Тут усі — прип’ятські і знають одне одного сто років. Ще по тому життю. А з цього вони продовжують йти, залишаючи своїх дітей під опіку тих, хто поки що живий... А іноземці, які вже багато років допомагають чорнобильцям, ніяк не можуть збагнути, чому киян, очаківців і всіх, з ким поряд давно оселилося людське горе, їхній біль не обходить.
Костя вчиться ходити!
Рік тому «ГУ» писав про Костика, який «усиновив» собі батьків — Фридеріку та Христіана Хуссельс із Німеччини. Нагадаю: в один із своїх численних приїздів до України з гуманітарною допомогою для чорнобильців подружжя Хуссельс відвідало дитячий будинок «Берізка» в Києві і побачило «свого» сина. Від нього, який народився без правого тазостегнового суглоба, лівого стегна й обох малих гомілкових кісток, мати відмовилася одразу. З таким діагнозом Костя практично не мав шансів знайти нових батьків в Україні. Коли хлопчика відвозили до Німеччини, то прийомні батьки навіть не були впевнені, що до недорозвинених культяшок дитини буде можливо прикріпити протези. Пам’ятаєте фотографію Кості з його німецьким татом? Тепер Костя Хуссельс уже не тільки добре говорить німецькою, а й ходить! Поки що, правда, з милицями. Але лікарі кажуть, що скоро вони йому не знадобляться.
Турбота про усиновленого українського малюка і ще п’ятьох дітей забирає у подружжя багато часу, але вони стежать за роботою створеного ними фонду «SOS-86. Діти Чорнобиля в Заурланді», котрий уже переріс в організацію «Друзі України». Подружжя Хуссельс також продовжує підтримувати дружні відносини з Міжнародною асоціацією «Допомога сім’ям Чорнобиля». До речі, її президент Георгій Бацула та віце-президент Галина Брежницька стали хрещеними Кості Хуссельса. Отже, малюк у майбутньому не втратить зв’язків з Батьківщиною.
Що ще сталося після публікації матеріалу «Вдома самі»? Чи відгукнулися вітчизняні меценати? З такими запитаннями я звернулася до Бацули й Брежницької. І з’ясувалося: новина про те, що один із героїв мого торішнього репортажу навчився ходити, мабуть, найпозитивніша.
Багаті теж плачуть
Чорнобильських організацій тільки в Києві величезна кількість. І діяльність деяких, м’яко кажучи, викликає недовіру людей. Тим паче — меценатів. Можливо, в цьому проблема?
— Нас як перевіряли, так і перевіряють, — з гіркотою констатує президент. — А придратися не можуть! То намагаються в чомусь іншому палиці в колеса вставляти. Наша чергова проблема — одержання ліцензії на діяльність благодійного медичного центру. До речі, він занесений до нашого статуту, в якому зазначено, що ми не займаємося комерцією і не хочемо займатися. У нас є дорога апаратура, на якій ми можемо досліджувати щитовидку в наших дітей і дорослих. Апаратуру нам подарували японці, а доукомплектації центру сприяли німці. При цьому ми їм гарантували, що обстеження буде тільки безплатне. Іноземці нам вірять, інакше стільки років з нами не співробітничали б. А в Києві на нас тиснуть, зокрема Міністерство охорони здоров’я. Хочуть, щоб ми зареєстрували медичний центр як комерційне підприємство. Але, зробивши це, ми, не одержуючи прибутку, змушені будемо платити податки! Нам держава не дає грошей. Зате асоціація, крім того, що подає всі звіти про свою некомерційну діяльність до податкової, митної, до Кабінету Міністрів, ще й допомагає місту. Щороку на 7 млн. євро! Немає в Києві такої лікарні, до якої б ми не передавали гуманітарну допомогу. Але головне те, що, одержуючи гуманітарний вантаж, скажімо, з Німеччини, ми звітуємо за нього перед німцями. Якщо питання з медичним центром не вирішиться, вони просто заберуть у нас обладнання...
Після того, як у «Голосі України» вийшов матеріал, я давав інтерв’ю ще кільком газетам, де постійно підкреслював: «У нас є все, крім грошей». І ще. Якщо нам ніхто не хоче допомагати, то ми просимо лише, щоб нам не заважали працювати. І пам’ятали, зокрема в мерії, що ми є. Знаєте, як прикро, коли німці, японці нам допомагають, дають гроші, роблять усе можливе для наших хворих дітей, а потім чиновники, оглядаючи наші у прямому розумінні з миру по нитці облаштовані приміщення, заявляють: «О, ви такі багаті! Вас треба не звільняти від орендної плати, а брати вдвічі більше». Хіба хтось пам’ятає, що ми вселилися в розвалюху й жодної копійки не одержали на те, щоб відремонтувати напівзруйнований будинок колишнього дитсадка на Троєщині?.. Нині ми хочемо, щоб Київ дав згоду на приватизацію. Це ще більше привабить іноземців.
