Травень став рекордним місяцем з обсягів розпродажу державної власності у промисловості. ФДМУ, до якого перейшли в управління всі корпоративні права на цю власність, доклав чимало зусиль для того, щоб приватизація стратегічно важливих об’єктів набула цілеспрямованого і системного характеру. Як наслідок, надходження від приватизації до держбюджету у травні вже перевищили мільярд гривень. Але чи варто радіти з цього приводу —велике запитання.
Що новенького? Старе
Підписання угоди з купівлі-продажу контрольного пакета Нікопольського феросплавного заводу з корпорацією «Придніпров’я» глава ФДМУ Михайло Чечетов назвав вдало втіленим у життя пілотним проектом, завдяки якому вдалося випробувати нову ідеологію приватизації — привести на завод ефективного власника і перерахувати в бюджет 205 мільйонів гривень (ця сума значно перевищила і стартову ціну на конкурсі, і номінальну оціночну вартість пакета акцій). Приватбанк пропонував набагато більше, проте то — белетристика: як каже Михайло Чечетов, женихатися — ще не означає женитися. До того ж очевидно, що механізм незалежної експертної оцінки об’єкта поки що дає більше користі, ніж змаги за нього близьких одна до одної структур, які перетворюють цей процес зазвичай на фарс.
Прибічники справедливого розпродажу державної власності з ФДМУ вже заходилися активно створювати нормативну базу під неіснуючий, але такий, що вже давно на часі, закон про управління державною власністю. Що ближче до приватизації надр, закріплених за холдингом «Укррудпром», то голосніше лунає: досі це управління не витримує жодної критики! Коли справа доходить до відвертого розмивання державної власності, як у випадку з додатковою емісією Інгулецького ГЗК, нагорі чухають потилиці — що робити? Найрозумніше — якомога швидше прийняти спеціальний закон із приватизації ДАК «Укррудпром», до складу якого входить Інгулецький ГЗК. За аналогією з приватизацією ММК імені Ілліча. Інакше доживемо до того, що всі стратегічно важливі об’єкти будуть роздержавлені за схемами, які пропонуватиме Президент країни, як сталося з холдингом «Павлоградвугілля». Нічого поганого в цьому нема, але чи справа це Леоніда Даниловича?
Великі апетити — неширокий продаж
Мета ФДМУ, підкреслює Михайло Чечетов, — продати об’єкт. Продати — не штука, набагато складніше домогтися вчасного розрахунку. У травні, наприклад, «вибивали» (і хтозна чи «вибили») 11 мільйонів гривень за активи «Дніпроазоту» з покупця, пов’язаного з «Приватбанком». Очевидне — неймовірне?
Особливості нашої приватизації привчили не дивуватися нічому. Навіть коли за деякі об’єкти потенційні покупці нині пропонують до мільярда гривень, тобто гроші, яких на ринку нема! Зважаючи на те, що за промисловими велетами часто «висять» колосальні борги, реальна вартість пакетів підлягає експертному коригуванню. Цим, серед іншого, пояснюється і те, що ФДМУ, сподівається виручити за 98,8 відсотка ВАТ «Дніпровський комбінат імені Дзержинського»(ДМК) всього-на-всього півмільярда гривень. На конкурс з його продажу очікують не лише потенційні покупці, а й численні кредитори, у тому числі й гірничо-збагачувальні комбінати ДАК «Укррудпром». За ДМК — більш як півторамільярдний борг і двадцятитисячний колектив, зацікавлений у подальшому розвиткові свого підприємства. Через це, може статися, нова-стара ідеологія ФДМУ в цьому разі себе не виправдає. Урядові вочевидь варто перестрахуватися, щоб перевірити серйозність інвестиційних намірів нового власника (власників). Кращий спосіб для цього — продати держпакет у два прийоми: спочатку — 48,8 відсотка акцій, а потім — 50 відсотків. Адже великі апетити учасників приватизації — ще не привід відмовлятися від конкурентного продажу. Багато які проблеми міг би зняти закон про управління державною власністю, але його нема. І його прийняттю, вважає Михайло Чечетов, можуть завадити окремі політичні сили. Окремі не означає, що геть усі.
