Культура України матиме власний правовий кодекс

 «Реформування соціально-культурної сфери можливе лише за умови кардинального, системного вирішення правових питань культури і створення відповідної законодавчої бази», — так вважає народний депутат України, заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності Михайло ПОПЛАВСЬКИЙ, який минулого тижня вніс до Верховної Ради Кодекс законів України про культуру.

— Михайле Михайловичу, в чому сенс створення такого кодексу?

— Про проблеми і необхідність реформування національної культури вже ведуть мову тривалий період. Але життя показує, що доки ми не створимо належну правову основу, ні про які позитивні зміни говорити не можна. Кодекс законів України про культуру саме і спрямовано на кардинальне, системне вирішення всього комплексу правових питань, які дадуть можливість нормально функціонувати і розвиватися нашій культурі. Крім того, уже сам факт створення такого кодексу — вагомий крок до суспільного усвідомлення і утвердження культури як одного з пріоритетних напрямів державної політики. Кодекс має подолати наявні численні прогалини чинного законодавства і привести його у відповідність до вимог високорозвиненого демократичного суспільства.

— Але хіба можна сказати, що в Україні не було правового регулювання сфери культури? Створювалися закони, видавалися певні постанови. Яка потреба у створенні кодексу?

— Справді, певні сфери культури регулювалися і регулюються низкою нормативно-правових документів. Але слід пам’ятати, що кодекс — це єдиний цілісний документ, до якого увійшло більш як десять законів і постанов. Кодекс — це закон прямої дії. Працівники культури на власному досвіді відчувають правові прогалини в культурі. Наприклад, суперечливість, неузгодженість і непослідовність різних нормативно-правових актів. Крім того, якщо деякі сфери культури регулюються значною кількістю нормативно-правових актів, то інші перебувають поза межами законодавчого регулювання. За роки незалежності в Україні не ухвалено таких важливих законів, як закон про гастрольно-концертну діяльність, театральну діяльність, соціальний захист працівників культури. Деякі нормативно-правові акти створювалися для розв’язання поточних проблем. Оскільки вони не були орієнтовані на перспективу і розв’язання кардинальних проблем розвитку культури, то з часом втратили свою актуальність. Загалом правова база культури не має системного характеру, є мозаїчною, фрагментарною, некоординованою і регулює лише окремі аспекти відносин у цій сфері. Завдання кодексу — системне, комплексне вирішення питань правового регулювання сфери культури.

— Щодо концепції кодексу... Як у кодексі забезпечується системність, про яку ви казали?

— Системність забезпечується тим, що культура розглядається як цілісна сфера, хоча і вельми розгалужена. Мова йде про єдине поле культури, в межах якого розглядаються окремі сектори, сегменти. Що це дає реально? По-перше, змогу узгодити чинні законодавчі акти і ліквідувати наявні протиріччя. По-друге, вирішити питання правового регулювання сфери культури і на загальному рівні, і на рівні її окремого сегмента. Специфіка сегмента визначається на основі загальних правових механізмів регулювання сфери культури. По-третє, в рамках кодексу консолідуються всі терміни, що визначалися в різних нормативно-правових актах, і вибудовується єдиний термінологічний апарат. По-четверте, системний підхід дає можливість охопити ті сфери культури, які досі перебували поза межами правового регулювання. По-п’яте, комплексно вирішується питання фінансово-господарської діяльності, соціального захисту, трудових правовідносин, міжнародного культурного співробітництва, інтелектуальної власності, правового режиму землі та майна, виховання і освіти у сфері культури тощо.

— Одним з найактуальніших питань нині є фінансування сфери культури. Ми всі знаємо, в якому стані клуби, бібліотеки, особливо сільські. Які перспективи у вирішенні цього питання?

— Фінансування культури — надзвичайно складне для теперішнього стану економіки держави і актуальне питання. Тут слід розмежувати економічний і власне правовий аспекти. Головним інвестором культури залишається держава. Слід зазначити, що чинним законодавством передбачено достатньо обгрунтований рівень фінансування культури. Відповідно до Основ законодавства про культуру, держава гарантує необхідні асигнування на розвиток культури в розмірі не менш як вісім відсотків від національного доходу України. Але економічна ситуація така, що сфера культури фінансується на рівні двох відсотків, тобто в чотири рази нижче, ніж встановлено законодавством. І це — тільки на рівні державного бюджету. Фінансування сільських, селищних та міських палаців культури, клубів та бібліотек (відповідно до того самого Бюджетного кодексу) має здійснюватися з бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань. За такої ситуації, враховуючи стан та фінансові можливості місцевих бюджетів, навіть маленькі джерельця культури на селі не виживуть. Тому в кодексі правова регламентація джерел державного фінансування культури є «зоною особливої уваги».

— Що саме пропонує кодекс у державному фінансуванні культури?

