Засідання спільної Колегії МЗС України з народними депутатами — членами Комітету Верховної Ради України у закордонних справах відбулося ще 14 квітня 2003 року. Але ті питання, які порушив у своїй доповіді перший заступник голови Комітету ВР у закордонних справах Олег ГраЧев, за цей час не стали менш актуальними.

Зокрема, Олег Грачев зауважив, що за період, який минув з вересневого спільного засідання, комітет розглянув і ухвалив висновки щодо 78 проектів законів України та 12 проектів постанов Верховної Ради, що в тій чи іншій мірі стосувалися сфери зовнішньої політики та зовнішніх зносин України, включаючи різногалузеві міжнародні угоди, зовнішньоекономічну діяльність, міграційні питання. З них Міністерство закордонних справ виступало профільним по шести законопроектах, поданих виконавчою владою, та по п’яти, внесених народними депутатами України (про міжнародні договори, про статус закордонних українців, про дипломатичні та службові паспорти тощо). Всього ж представники МЗС були доповідачами або співдоповідачами на комітеті з 15 законопроектів.

За цей же період, наголосив перший заступник голови комітету, Верховна Рада України на основі відповідних висновків комітету ратифікувала або ухвалила закони про приєднання до 58 міжнародних договорів. Серед ратифікаційних законопроектів, розглянутих комітетом, значне місце займають базові політичні угоди (наприклад, з Ісламською Республікою Іран, Туркменистаном), документи з питань економічного, торговельного і технічного співробітництва, сприяння інвестиціям та взаємного захисту їх, уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень, приєднання або прийняття змін до багатосторонніх міжнародних договорів (наприклад, до Статуту Гаазької конференції з міжнародного приватного права, до Конвенції про права дитини, Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію товарних знаків тощо).

Окремо у своїй доповіді Олег Грачев зупинився на діяльності депутатських груп з міжпарламентських зв’язків з парламентами зарубіжних країн. Їх на сьогодні 56. Ефективність діяльності цих груп, на думку депутата, чималою мірою залежить від інформаційно-аналітичної та дипломатичної підтримки з боку міністерства. Одним з головних напрямків роботи міжпарламентських груп дружби має бути визначення та узгодження з зарубіжними колегами пріоритетів розвитку договірно-правових відносин України з відповідними країнами.

Щодо ключових завдань та напрямків роботи у сфері законодавчого забезпечення зовнішньополітичної діяльності, то, з точки зору Олега Грачева, сьогодні, на жаль, у нас практично відсутній базовий правовий документ про засади зовнішньої політики України. Він звернув увагу присутніх на те, що саме до повноважень Верховної Ради належить, згідно з пунктом 5 статті 85 Конституції України, визначення засад зовнішньої політики нашої держави, а згідно з пунктом 9 статті 92 Конституції виключно законами України визначаються засади зовнішніх зносин. Зовнішня політика —поняття, дещо відмінне від зовнішніх зносин. Воно включає в себе також оцінку природи та характеру тих міжнародних конфліктів, стороною яких Україна не виступає, але які можуть мати серйозні наслідки і для нашої держави, і для світового миру та правопорядку в цілому. Звичайно, що оцінку таким викликам парламент дає не у формі закону, а у формі постанови (або заяви). І це також є реалізацією його конституційних повноважень. Така постанова вищого органу народного представництва має бути керівництвом до дії всіх органів виконавчої влади.

Те, що механізм визначення парламентом засад зовнішньої політики не обмежується прийняттям законів, підтверджується і тим, що відповідно до статті 85 Конституції України прийняття законів (пункт 3) і визначення засад зовнішньої політики віднесені до різних повноважень Верховної Ради.

З липня 1993 року, коли постановою парламенту були схвалені «Основні напрями зовнішньої політики України», минуло вже майже десять років. Звичайно, перелік навіть принципових змін у зовнішньополітичному становищі нашої держави за цей період зайняв би весь час доповіді. Достатньо назвати хоча б входження України до Ради Європи, розширення НАТО та ЄС, створення Союзу Росії і Білорусі та ЄврАзЕС. Все це вимагає, на думку народного депутата, переосмислення на законодавчому рівні місця України в сучасному глобалізованому світі, визначення провідних тенденцій та інтеграційних векторів регіонального розвитку.

