Щолкіно виживає

Нинішній глава райдержадміністрації Ленінського району Анатолій Гриценко схилився над помережаною зміїстими нитками майбутнього газопроводу картою:

— Нарешті почали виділяти гроші на газифікацію, тож однією проблемою в «омитому двома морями», багатющому корисними копалинами регіоні стане менше. Газифікуємо увесь Керченський півострів. Дамо нарешті тепло і в багатостраждальне Щолкіно, всю інфраструктуру якого збудували за потужністю під АЕС, на тлі якої занедбане місто — крихітка. Тому і вода тут найдорожча в країні, і опалення коштує не 154 гривні, як в Києві, а всі 1100 за Гкл.

Можу лише сказати, що аж тепер «з самого верху» дано доручення збудувати газопровід і котельню в Щолкіно до 20 жовтня, — підсумував Анатолій Павлович. — На це і сподіваємося. Схоже, питання газифікації краю, який розташований не лише на белебні України і Криму, а й Керченського півострова, почало вирішуватися.

Люди тут вірять, що депутати можуть бути чесними і принциповими. У розпал кримінальної революції не боялися ні бандитів, ні міліції, ні тодішніх судів і прокурорів.

З виступу на сесії Верховної Ради Криму, 1996 рік:

«Надгробним пам`ятником став валютний бар, відкритий цього літа в реакторному цеху колишньої Кримської АЕС. Це все, що лишилося від готової до здачі станції, від понад півмільярда закопаних у землю народних грошей у цінах 1989 року. Понад 40 «комерційних» підприємств, яким задарма або за мізерну плату керівництво АЕС передало майно атомної станції, нині нема і в природі.

Замість них з`явилися десятки банківських рахунків, зокрема і валютних, у різних містах — Нью-Йорку, Будапешті, Відні, Лондоні, Франкфурті-на-Майні. Частину документів про це знищено, а ті, що дивом вдалося вилучити під час перевірки, щезли пізніше. Ні прокурор району, ні прокуратура республіки не вгледіли підстав для порушення кримінальних справ проти СП, через які було реалізовано тисячі тонн трубопроводів, цінних металів, за цінами, набагато нижчими від існуючих світових, а плата за них проходила по закордонних рахунках. Чиї інтереси захищала при цьому влада і правоохоронні органи, прокуратура?»

До останку була надія, що після продажу залишків ще не розграбованого металу і споруд з`являться гроші на будівництво котельні й газопроводу. Однак щось продали, а де гроші, навіть Гриценко і тепер не відає. Як до останку ніхто не знав, що робити з самим містом і його мешканцями, котрих на сьогодні залишилося заледве 10 тисяч.

Опалення в Щолкіно є. Місцева старенька котельня, збудована для запуску реактора АЕС, ще чадить. Та від цього тутешнім мешканцям тепліше не стає. Бо від джерела тепла до міста — п’ять кілометрів, а ізоляцію теплотраси уже давно акуратно «підчистили» окремі несвідомі особи. Та й палива в холодний сезон вистачило лише на місяць роботи. «Енергомістечко» атомників уже не вперше зимувало на «розетці». Тут місцеві винахідники навіть автономну систему опалення на електриці придумали. Та й за неї потрібно платити. А де взяти гроші, коли основний роботодавець — Кримська АЭС — 15 років, як наказала довго жити? Тому екологічну хвилю, під тиском якої припинили будівництво атомної електростанції, у Щолкіно згадують злим, а не тихим словом.

Сотням родин, які приїхали сюди у 80-х по щастя, грандіозна будова обіцяла багатий стіл і теплий дім. Ні того, ні того в їх сім`ях нема понині. Щоб не простягти ноги і вивчити дітей, більшість — дипломовані фахівці — ловлять знаменитого азовського бичка і продають його на близьких і далеких ринках. Хоча те, що вони роблять, тепер називається браконьєрством. Тож майже всі працездатні подалися на заробітки.

Із усіх пристойних закладів у Щолкіно цілорічно трудяться лише працівники міськвиконкому, комунального господарства, охорони здоров`я і освіти. Тому, щоб не жебракувати, більша частина чоловічого населення «халтурить» у Москві та інших місцях, де можна заробити. Такі фахівці, як тут, окрім рідного краю, — скрізь в ціні. Як невесело жартують місцеві мешканці, раніше будували АЕС, а тепер — Москву. Вже спорожніла в містечку половина квартир — повертаються додому, далебі, не всі.

Був час, коли на одних туристах можна було заробити за курортний сезон на рік безбідного життя: одні пляжі в районі розтяглись на 285 кілометрів. Та коли молодіжний фестиваль альтернативної музики «Казантип» попросили з реактора і регіону, разом з ним зникли й охочі до розкутого відпочинку грошовиті курортники. За офіційною версією, закрили через розпусту, яку буцімто скрізь ширили тисячі учасників фестивалю. А в народі кажуть, ніби попереднє керівництво району останній раз надто багато запросило за дискотеку в машинному відділенні АЕС, танці в якому приваблювали «екстремалів» навіть із далекого зарубіжжя. Хоча й самі мешканці не побажали підтримувати фестиваль з девізом «Життя без трусів», який лишав по собі гори наркошприців і стоси кримінальних рапортів. Урешті, не зуміли дати ради й цій благотворній для бюджету перспективі міста. Зазнали краху й інші дивні проекти «оживлення» реактора: від розведення в ньому риби (це на узбережжі, де поруч ціле море), до розливу горілки.

Зневірившись у надіях на краще, місцева молодь масово мріє виїхати з «рідного, але безнадійного міста і, як і батьки, шукати щастя за синіми далями». Так, замість п`яти шкіл і двох дитячих садків, сьогодні лишився один садочок і півтори школи. Поліпшувати демографічну ситуацію у місті вже нема кому.