— Державна політика у сфері культури включатиме заходи посилення державної підтримки культури, зокрема, фінансування із всіх можливих джерел клубів, культурних центрів та бібліотек, особливо для сільського населення, відновлення повноцінної життєдіяльності театрів та музеїв. Кодекс регламентує джерела фінансування, напрями і форми державної підтримки культури, порядок формування спеціального бюджетного фонду для фінансування культури на державному та місцевих рівнях, урегулювання недержавних джерел фінансування, пільги в оподаткуванні закладів культури. Закріплюється система дотацій та розміщення державних замовлень. Здійснюватиметься серйозна державна підтримка українського книговидання та перекладів кращих пам’яток світової літератури, виробництво кінофільмів за державним замовленням, посилення уваги до показу кращих стрічок національного та світового кінематографа.

— Як у кодексі представлено державні інтереси в галузі культури?

— Культура утверджується як пріоритетний напрям державної політики. Держава забезпечуватиме всебічний розвиток культури української нації та культур національних меншин, які мешкають на території України, підтримка і захист законних прав та інтересів творчих спілок, гарантуючи однакові умови для виконання ними статутних завдань і цілей. Кодекс забезпечує рівність прав і можливостей громадян незалежно від соціального стану та національної приналежності у створенні, використанні та поширенні культурних цінностей, творчий розвиток і підвищення культурного рівня громадян, заохочення благодійної діяльності у сфері культури та мистецтва, підтримку інвестицій у сферу культури та мистецтва, збереження, відтворення та охорону культурно-історичного середовища, розширення інфраструктури галузі культури.

— Які можливості відкриває кодекс для недержавних джерел фінансування?

— Кодексом передбачено можливості залучення позабюджетних джерел фінансування — фінансового, промислового, торгового капіталу, громадських об’єднань, благодійних фондів. Передбачено такі джерела фінансування культури, як цільове фінансування, спонсорство, платні послуги, доброчинність, комерційна діяльність, підприємницька діяльність, патронаж, авторські права, соціально-творче замовлення, лізинг, меценатство, кредити, продюсерство, міжнародні інвестиції, фонди підтримки, гранти тощо на пільгових умовах.

— Є думка, що багато проблем з фінансування галузі культури можна було б розв’язати за умов певних пільг в оподаткуванні установ культури і тих, хто надає їм фінансову підтримку. Як у кодексі вирішується це питання?

— Надання пільг у сфері культури є цілком виправданим, тому що більшість напрямів розвитку культури не є й не може бути прибутковою діяльністю. Ми спиралися в цьому питанні на досвід розвинених країн, в яких закладам культури і мистецтва надаються й пільги в оподаткуванні. Кодексом передбачено податкові пільги для закладів культури, фінансових донорів у сфері культури та мистецтва, зниження ставки ПДВ на окремі види діяльності в культурі. Передбачено звільнення від оподаткування податком на додану вартість послуг, що їх надають певні заклади культури, а також можливість пільгового залучення кредитних ресурсів у сферу культури з компенсацією 50 відсотків кредитної ставки за рахунок бюджету. Органи місцевого самоврядування можуть встановити спеціальні тарифи на електроенергію і водопостачання для неприбуткових закладів культури. Звільнення від плати на землю поширено на цільові фонди з підтримки культури.

— Чи знайшли відображення у кодексі питання соціальної підтримки діячів культури?

— У цьому напрямі передбачено цілу низку заходів. Серед них — виділення бюджетних коштів на будівництво житла, встановлення належного рівня пенсійного забезпечення, розширення мережі об’єктів санаторно-оздоровчого призначення для працівників культури. Значну увагу приділено підготовці та перепідготовці професійних кадрів для галузі, проблемам виховання дітей та молоді на кращих надбаннях національної та світової культури, науковим дослідженням з теорії та історії культури. Для стимулювання творчого процесу запроваджуються щорічні гранти молодим діячам у галузі театрального, музичного, образотворчого мистецтва та кінематографії, а також молодим письменникам для створення і реалізації творчих проектів.

— Якою мірою кодекс реально сприятиме поліпшенню справ у нашій культурі?

— Те, що конче потрібні радикальні структурні зміни в національній культурі, в культурному житті нації —зрозуміло кожному. Але ці зміни мають бути кардинальними, з довгостроковим ефектом. Ми повинні закласти довготривалий ринково-демократичний ефект у функціонуванні та розвитку національної культури, забезпечити її незалежність від свавілля чиновників різного рангу. Тому для оптимального розвитку соціально-культурної сфери найважливішим заходом є її кодифікація і прийняття уніфікованого, універсального, консолідованого нормативно-правового акта — Кодексу законів України про культуру, який забезпечує правову регламентацію всіх аспектів діяльності у сфері культури і мистецтва та пов’язаних з нею суспільних відносин.