Як відомо, 24 жовтня 2002 року Верховна Рада України на основі рекомендації комітету створила Тимчасову спеціальну комісію парламенту з підготовки й попереднього розгляду узгоджених законопроектів про засади внутрішньої, зовнішньої політики, національних інтересів і національної стратегії розвитку України (зараз на її розгляді перебуває сім законопроектів, що стосуються зовнішньополітичної сфери, в тому числі чотири альтернативних проекти закону «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики»). До складу комісії ввійшли представники всіх парламентських фракцій та депутатських груп; очолює її заступник Голови Верховної Ради Олександр Зінченко. Але, на жаль, підкреслив перший заступник голови Комітету в закордонних справах, поки що суттєвих практичних результатів роботи комісії комітет не бачить. І головна причина, мабуть, у тому, що узгодити проекти, розроблені різними політичними силами з іноді діаметрально протилежним баченням зовнішньополітичних пріоритетів України, є вкрай важким завданням. І тут, як видається, МЗС могло б не лише відіграти роль радника, а й запропонувати свій законопроект, в якому з максимально можливою неупередженістю та виходячи з колосального досвіду, накопиченого українськими дипломатами за роки існування МЗС, визначалися б засади, основні напрями та стратегічні пріоритети зовнішньої політики нашої держави як на найближчий час, так і на середньо- та довгострокову перспективу, зазначив народний депутат.

Олег Грачев зупинився також і на найбільш важливих законопроектах, що проходили через комітет за цей період. Серед них — уже чинний Закон «Про дипломатичні ранги України», проекти законів «Про міжнародні договори України», «Про правовий статус закордонних українців», «Про представництво України за кордоном», «Про дипломатичний та службовий паспорти України». Він відмітив, що всі вони розроблені і внесені в порядку законодавчої ініціативи членами комітету. Народні депутати є авторами всіх трьох, так би мовити, нератифікаційних законопроектів, запропонованих Міністерством закордонних справ Кабінетові Міністрів для визначення такими, що потребують першочергового розгляду на нинішній сесії Верховної Ради (проекти законів «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (№ 1089), «Про внесення змін до Закону України «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України» (№ 2434), «Про правовий статус закордонних українців» (№ 1306). Це ж стосується і законопроектів, визначених пріоритетними згідно з пропозиціями Інституту законодавства та Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України відповідно до рішення погоджувальної ради депутатських фракцій і груп від 3 лютого 2003 року («Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», «Про міжнародні договори», «Про представництво України за кордоном»): знову ж таки суб’єктами законодавчої ініціативи тут виступають народні депутати.

На думку доповідача, це говорить, з одного боку, про те, що цілком природним є висування народними обранцями важливих законопроектних ініціатив у сфері зовнішньої політики та зовнішніх зносин, адже вони, маючи безпосередній зв’язок з виборцями, часто оперативніше від виконавчої влади не тільки відгукуються на нагальні, пекучі проблеми сьогодення, а й нерідко гостріше відчувають виклики часу та перспективні потреби суспільства. З другого ж боку — про те, що нашій виконавчій гілці влади, передусім Міністерству закордонних справ, бракує власної ініціативи у висуванні дійсно стратегічних законодавчих ініціатив у сферах зовнішньої політики та зовнішніх зносин. Тому що недостатньо лише укладати міжнародні угоди або приєднуватися до існуючих міжнародно-правових документів. Не менш важливим для забезпечення та ефективного здійснення зовнішньої політики, зміцнення місця і ролі України на міжнародній арені є розвиток адекватного внутрішнього правового поля у вигляді законів, а на їх основі й інших правових актів, що регулювали б різні аспекти наших міжнародних стосунків. І в цьому плані комітет розраховує на активізацію співробітництва з міністерством. Тут не може бути вузькопартійної чи вузьковідомчої позиції. Бо кожний закон, що стосується зовнішньополітичної сфери, незалежно від його авторства, потім виконуватиметься міністерством.

Перший заступник голови Комітету в закордонних справах також підкреслив, що сьогодні, коли потужні сили на міжнародній арені, які знаходяться поза межами континентальної Європи, намагаються замінити силу права правом грубої та, без перебільшення, цинічної сили, особливо важливо забезпечити, щоб взаємодія всіх гілок влади відбувалася в рамках, визначених Конституцією і законами держави, а не закулісними домовленостями чи обіцянками. Якщо ми проголосили стратегічним завданням європейський вибір, маємо керуватися європейськими принципами і стандартами, зокрема нормами Статуту Ради Європи, європейських конвенцій, стороною яких є Україна.