Над подоланням проблеми Щолкіно ламають сьогодні голови у найзначніших і не дуже високих кабінетах. Уже вирішено від магістрального газопроводу Джанкой—Феодосія—Керч збудувати гілку Леніно—Щолкіно і модульну котельню. Та й це не вирішить усіх проблем —держава коштів не має і досі. Зате є вони у потенційних інвесторів, стосунки з якими відкладалися і не складалися донині, незважаючи на пільговий режим оподаткування території пріоритетного розвитку і значні запаси копалин. Точніше, потроху складалися, та все не на користь району. Приміром, дали дозвіл одному спільному підприємству на видобуток нафти, а додаткових робочих місць як не було, так і нема. Про допомогу соціальній сфері взагалі не йшлося. Зате у регіоні довелося створити комісію, щоб підрахувати екологічні збитки від забруднення грунтових вод домішками нафти, які з`явилися від безграмотної експлуатації свердловин на всьому Керченському півострові. Добре хоч у СП із заморським капіталом «вчасно» закінчилася ліцензія.

— Тому, після першого досвіду спілкування з інвесторами, в рожевих окулярах ми їх уже не зустрічаємо. Віддаємо перевагу тільки тим, хто за експлуатацію наших надр запропонує кращі соціальні умови, — каже глава райдержадміністрації. Так, як це робить Східно-Кримське нефтогазовидобувне управління ДАТ «Чорноморнафтогаз». З розширенням діяльності компанії в регіоні лише торік тут прийняли на роботу майже 150 щолкінців.

— Ще 200 місцевих жителів плануємо працевлаштувати невдовзі, розповідає начальник управління Максим Чос. — Уже рік наше підприємство активно освоює родовища на шельфі Азовського моря. Тому компанія не лише залучатиме нових фахівців і газифікуватиме регіон, а й розвиватиме його соціальну інфраструктуру. Це для нас важливо не менше за зростання обсягів нафтогазовидобутку. Адже спорудження газопроводу розширює кількість споживачів газу, а рівень його оплати напряму залежить від рівня життя населення. Тож працювати і жити окремо від регіону — нерозумно і недалекоглядно.

— Уже скоро ми зможемо запропонувати всьому району цифровий телефонний зв’язок та Інтернет, — додає директор ДАТ «Чорноморнафтогаз» з технічного забезпечення виробництва Олександр Данцев. — А це й можливість навчання в місцевих школах за останніми технологіями і відмінний за якістю від існуючого зв`язок, і нові робочі місця для обслуговування телефонного обладнання і на нашому підприємстві, й в інших закладах, що розвиватимуться з використанням наших можливостей. Вже запланували й Інтернет-кафе, яких тут ще не було, — ось вам нові додаткові робочі місця.

Щоб ці заяви не були голослівні, нафтогазовидобувна компанія і райдержадміністрація підписали угоду про співробітництво з соціально-економічного розвитку Ленінського району. Як з’ясувалося, вигідну всім.

Крім працевлаштування мешканців і збільшення виплат у місцеву скарбницю, регіон отримує допомогу в охороні здоров`я, освіті, газопровід-відвід, навіть рідке паливо для негазифікованих поки що котелень соцсфери. А компанія — можливість освоювати нові родовища нафти і газу, щоб цілком забезпечити споживачів півострова блакитним паливом власного видобутку і підвищити енергобезпеку України.

Керівництво країни доручило НАК «Нафтогаз України» і ДАТ «Чорноморнафтогаз», що входить до її складу, взяти на свої плечі цей вантаж, а до серця — відповідальність за спільний розвиток Керченського півострова. Звісно, не лише тому, що це великі й міцні підприємства. Державні компанії демонструють і державний підхід до рішення, по суті, загальнонаціональних проблем. Не ділять їх на свої і чужі — вважають спільними. Особливо там, де природа подарувала нашим землякам свої багатства, а рівень їх життя, за висловом щолкінців, «упав нижче плінтуса».

P. S. Сьогодні завдяки депутатській і урядовій турботі в колишній «столиці» Кримської АЕС —Щолкіно, нині відомій на всю Україну, як зона соціально-економічного лиха, ситуація змінюється на краще. Почастішали виїзні прийоми громадян, які депутати проводять з урядовцями, освітянами, медиками, представниками Пенсійного фонду і соціального захисту. Вирішують десятки «малих справ», дарують необхідні речі й сувеніри дітям, надію на краще життя — їхнім батькам.

Є постанова кримського уряду про виділення житлових субсидій для погашення боргів за теплоносії мешканцям міста. Наступної зими так, як минулої «полярної вахти», щолкінці вже не бояться. Спеціально для них «Кримтепломережа» уже придбала сучасну вітчизняну котельню вартістю понад 1 млн. грн. Почали долати й основну місцеву біду — катастрофічне безробіття: складено паспорт зайнятості населення, який компанія «Нафтогаз України» методично почала заповнювати новими робочими місцями. Знадобляться вони й після підключення нової котельні та для справдження проектів курортного розвитку краю. Адже довжелезні, ще не обжиті азовські пляжі мають чимало власних переваг: мілководніші за чорноморські, вони раніше від них прогріваються, чистіша тут і вода, вдаліша рибалка, а чарівність ще недоторканих цивілізацією Арабатської і Казантипської заток відома далеко за межами Криму. Потрібна відповідна сучасна інфраструктура. Вже є й генеральний план забудови перспективного курорту, розрахований передусім на автолюбителів. От би ще кошти чорнобильців так надовго сюди не запізнювалися.

Крим.