Із дос’є «ГУ». Тамара ПРОШКУРАТОВА. Народний депутат України. Народилася в селі Золотоношка Драбівського району Черкаської області. Закінчила Переяслав-Хмельницьке педагогічне училище (1977), філологічний факультет Черкаського державного педагогічного інституту (1983). До обрання народним депутатом —вчителька Драбівської загальноосвітньої школи. Обрана до парламенту за списком Соціал-демократичної партії України (об’єднаної) під номером два, член СДПУ (о) і фракції цієї партії у ВР. Заслужений учитель України, Герой України (2001). Син Олексій — студент Переяслав-Хмельницького педагогічного університету.
— Перед парламентськими виборами другий номер у виборчому списку СДПУ (о) залишався вакантним аж до партійного з’їзду. На з’їзді у вас помітно тремтіли руки і голос — тож, схоже, рішення партії було несподіваним і для вас?
— Напередодні 2002 року мене запитали, чи я згодна балотуватися кандидатом у народні депутати у виборчому списку СДПУ (о). Я була переконана, що ця партія потрапить до парламенту, але не сподівалася отримати такий високий номер у списку. Сама дізналася про це лише на з’їзді. Важко передати мої тодішні відчуття. Усе-таки другий номер, відразу після лідера партії, вище номера першого Президента України — це величезна відповідальність.
Було дуже непросто зробити такий крок у велику політику, поміняти свій устрій. Я пропрацювала 25 років у одній школі, яку закінчила і до якої повернулася вчителькою після інституту, я любила свою роботу. Тобто все моє свідоме життя було пов’язане зі стінами однієї школи. Але і тепер кажу: я з освіти нікуди не пішла. У парламенті працюю в Комітеті з питань науки та освіти.
— Чи швидко адаптувалися у Верховній Раді? Яку тактику обрали?
— Під час найпершого засідання у сесійній залі мене вразило те, як безцеремонно, безкультурно деякі депутати сипали образливі слова на адресу Президента, влади, інших політичних сил, дивувало, як люди з вищою освітою можуть отак принижувати один одного. Спочатку приглядалася, але досить швидко включилася у депутатську роботу над проектами законів і проектами постанов. Скажімо, нині на розгляді у парламенті перебуває мій законопроект про кредитування освіти, а в регіонах проведено понад 250 зустрічей із виборцями. Не раз виступала на парламентських слуханнях, «Днях Уряду». Але беру слово лише з тих питань, у яких розуміюся. Не хочу наслідувати деяких колег, які виступають з абсолютно всіх питань, навіть не вникаючи у них.
— Але у великій політиці ви ще не професіонал. Не лякає, що можете стати просто маріонеткою в чужій грі?
— Ні. Те, що я стала членом СДПУ (о) — мій свідомий вибір. Ніколи не була раніше в жодній партії. Я прийшла до парламенту в складі цієї команди і ніколи їй не зраджу. СДПУ (о) — це найсамодостатніша партія, яка має свою ідеологію та історію, сильних лідерів.
— А кого вважаєте своїм учителем у політиці?
— Безумовно, Леоніда Макаровича Кравчука. Це людина, яка глибоко розуміється в дуже багатьох питаннях, і в законодавстві, і в політиці. Завжди прислухаюся, як мудро, розумно й водночас просто і доступно він говорить.
— Які правила гри у великій політиці приймаєте, а які ні?
— У будь-яких правилах гри має переважати здоровий глузд. Не можу збагнути, коли блокують закони, навіть не політичного, а соціального характеру, коли депутати не голосують за них лише тому, що така була позиція фракції, блокують трибуну. Адже кожен депутат, ідучи до парламенту, казав, що він відстоюватиме не власні політичні інтереси, а закони на користь держави і народу. Хоча визнаю таке правило, як політична домовленість.
— А якщо трибуну парламенту блокуватиме фракція СДПУ (о), приєднаєтеся до своїх колег?
— Я гадаю, що марно мої колеги трибуну не блокуватимуть, а якщо таке трапиться, то впевнена, що депутати з моєї фракції просто не допустять, щоб жінка блокувала трибуну, а зроблять усе самі.
— У фракції СДПУ (о) ви єдина жінка. Як до вас ставляться чоловіки із фракції?
— Як до бойової подруги.
— Чи залишається, окрім політики, час на себе —завітати до косметичного салону, поблукати по магазинах, приготувати щось смачненьке чи мати якесь захоплення?
— Люблю вишивати, малювати. У своїй школі я розмалювала всі стіни. Ходити по магазинах ніколи не любила, іду до них лише тоді, коли треба щось придбати. Відвідувати перукарню, косметичний салон, безумовно, повинна кожна жінка. За будь-якої завантаженості треба завжди добре виглядати. Куховарити дуже люблю, а найбільше — готувати борщ, торти й желе. Але зараз мешкаю в готелі, доводиться багато їздити у відрядження, часу на приготування не вистачає, тож харчуюся в їдальні Верховної Ради. На вихідні приїздить мій син. Намагаюся регулярно відвідувати маму, яка живе у Драбові. Щоправда, город цього року я не садила.
— А чи зможете колись знову повернутися до своєї школи?
— Я відповіла б словами Миколи Луківа: «Не вертайся на круги своя — нічого це, крім болю, не приносить». Не знаю, як складеться доля, але до своєї школи я вже, мабуть, не повернуся. Двічі в одну воду не ступити.
Інтерв’ю взяла Юліана ШЕВЧУК.