Діти заробляють гроші на будівництво їдальні
Узагалі, Георгій Іванович більше любить не скаржитися, а говорити про плани на майбутнє і те хороше, що вдалося зробити. Всупереч усьому. Наприклад, він дуже натхненно розповідав, як раділи великоднім подарункам жителі сіл Макарівського району. Асоціація направила туди одразу кілька величезних вантажівок з гуманітарною допомогою, зібраною німцями до свята. Або про те, що незабаром в асоціації для їхніх дітей почнуть працювати курси німецької мови. На додачу до існуючих курсів японської. Але негативу більше, ніж досягнень, і, вочевидь, дуже вже наболіло.
— Нині для нас головне — відкрити сезон в «Южанке», — каже Бацула. — З 15 червня хочемо, щоб розпочався перший заїзд. Нинішнього літа треба буде оздоровити дуже багато дітей, а проблеми, які ми намітили вирішити ще торік, досі не вирішено. Головна — будівництво їдальні. Та, що є, нікуди не годиться...
Я вже розповідав вам, що базу відпочинку «Южанка» на березі Чорного моря під Очаковом «підняли на ноги» японці. Зокрема, фотожурналіст Рюїті Хірокава. Колись він приїхав зробити фоторепортаж про Чорнобильську трагедію. Побачене й почуте так вразило його, що, повернувшись до Токіо, він вирішив заснувати фонд. Потім знову приїхав до України, прийшов в асоціацію і досі є одним із надійних партнерів. За рахунок коштів фонду було збудовано й обладнано два корпуси «Южанки». А цього року, коли ми звернулися до нього, Хірокава сказав: «Нэт деньги». І дав поки що лише третину того, що ми в нього просили. Загалом на будівництво потрібно 250 тисяч євро. Звернулися також і до наших німців. Постійний друг Анна-Ліза Прок відгукнулася. Вона організувала в Німеччині гастролі нашого фольклорно-хореографічного ансамблю «Червона калина». Діти об’їздили вже півсвіту. Тільки в Японії побували п’ять разів! Там вони давали благодійні концерти, гроші від яких пішли на ліки для хворих чорнобильських дітей. Тепер ми сподіваємося, що наші діти, які постраждали внаслідок Чорнобильської трагедії, допоможуть зібрати в Німеччині гроші для будівництва їдальні на базі на Чорному морі, де оздоровлюватимуться вони самі і їхні ровесники. При цьому дуже хотілося б, щоб керівництво Очакова не перешкоджало нашому майбутньому будівництву. Боюся, щоб не вийшло так: японці з німцями подадуть руку допомоги, а наші почнуть морочити голову. Нині начебто досягнута домовленість, і керівництво Очакова, зокрема глава адміністрації Олександр Россель та його заступник Володимир Рибайчук розуміють, що будівництво теплої їдальні, яка відповідала б усім санітарним нормам, дасть змогу оздоровлювати наших дітей не лише влітку, а й узимку.
Коли Бацула каже «наші діти», то має на увазі не абстрактне поняття, адже членство в асоціації фіксоване — 26 тисяч. Це сім’ї, евакуйовані із 79 сіл 30-кілометрової зони. І за статутом допомога надається лише членам асоціації. Але трапляється, що сюди, на Троєщину, приходять представники й інших чорнобильських організацій, лікарень, багатодітних та малозабезпечених сімей. Тоді, коли ми розмовляли, до асоціації зайшла старша медсестра Галина Тишкевич із клініки радіаційної медицини під керівництвом професора Ангеліни Нягу. «Ми так вдячні «Допомозі сім’ям Чорнобиля», адже всі ліжка, всі возики, які в нас є, ми отримали від них у подарунок!» — підкреслила вона.
Коли Бацула бачить чужі сльози, то не може сказати «ні». А ось його сліз ніхто бачити не бажає.
Їду шукати нових спонсорів
Віце-президент асоціації Галина Брежницька під час нашої розмови намагалася згладжувати гострі кути. Мовляв, у «ГУ» і без того знають про наші проблеми. От тільки, мабуть, про них ніхто не читає. Це ж не світська хроніка. Кому цікавий чужий біль?! В Україні вже як належне сприймають те, що іноземці надають чорнобильцям допомогу.
Нагадаю, що Галина Іванівна — «першовідкривач» у справі оздоровлення чорнобильських дітей за кордоном: щомісяця автобуси з Німеччини везуть їх у чисту зону, де вони відпочивають у німецьких сім’ях. Щороку німецькі організації оздоровлюють понад тисячу дітей. А для дітей-сиріт і напівсиріт організовано спеціальний відпочинок у німецькому таборі санаторного типу. Крім того, — і про це також писав «ГУ», — німці організували цільову щомісячну фінансову допомогу таким дітям. Для сиріт 20 євро — величезні гроші.
— Ось їду в місто Гайдельберг на організовану Фондом Фрідріха Еберта конференцію німецько-українських неурядових організацій, — не втрачає надії Галина Іванівна. — Шукатиму нових спонсорів. На подібній конференції в Києві ми придбали багато друзів.
У асоціації вже більш як вісім постійних іноземних партнерів — у Японії, Німеччині, Іспанії. А ось в Україні охочих допомогти як не було, так і немає.
