У третьокласника Миколки, який певний час хворів, почала «кульгати» математика. «Ти — відстаючий, і якщо так далі вчитимешся, то зможеш лише носити цеглу і копати ями», — сказала вчителька під час уроку. Цього було достатньо, щоб дитина поставила на навчанні крапку.
Або ще таке. Якось до адміністрації ліцею звернулася мама з проханням не зараховувати доньку до класу, де вчитимуться ровесниці з її школи. У такий спосіб жінка сподівалася зняти з дочки ярлик — «тугодумка», навішаний ще вчителькою початкових класів і сліпо підхоплений однокласницями. До слова, ця «загальмована» дівчинка успішно витримала конкурс.
Щодо другокласниці Ганнусі, то педагог її не ображала. Дівчинка сиділа на першій парті якраз навпроти вчительського столу. І все б нічого, якби не крики, погрози дітям, що летіли через голову Ганнусі. Тож увесь негативний енергетичний удар, спрямований на інших, щодня вражав тендітне дівча. Перелякана, пригнічена, вона всього боялася, ходила, понуривши голову.
Коментар психологів Оксани Ковріги і Людмили Денисової:
— Найчастіше у вчительському лексиконі зустрічаються «ярлики» на кшталт: «тупий», «розумово відсталий», «повільний» «бездарний», «неохайний». Учень, найімовірніше, поводитиметься відповідно до сподівань, покладених на нього дорослими.
Більшість педагогів намагаються ставитися до всіх дітей однаково, але це не завжди виходить. Дитина отримує 55 відсотків інформації про себе, бачачи міміку, жести вчителя, 38 відсотків — уловлюючи тембр, висоту його голосу і лише на сім відсотків безпосередньо сприймається зміст сказаного.
Недарма видатний педагог А. Макаренко брав уроки акторської майстерності, щоб оволодіти віртуозністю вимовляння фрази «Можете йти». Інтонація (а можливо, 40 її варіантів) важить дуже багато.
Тим паче неприпустимі такі висловлювання, як «він може, а ти — ні»; «скільки разів треба повторювати»; «ти стаєш ...»; «невже тобі важко запам’ятати, що...»; «про що ти тільки думаєш?» тощо. Адже можна легко знайти замінники, сказати не «впертий, як віслюк», а «твердий, немов скеля».
