Арешт екс-віце-прем’єра з питань АПК Леоніда Козаченка і санкціоновані Генпрокуратурою перевірки операторів зернового ринку, крім бурхливого політичного резонансу, дали вкрай негативний економічний ефект: низка потужних зернотрейдерів, яких звинувачували під час стрімко розкручених кримінальних справ, переглянули свої кредитні програми на нинішню посівну.
І обвинувачення «пересівати»?
Цей невтішний факт знову відкрив очі на те, що на міністерському рівні визнають неохоче. А саме: уряд не зможе без участі зернотрейдерів, тобто торговельних компаній, відшукати 700—800 мільйонів гривень для формування державних, у тому числі й регіональних, запасів продовольчого зерна. Нагадаю: Кабінет Міністрів планує закупити в Держрезерв 500 тисяч тонн, для регіональних потреб — 2 мільйони тонн і шляхом заставних операцій — 2 мільйони тонн зерна. Причина тривіальна: немає грошей, які традиційно позичали під посівну зернотрейдери. Чому немає? Кажуть, відповідь треба шукати у 40 томах кримінальної справи опального екс-віце-прем’єра з питань АПК Леоніда Козаченка, якого звинувачено у злочинах, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 368 КК України (зловживання владою або службовим становищем, використання влади та службового становища всупереч інтересам служби, хабарництво в особливо великих розмірах). На думку Генпрокуратури, це призвело до втрат бюджету в розмірі 1,5 мільярда гривень. На думку спостерігачів, в ізолятор тимчасового тримання «посадили стрілочника»... Вирішувати — суддям.
Тоді про що говорить постанова Генпрокуратури про притягнення обвинуваченого Козаченка Л. П. з обов’язковим викривальним приписом «умисно», так категорично, як уміє лише вона. Про те, що він «не здійснив позапланових упродовж липня—листопада 2002 року закупівель продовольчого зерна, зокрема в рахунок заставної закупівлі, в обсязі не менш як 3 мільйони тонн... створив умови закупки продовольчої пшениці переважно за кошти зернотрейдерів та банківські кредити... Отже, фактично закуплена в цей період продовольча пшениця у кількості 1,2 мільйона тонн належала комерційним структурам, створеним без залучення держави. Зазначене призвело до того, що здешевіле зерно, якого не могли закупити ні ДАК «Хліб України», ні Держкомрезерв в інтервенційний фонд, закупили трейдери та вивезли за межі України»...
Постають резонні запитання. Хіба ДАК «Хліб України» не створювало відповідних запасів через брак не зерна, а грошей і комерційного зиску? Хіба держава знає інші способи закупівлі продовольчих ресурсів, крім банківських кредитів? І зрештою, невже Генпрокуратура не знає, що позичені гроші треба повертати?
Один — за всіх...
За логікою постанови, одна людина за кілька місяців здатна змінити систему прийняття рішень, які складалися в галузі роками. Мало того, виходить, що, не маючи повноважень видавати нормативно-правові акти, Леонід Козаченко мав самотужки заповнити всі прогалини законодавства. Адже чимало положень Закону України «Про зерно і ринок зерна в Україні» ще перебуває в зародковому стані: не було системи складських свідоцтв на зерно, механізму інтервенційних закупівель, обов’язкового страхування врожаю стратегічно важливих культур, ф’ючерсної біржі тощо. Інакше кажучи, бракувало інструментів ринкового управління, бо їх не бажали впроваджувати численні керівники високих агропромислових інстанцій, в тому числі й попередники Леоніда Козаченка. А відтак не існувало й розуміння стрижневих принципів ціноутворення на зерновому ринку.