Верховна Рада цілком чітко сформулювала позицію щодо дій США та Великобританії проти суверенного Іраку. В постанові від 4 лютого ц. р. парламент висловив тверду переконаність у тому, що розв’язання іракської кризи має бути здійснене відповідно до принципів міжнародного права та спиратися на механізм ООН, і закликав США та Великобританію утриматися від будь-яких дій, які б принижували авторитет та роль ООН, і виключити будь-яке використання сили поза межами міжнародного правового поля та без чітко висловленого рішення Ради Безпеки ООН. Постановою від 20 березня ц. р. Верховна Рада, висловлюючи волю виборців, категорично засудила агресію як засіб розв’язання міжнародних проблем і виступила за негайне припинення військових дій підрозділів збройних сил США, Великобританії, інших країн на території Іраку та виведення всіх іноземних військових формувань з цієї країни, за вирішення іракської проблеми мирним шляхом під контролем ООН. Нагадаю, що постанова була прийнята в день ратифікації угоди з Кувейтом про направлення окремого українського батальйону для захисту цивільного населення від наслідків можливого застосування зброї масового знищення. Тобто направлення батальйону жодним чином не впливало на принципову позицію парламенту щодо агресії та агресорів.

А як же відреагувало МЗС? 26 березня президент США Джордж Буш зарахував Україну до «антиіракської коаліції», тобто до стану агресорів-підривників світового правопорядку, а шановний міністр закордонних справ від імені нашої держави лише «делікатно» взяв таку оцінку американської сторони до уваги, ніяк не заперечивши її. Жодної заяви чи ноти МЗС до американської сторони не надійшло. Тобто від імені України не було жодної реакції на слова американського президента, який виклав офіційну точку зору своєї держави. Більше того, в коментарі речника МЗС України від 1 квітня підтверджується, що Україна дійсно входить до коаліції. Це підтвердила 2 квітня і прес-служба Посольства США в Україні. Характерний її коментар: «Якщо Україна вважає, що трапилося непорозуміння, то Міністерство закордонних справ має повідомити американське посольство в Києві, або українське посольство в Вашингтоні має повідомити Державний департамент». Але, як ми знаємо, жодного спростування від наших дипломатів не надійшло.

Певне здивування викликала в Комітеті ВР позиція Державного секретаря з питань європейської інтеграції МЗС Олександра Чалого під час розгляду комітетом 12 березня ц. р. проекту постанови про Заяву Верховної Ради України з приводу доцільності формування єдиного економічного простору України, Білорусі, Росії та Казахстану. Повноважний представник МЗС, по суті, висловився проти депутатської ініціативи підтримати позицію Президента України в цьому питанні, зазначивши, що Україна, мовляв, «двох інтеграцій не витримає». І це незважаючи на позитивне ставлення до цієї ідеї і Європейського союзу, і навіть Світового банку. Незважаючи на те, що Перший віце-прем’єр України бере активну участь у розробці та узгодженні базових документів з формування єдиного економічного простору.

Олег Грачев також привернув увагу до дуже важливої проблеми з виконанням міжнародно-правового зобов’язання України перед Радою Європи — ратифікації Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. Він не розуміє, як міністерство могло допустити, що протягом майже шести років, що минули з дня підписання цього документа Україною (2 травня 1996 року), до Верховної Ради виконавчою владою подавалися законопроекти про ратифікацію, в яких об’єктом Хартії помилково вказувалися не мови, а національні меншини? Так, у поданому Президентом України останньому законопроекті про ратифікацію Хартії (№ 0056 від 28.10.2002) знову знаходимо перелік не конкретних мов, а національних меншин, до яких Хартія не має жодного відношення ні духом, ні буквою. Щоб з’ясувати це, в комітеті уважно проаналізували як текст Хартії, так і майже 30 застережень та заяв, зроблених європейськими державами при підписанні та ратифікації Хартії. 14 листопада 2002 року комітет ухвалив відповідний висновок, з яким погодилися і присутні тоді на засіданні повноважний представник Держкомнацміграції Рауль Чілачава, і тодішній Держсекретар МЗС Юрій Сергеєв, який, до речі, візував вказаний президентський законопроект. Але хто готував для них, м’яко кажучи, не зовсім правдиві документи, що дезорієнтували народних депутатів щодо справжнього змісту цієї важливої міжнародної угоди?

На закінчення перший заступник голови Комітету в закордонних справах висловив сподівання на предметний і відвертий обмін думками. Комітет чекатиме від міністерства відповідного реагування на зауваження та пропозиції, висловлені народними депутатами, а ті, зі свого боку, обіцяють врахувати думки і пропозиції членів колегії.