме в цьому відомстві. Зрозуміло, коли мова йшла про співробітництво з НАТО, підготовку до вступу до ЄС, навіть відрядження українських солдатів до Іраку, то активність РНБО не дивувала нікого: ці питання входять до функцій РНБО. А от у п’ятницю після засідання Ради національної безпеки й оборони Леонід Кучма звільнив з посади міністра екології і природних ресурсів Василя Шевчука. Його долю розділив і перший заступник державного секретаря міністерства. Догану отримав віце-прем’єр Віталій Гайдук.

Отже, коаліційний уряд знову зазнає втрат, попри те, що урядова програма отримала понад дві третини голосів підтримки законодавців.

Така активізація роботи Ради національної безпеки й оборони може розглядатися крізь призму механізму стримувань і противаг, створеного свого часу Леонідом Кучмою. Нині РНБО починає фактично контролювати всі ділянки життя в країні, і діяльність уряду також. Іще один маленький штрих. Голова Комітету ВР з питань бюджету Петро Порошенко запропонував розглянути на засіданні РНБО питання, пов’язані зі сплатою податків та виконання бюджету. Немає сумніву, що після такого засідання знову можуть відбутися кадрові перестановки. І не тільки в уряді.

Чимало аналітиків, та й не тільки вони, пов’язують активізацію дій влади з наближенням президентських виборів.

Ні для кого не таїна, що свої передвиборчі штаби у регіонах почала формувати «Наша Україна». Активізація «НУ» не залишилася непоміченою і для багатьох недавніх соратників Віктора Ющенка з табору радикальної опозиції. Так, лідер партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко нещодавно в інтерв’ю Бі-бі-сі піддала критиці позицію екс-прем’єра. А дехто з опозиційного табору вже висловив думку авторові цих рядків, що Леонід Кучма вирішив зупинити свій вибір наступника на найвищій посаді на кандидатурі Віктора Ющенка. А тому, мовляв, «Наша Україна» підтримуватиме пропозиції глави держави стосовно політичної реформи. У цьому ж контексті нині розглядається і заява Івана Драча, про яку ми писали в попередньому огляді, — щодо «банди чотирьох».

Тим часом «наші українці» обурюються позицією колишньої соратниці. Вони вважають: не може Віктор Ющенко обіцяти їй посаду прем’єра, а Олександрові Морозу — Голови Верховної Ради, бо треба буде виграти парламентські вибори і сформувати більшість. Ці слова свідчать: блок Віктора Ющенка голосуватиме за зміни до Конституції, а з другого боку, всі лідери опозиції підуть на президентські вибори самостійно. Власне, допоки триває дискусія і у пропрезидентському таборі щодо єдиного кандидата від влади, і в опозиційному, перші сміливці зголосилися йти на вибори глави держави. Серед них — колишній народний депутат Богдан Бойко...

Тож інтригу довкола виборів-2004 можна назвати рівнянням з багатьма невідомими.