Експерти Української аграрної конфедерації та Української зернової асоціації, протестуючи проти арешту екс-віце-прем’єра, зазначали: «Якщо дехто вважає, що падіння цін зумовив брак заставних закупівель зерна, то це просто елементарне нерозуміння принципів ринкової економіки. Навіть за ідеальних умов (повне вчасне бюджетне фінансування) заставні закупівлі не перевищили б 2 мільйони тонн, тоді як надлишкові обсяги пропозиції зерна перевищували в липні—грудні 10 мільйонів тонн. Де поділася б решта 8 мільйонів тонн без активного експорту і які низькі були б ціни в такому разі — поважні експерти звинувачення замовчують, бо висновки були б невтішні. Без закупівель торговельних компаній і активного експорту ціни на зерно знизилися б не до 300—400 гривень за тонну, як було насправді, а до 150—200 гривень за тонну на елеваторі. А ще гірше (за відсутності експортного попиту) — зерно було б втрачене в непристосованих для довготривалого зберігання приміщеннях або сільгоспвиробники змушені були б платити чималі суми за зберігання зерна на елеваторах без перспективи реалізації. Можливо, під приводом боротьби з трейдерами дехто хоче повернути часи, коли сільгоспвиробники вимушені були віддавати зерно за безцінь в обмін на пальне, як це було 5—7 років тому, що призвело до зниження виробництва зерна в Україні в 1999—2000 роках?»
Від себе додам: самостійно приймати рішення про збільшення експорту зерна Леонід Козаченко не міг, оскільки це прерогатива уряду, який ухвалює його колегіально на основі законів та указів. А хіба зернотрейдери та обвинувачений Л. Козаченко упродовж 2002 і 2003 років не керувалися у своїй діяльності Указом Президента України за № 601 від 7 серпня 2001 року «Про заходи щодо розвитку продовольчого ринку та сприяння експорту сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів»!?
І керувалися, і навіть обстоювали його положення на всіх рівнях. І хто б подумав, що Леоніда Козаченка за це, зрештою, і звинуватять: адже, приміром, здешевлення послуг на інспектування підкарантинного зерна, яке відправляється на експорт, можна розглядати і як стимул, і як бюджетну втрату.
...Не всі проти одного
Як відомо, на захист опального віце-прем’єра вже виступили підприємці, окремі політичні фракції в парламенті, громадські об’єднання, навіть ієрархи УПЦ МП. Той, для кого очевидно, що кримінальна справа Л. Козаченка зшита білими нитками, вбачає в ній політичне замовлення. Мовляв, йому особисто помстилися за його аполітичність, небажання приєднуватися до тієї чи іншої політичної сили напередодні президентських виборів тощо. Якщо підставили, то на це були набагато глибші причини, які слід шукати в оцінці ситуації головою Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин Івана Томича: кримінальна справа зле позначиться на розвиткові агросектору, інвестиційній привабливості галузі.
А хто в цьому зацікавлений найбільше? На жаль, дотепер невідомо, які саме експерти готували висновки про ефективність роботи Леоніда Козаченка на посту віце-прем’єра з питань АПК. Розпитати б — може, й здогадалися б. Зате дещо можна запідозрити й на грузькому грунті звинувачень Генпрокуратури.
Наприкінці травня компанія «Сингента» розповсюдила вдруге текст скарги на ім’я Генпрокурора України Святослава Піскуна, в якій наголошується, що вона не давала хабар у вигляді акцій на 1,5 мільйона гривень виконавчому директорові «Украгробізнесу» Леонідові Козаченку, а тому вимагає офіційних спростувань. Фактично «Сингента» розтлумачила ще раз те, про що вона заявляла від самого початку. У 2000 році її співзасновники прийняли рішення, погодивши його під час детальних юридичних експертиз, про укладення угоди дарування 36 відсотків акцій фізичній особі, яка погодиться на це. Прийняти як подарунок акції, які мають від’ємну вартість, міг лише невиправний оптиміст, котрий беззастережно вірить у торжество ринкових перетворень в сільському господарстві. Прийняв Козаченко. Але сама угода-дарування, яка є звичайним актом у бізнесі, не суперечила вітчизняному законодавству й укладалася без свідків, у кримінальній справі фігурує як хабар. Чому раптом? Генеральний директор Syngenta Agro AG Рольф Фуртер спантеличений і ображений. Його також, мабуть, цікавить, хто може бути зацікавлений у розкручуванні такої рутинної і, на думку юристів та адвокатів, необ’єктивної кримінальної справи? Може, пану Рольфу пошукати серед іменитих конкурентів його компанії, які мають інтереси в Україні? А поки що йому лишається, як усім, чекати, що на висунуті звинувачення Генпрокуратури скаже суд. І, власне, що скаже сам Леонід Козаченко, який має право на публічний захист.
