...У тридцятих мені, 3—4-літньому, не дуже голодно було, бо молодий енергійний батько мотався товарняками на Курщину і привозив мішечок-два хлібин, а ще у нас була корова. Я виглядав тата, коли бачив паровозний димок на залізниці. Одного разу димок був, але мішки у тата порожні. «Забрали на межі», — сказав і більше не їздив. Чогось прийшли забирати корову і я плакав, але чомусь лишили. Іще плакав, коли з сусіднього Озера привезли в сільраду жінку, яка з’їла свою дитину. Це був жах, живуть старші за мене, які пам’ятають той день.
Були ще в житті жахи. Сьогодні дуже тяжко, але вже чи звик, чи справді ніщо не лякає. Проте, прочитавши 4 лютого в «ГУ» (рубрика «Точка зору») статтю Г. Колісника «Партія веде», відчув мурашки на спині. Відповідаю із запізненням, бо лежав у лікарні.
Колісник, мені здається, і досі догматично, ревно захищає одного з найбільших терористів в історії —Сталіна, паскудячи пам’ять мільйонів, що у землю нашу лягли в часи сталінського голодоморного терору. Це тоді, коли чимало людей віку Колісника переосмислили історію, відкинувши догми. А ось що пише Колісник: «На повному серйозі подається, що голодомор — задумка Сталіна проти українців. А Поволжя? А Сибір? І взагалі, ви бачили доброго хазяїна, котрий убивав би трудяг-волів тільки тому, що вижив з ума?.. І Сталін будь-хто, тільки не блазень. Говорите про вселенську біду, так говоріть, принаймні показавши свою обізнаність із тим, про що йдеться.
Голод постійно навідується до людини. Найчастіше через природні аномалії. Голод же 1933 року особливий. Можливо, спричинений глобальною перебудовою способу обробітку землі».
Думка цікава, але, вибачте, дурна. Бо далі її носій каже: «І раптом з політичних міркувань ... зривають найдосвідченіших, сказати б, професорів-академіків цього діла, розкуркулюють — і зоставляють матір-годувальницю з одними тільки крикунами, навченими одному: голосніше за всіх горланити». Як бачимо, заплутався «точкозорівець» у трьох соснах. А хто суворо вимагав негайного втілення власної догми: куркуль — останній ворог і його треба знищити, як клас? (Читайте «Питання ленінізму» Сталіна та українського поета: знищить ворога, як клас — це обов’язок для нас»).
Захищає Колісник Сталіна, м’яко кажучи, не ладячи з логікою, та, звинувачуючи в необізнаності інших (по суті, цілий власний народ), сам демонструє дику необізнаність, чи через засілі в голові ще сталінські догмати свідомо ігнорує факти, як це робив часто і «вождь народів». Дорікає: «Затівають парламентські слухання», отже, стріляє в минуле. (А Расул Гамзатов казав: «Хто в минуле вистрелить з пістолета, в того майбутнє гахне з гармати»).
Парламентські слухання, переконаний, і проведені були для того, щоб майбутнє не гахнуло по нас з гармати.
Найдивовижніше, що Колісник бере на поміч П. Тичину, назвавши свою статтю «Партія веде». І почавши: «Як міг Тичина написати це в страшний 1933-й? Міг. Написав. І надрукував без перекладу в «Правде». Бо він Тичина! А великих треба зрозуміти... «Партія веде» Павла Тичини була написана як маніфест (!?) надії багатьох людей, як засторога культу особи, який саме почали клепати безсоромно, кричуще один наперед одного. Не вина Тичини, що надія на партію виявилася марною. Що партія не виконала свого прямого обов’язку...»
Отакої! Тичина ж надрукував не сам, а це зробила «Правда», за вказівкою «вождя», який самовладно планував особисте життя інтелігенції, а й припускали, що вірша написано «на замовлення».
Великих «треба зрозуміти». Зрозумійте, шановний Григорію, що вони також люди, і Тичина захищав власну шкуру, як і ваш кумир Сталін — свою. Один з російських поетів, теж заради самозахисту, вигукнув: «Спасибо Вам, товарищ Сталин, за то, что Вы живете на земле!» Дурниця, але і дітей примушували вчити.
Голодомор — один з найбільших злочинів проти людства. Голод 30-х був терором Сталіна і його кліки проти найбагатшої, найосвіченішої і самостійної частини народу Союзу РСР. Таким був народ український. Частину його виморили голодом, іншу залякали, родовідне древо підрубали і примусили співати: «Хвала Тобі, батьку від роду до роду...» Нині не примушують, а невтомні співаки залишилися!
Іван ВАЛЬКО,професор, доктор філософських наук, головний науковий співробітник Національної академії Служби безпеки України, письменник.
