Степова річка Кам’янка дала назву селу, що простяглося на прибережній рівнині. Новобудови котеджів утворюють містечко, що потопає навесні у біло-рожевому цвітінні вишень і яблунь. За східною околицею села постали ряди десятків великих корпусів чималого тваринницького комплексу. Далі, у степовій низині, розташувався м’ясопереробний завод. І все це дихає і живе. Враження таке, ніби загальна згубна криза, що прокотилася руйнівним буревієм по країні, обійшла стороною цей благодатний куточок на березі Кам’янки.
Ще зовсім недавно колгосп ім. Енгельса Новопсковського району на Луганщині не з власного бажання змінив назву «колгосп» на «товариство з обмеженою відповідальністю». З цього приводу Іван Запорожець, який понад тридцять років очолював господарство, не без іронії зазначив:
— Для деяких керівників високого рівня колгосп — це червоне полотнище для бика. Щоб не дражнити їх, ми й змінили вивіску. Але це нічого не змінило в житті селян.
Кризові 90-ті увійшли в Кам’янку, як і в інші села країни, тривогою й невизначеністю селянського життя.
Тоді кожні десять господарств України опинилися на межі банкрутства. А колгосп імені Енгельса був серед тих, що трималися ще на плаву.
Іван Запорожець, маючи за плечима солідний досвід головування в цьому ж колгоспі, розумів і усвідомлював неминучість докорінної ломки колгоспно-радгоспного села. Перед ним постала, здавалося б, нездоланна проблема: як зберегти міцне, одне з кращих не лише в області господарство?
У пошуках розв’язання проблеми Іван Запорожець виїжджає за кордон, живе в тамтешніх фермерських господарствах, дедалі частіше звертається й до історії українського селянства. І знаходить, на його погляд, єдино правильне рішення, яке необхідно було обговорити на загальних зборах селян.
— Ми створили своєю працею колективне багатство вартістю 50 мільйонів рублів. І нам від цього ні холодно, ні жарко, бо воно не наше. Я пропоную реформувати колективне господарство, яким є наш колгосп, у пайове. Варто з самого початку весь наш прибуток поділити на три однакові частини, — переконував збори Іван Запорожець. — Третина витрачатиметься на розширене відтворення, щоб розвиватися надалі. Друга третина піде на матеріальне заохочення, бо праця має належно оплачуватися. Решта — виплати на ваші дивіденди.
Реформоване господарство тримає на своїх плечах усю соціальну сферу села. А це 150 квартир, середня школа, клуб, дитячий садок, комунальні служби, автобусне сполучення у селі та за його межами. На особливому рахунку тут охорона здоров’я. Капітально відремонтовано й передано лікарні чудовий двоповерховий будинок. На придбання сучасного медичного обладнання, зокрема, апарата ультразвукового дослідження, господарство виділило 250 тисяч гривень.
На тлі низької зарплати в сільському господарстві країни зарплата кам’янських селян у 350—400 гривень вражає. А у тваринників вона сягає і семисот гривень. На оплату майнових паїв і оренди землі господарство вже витратило мільйон гривень. Кожен із 350 пенсіонерів одержав по півтори тисячі гривень —тисячу за оренду землі й п’ятсот на майновий пай. А це солідна прибавка до злиденної державної пенсії. А ті, хто добросовісно все життя трудився в колгоспі, як, наприклад, подружжя Галина та Микола Медкові, одержали по три тисячі гривень і більше.
Самими дивідендами та орендною платою довго ситий не будеш. Рослинництво хоча й давало якийсь прибуток, все-таки головним джерелом коштів залишалися відгодівельний комплекс (близько десяти тисяч бичків) та м’ясопереробний завод, що випускає понад сто видів продукції. Але й це джерело доходу з часом почало помітно міліти. Ціни на продукцію промисловості держава відпустила у вільне плавання, а закупівельні ціни на сільгосппродукцію, зокрема, на м’ясо, залишило на старому рівні. А вартість техніки, газу, електроенергії, пального, запчастин зросла вдесятеро. Для дрібнотоварних виробників це — катастрофа. Вихід — продати худобу за безцінь або відправити під ніж.
Водночас колгосп імені Енгельса, залишивши незайманим відгодівельне поголів’я бичків, на ходу переспеціалізується на виробництво молока, ціни на яке раптом різко підскочили. Вклавши великі інвестиції у створення дійного стада, селяни протягом трьох років збільшують кількість корів з 20 до 2400. Під нове виробництво було підведено сучасну індустріальну базу, що дала можливість підвищити продуктивність праці тваринників до небувалого в області рівня. Один майстер машинного доїння обслуговує сто корів, а в літній період — і по 120. Якщо відгодівля бичків приносила близько двохсот тисяч гривень прибутку, то дійне стадо — 3 мільйони 700 тисяч гривень.
Минулого літа сталося обвальне зниження цін на молоко. Господарства області зазнали величезних збитків — понад півтора мільярда гривень. Товариство з обмеженою відповідальністю імені Енгельса не тільки втрималося на плаву у цій кризовій ситуації, а й отримало на кожному літрі молока сорок копійок прибутку. А реалізують його тут по двадцять тонн щодня, у літній період — і до 30 тонн. Щоб зберегти якість протягом однієї—двох діб, його охолоджують до 2—3 градусів на місцевому молокозаводі, у будівництво якого господарство вклало мільйон гривень. Це привертає оптових покупців, які звикли заготовляти молоко великими партіями — по 20 і більше тонн щодня. Кам’янські тваринники, прилаштувавши своє розпайоване господарство до ринкових умов, виробляє сьогодні 17 відсотків молока, яке одержують всі господарства області.
Доречно навести висловлювання Джона Крістона, племінника і продовжувача справи відомого американського фермера Гарста: «Америку годує не фермер, а великоземельний кооператив». З цим, схоже, давно згодні кам’янські селяни: за ринкових умов виживають лише великоземельні, високотехнологічні пайові господарства. Саме таким є сьогодні товариство з обмеженою відповідальністю імені Енгельса, очолюване досвідченим керівником — Героєм України Іваном Івановичем Запорожцем.
Луганська область.
